Україна посідає 148 позицію (з наявних 163) між Венесуелою і Ніґерією за Міжнародним рейтингом найбезпечніших для життя країн.
Про це свідчить "Аналіз стану злочинності та протидії їй в Україні за 2020 рік, у порівнянні з попередніми роками" авторства колишнього заступника генерального прокурора України Олексія Баганця, викладений виданням "Naspravdi.Today".
За його словами, ще 2014 році в цьому ж рейтингу ми займали 144 сходинку, з 2010 по 2013 роки – 120, а у 2009 році – 118; однак чинна влада на це не реагує взагалі й надалі продовжує відверту руйнацію органів правопорядку, прокуратури та судів.
«У цілому це вже призвело до вкрай негативних наслідків та суттєво погіршило криміногенну ситуацію в державі. Так, протягом минулого 2020 року в Україні всіма правоохоронними органами було зареєстровано 784 096 кримінальних правопорушень, що дещо менше у порівнянні з минулими роками (наприклад: у 2019 році – 840 447). Разом з тим, одразу потрібно уточнити, що наведені в аналізі статистичні показники за минулі шість років, особливо за 2017-2020 роки, викликають обґрунтований сумнів в їх достовірності, адже реальна ситуація із вчиненням злочинів в нашій країні насправді лише погіршується, а не покращується.
Зокрема, щорічні аналітичні дослідження в сукупності достовірно свідчать про розповсюджену практику приховування, у першу чергу, Національною поліцією вчинених кримінальних правопорушень, які не розкриті, бо поліцією, в основному, реєструються лише ті, по яких встановлені особи, які їх вчинили. На підтвердження цих слів в мережі Інтернет наявний красномовний звуковий запис, в якому керівник слідчого управління поліції однієї з областей України дає підлеглим чіткі вказівки, як знизити рівень злочинності в області», – йдеться у вказаному аналізі.
Про реальне погіршення ситуації із вчиненням злочинів в Україні, як переконує видання "Naspravdi.Today", також свідчать публікації авторитетних експертів, докторів політичних наук Є. Невмержицького та Ф. Шульженка у тижневику "Юридичний вісник України" №15 за 12-18 квітня 2019 року під назвою "Суспільство і політична еліта України".
У ній чітко зазначено, що 40,2% громадян, які потерпіли від злочинних посягань, не звертаються з заявами до поліції у зв'язку з недовірою. І навіть в тих випадках, коли потерпілі зверталися до поліції та прокуратури із заявами про вчинення злочинів, у значній кількості із них правоохоронці ухиляються від їх реєстрації.
«Зовсім не про покращення криміногенної ситуації у 2020 році свідчить і той факт, що з облікованих (тобто, не всіх насправді вчинених злочинів) минулого року 13 199 особливо тяжких злочинів лише у 5 691 випадку (або у 43,1%) конкретним особам було повідомлено про підозру, а ще менше по них направлено до суду обвинувальних актів – 4 033 (або всього 30,5%), в результаті чого на кінець року нерозслідуваними залишилось майже 67%. Саме в цій частині аналізу слід звернути увагу й на критично разючу обставину про те, що протягом минулого року слідчими всіх правоохоронних органів було закрито проваджень у 119 873 особливо тяжких кримінальних правопорушеннях, що майже в 10 разів (!) більше ніж їх було обліковано, причому – 110 198 із них закриті за ч. 1 п.п. 1,2,4,6,9-1 ст. 284 КПК України, тобто, за відсутністю події та складу злочину, а також невстановленням достатніх доказів для доведення винуватості в суді.
До цього треба додати й 23 провадження, які були закриті за пунктом 10 цієї ж статті, у яких закінчились строки, передбачені ст. 219 КПК України, але, особи, які вчинили кримінальні правопорушення, так і не були встановлені або навіть після повідомлення конкретній особі про підозру закінчився строк досудового розслідування, а обвинувальний акт так і не було надіслано до суду, тобто, мова йде про закриття фактично нерозкритих особливо тяжких злочинів, у результаті чого величезна кількість суспільно небезпечних злочинців уникнули притягнення до кримінальної відповідальності та не будуть за ці злочини покарані.
Майже про аналогічну ситуацію свідчать статистичні дані та про кількість облікованих (а не всіх фактично вчинених), тяжких злочинів, яких зареєстровано торік також дещо менше, чим у попередні роки – 125 165, із яких лише у 51 894 випадків (або у 41,5%) конкретним особам було повідомлено про підозру (що менше чим, наприклад, у 2018 році – 57 770) та ще менше – 43 169 обвинувальних актів (або всього 34,5%) направлені до суду, що теж менше чим у тому ж 2018 році (50 120). Тобто, розкриття і цієї суспільно небезпечної категорії злочинів залишається незадовільним за обома показниками. І це при тому, що в залишку на кінець звітного періоду не розслідуваними залишилась теж достатньо велика їх кількість – 78 842 (або 63%) таких кримінальних проваджень. До цього треба додати й той факт, що впродовж минулого року було закрито провадження в 19 539 тяжких кримінальних правопорушеннях, з яких переважна більшість (19 203) саме за реабілітуючими обставинами – п.п. 1,2, 4,6,9-1 ч. 1 ст. 284 КПК України, а також за п. 10. ч. 1 ст. 284 КПК України – 38 фактично нерозкритих злочинів даної категорії, а особи, які їх вчинили, ніколи за це не будуть покарані»,– зазначається у згаданому аналізі.
Фактично, у статистичних звітах за 2020 рік (як і в останні кілька років) будь-якого пояснення цих негативних явищ не дається, адже теперішні керівники прокуратури та органів досудового розслідування здебільшого узагальнюють кількість закритих проваджень, аби таким способом приховати свої недоліки, некомпетентність і реальну незадовільну криміногенну ситуацію в державі.
Наразі необхідно наголосити, що нерозкритими за минулий рік залишилися, в середньому, як мінімум, від 30 до 80% різних категорій злочинів, а в результаті незадовільної діяльності органів досудового розслідування та прокуратури заподіяна потерпілим і державі моральна та матеріальна шкода, в більшості своїй, не відшкодована.
Між тим, як раніше вже інформував "Останній Бастіон", привести діяльність українських прокурорів до міжнародних стандартів – це свого роду Гордіїв вузол, розрубати який не легко.