Наочною демонстрацією до викладених невтішних думок стала всеукраїнська акція протесту, проведена у Києві Федерацією профспілок України 17 жовтня. Протест у вигляді пішої ходи та мітингу під вікнами Кабміну України був приурочений до Дня дій за гідну працю. Солідним ручаєм до національного «фе» влився й кобищанський трудовий загал – до Києва область делегувала понад півтисячі протестантів.
Вимагати від влади змін приводів достатньо. ось хоч би й оце, викладене у листівці ФПУ про сусідів і не лише (дані 2017 року):
| Країна | Середня зарплата (євро) | Середній рахунок за ЖКП на місяць (євро) | Витрати на ЖКП (% від доходу) | Залишок коштів на життя після сплати за ЖКП (євро) |
| Україна | 220,0 | 88,0 | 40 | 132,0 |
| Білорусь | 293,0 | 80,0 | 27 | 213,0 |
| Росія | 474,0 | 89,0 | 19 | 385,0 |
| Румунія | 517,0 | 85,0 | 16 | 432,0 |
| Угорщина | 657,0 | 143,0 | 22 | 514,0 |
| Словаччина | 722,0 | 179,0 | 25 | 543,0 |
| Польща | 748,0 | 146,0 | 20 | 602,0 |
| Литва | 926,0 | 115,0 | 121 | 811,0 |
| Німеччина | 2270,0 | 212,0 | 9 | 2058,0 |
| Ісландія | 3440,0 | 95,0 | 3 | 3345,0 |
| Швейцарія | 4421,0 | 149,0 | 3 | 4272,0 |
Черешенькою на рошенівському торті є валідольне порівняння заробітків нашого середнього кобищанця і, приміром, топ-менеджера Укрзалізниці Євгена Кравцова: його місячна платня у 160 разів більша за середню по країні! Головний залізничник далеко позаду залишив зарплати Меркель, Макрона і «різних інших шведів»…
Демонстративно походили, створивши незручності для байдужого столичного мажорства і паночок із собачками. Гучно, від усієї сплюндрованої тарифами і мінімалкою роботящої душі, прокричали відстороненим від страйкової дійсності охоронцям Печерських пагорбів щось провокативно банальне на кшталт «банду геть». Через гучномовці висловили принципову незгоду зі світоглядом Петра Олексійовича, Володимира Борисовича і Юрія Віталійовича. Щоправда, децибел акустики не стачило для проникнення протестних настроїв крізь герметично зашпакльовані вікна кабінетів владного чиновництва – хоч би який клерк удостоїв розбурханий багатотисячний натовп мітингарів своєю появою!
До слова, про масовість акції. Поліційною методикою вирахування чисельності учасників вуличних акцій ми не володіємо, до повідомлень телеканалів ставимося з певною недовірою (їхні калькулятори працюють на різних олігархічних частотах), то ж ділимося побаченим: коли голова мітингу наближалася до будинку під банею – Верховної Ради України – хвіст протесту вихляв ще під Бессарабським базаром.
Промовці солідарно і пристрасно вимагали перегляду бюджету-2019 на користь народу, створення робочих місць для українців тут, на місці, в Україні, а не в Польщі, повернення тарифів на житлово-комунальні послуги у параметри здорового глузду, заплатити шахтарям за роботу, виконати нарешті ленінський заповіт і підняти вчителя з лікарем на потрібну висоту, припинити злочинне державне рейдерство профспілкового майна і наступ на права профспілок.
Апогеєм мітингового популізму традиційно став виступ найполум'янішого борця за щастя для всіх і відразу нашого полтавського нардепа Сергія Капліна. Партійно-спілчанський трибун у кращих традиціях троцькістсько-фіделькастрівського мейнстриму закликав вже на ранок створити революційні штаби по райцентрах, гнівно заклеймив осібно Порошенка з Гройсманом, а колег по Раді – скопом. Його клич «Виходь [підлий боягузе – уточнення автора], Гройсман!» хоч і струсонув пагорби, баню над парламентом, пам'ятник Валерію Лобановському і профспілкове велелюддя, не був почутий адресатом.
Й у цей критичний момент, коли саме на промовця двоє пересічних невстановлених мітингарів, чомусь не згодних з концепцією змін вождя соціал-демократії, виливали двоє відер екскрементів, мабуть, від довгого стояння на стомлених немолодих ногах авторові уявилось, що десь у лісі під Бортничами здохла гарно відгодована кішка, і з дверей Кабміну виходить до людей увесь у білих одежах пан Прем'єр-міністр і на очах у шокованого доступністю владоможця натовпу рве на шматки неправильний проект бюджету-2019… І возноситься, блаженний, велично над мітингом, повільно та красиво летить над золотаво-смарагдовими дніпровими кручами, назустріч Томосу, з піснею «…Далеко за хмари, подальше од світу, Шукать собі долі, на горе привіту, І ласки у зірок, у сонця просить…». Перепекло таки сонце голову вашому покірному слузі.
Відтак, вихлюпнувши на Хрещатик та вулицю Грушевського усе наболіле, делегація кобищанців зморена і все ж щаслива від гарно виконаної роботи, пізно увечері повернулася до звичного за своїми парканами – думок про непідйомні тарифи на гігакалорії, холодні і гарячі кубометри та вольти з амперами, про танучі сили зарплатної мінімалки у перегонах з прожитковим мінімумом, про необхідність щодня розв'язувати диференціальне рівняння з невідомими простій людині функціями та їхніми клятими похідними. Дістають інфляція, ціни на бром з валідолом, релаксаційний тютюн, заспокійливий алкоголь і «домашні» яйця, субсидії і щире подивування з того, як же й швидко тягнеться свій п'ятикласник угору – рукава костюмчика вже знову по лікті...
Ось на цьому фоні відбувається неконтрольоване розширення списку охочих порулювати вже майже європейською країною, аякже – є безвіз, майже є Томос і фанарський Варфоломій замість кадебістського Кирила, є й «nплюс одна» домовленість Волкера з Сурковим. Наші кобищанські клопоти тим списочникам здаються такою несусвітньою дурницею, що про них й говорити не варто.
Зрештою, синоптики обіцяють теплу зиму. Та й що там тієї зими? «Январь-май»…
Вадим Демиденко