Ситуація на лінії фронту в Запорізькій області залишається напруженою.
Експерти відзначають, що наразі російські війська намагаються ізолювати та оточити Гуляйполе з північно-східного напрямку, просуваючись за допомогою тактики проникнення.
Успіхи противника в цьому секторі почали проявлятися ще у вересні. hromadske повідомляє, що близькі військовослужбовців із 125-ї окремої важкої механізованої бригади, передислокованої на цю ділянку у той період, висловлюють занепокоєння діями командування: через відсутність евакуації та своєчасного відведення з позицій десятки бійців зникли безвісти в районі Полтавки та Ольгівського.
Одна з родичок, Анастасія Шаповалова, розповідає:
«19 вересня противник обійшов наші позиції з тилу. Того дня було знищено шість позицій операторів дронів. Мого Ореста, який перебував на мінометній позиції, закидали гранатами. Наступного дня почалася справжня “м’ясорубка” і безладний відхід із позицій».
Командування бригади офіційно визнало втрати лише наприкінці жовтня, переклавши відповідальність на інші військові структури. У заяві бригади зазначено:
«Командування 125-ї окремої важкої механізованої бригади не брало участі в плануванні чи управлінні бойовими діями на цій ділянці фронту і, відповідно, не мало повноважень коментувати чи впливати на прийняті рішення».
З липня 125-та бригада ТрО була реорганізована у 125-ту окрему важку механізовану бригаду. Реорганізація змінила штатну структуру та призвела до скорочення батальйонів, раніше підпорядкованих іншим з’єднанням.
Військові анонімно пояснюють:
«З самого початку, ще з 2022 року, ми були “розподілені”. Це одна з небагатьох бригад, яка регулярно передавала свої батальйони іншим. Ми завжди були прикомандировані до якоїсь іншої бригади».
Деякі підрозділи змінювали оперативне підпорядкування до 15 разів, що унеможливлює для родичів визначення відповідальних за планування операцій.
Після численних запитів командування 125-ї бригади провело онлайн-зустріч із близькими військових, заявивши, що не мало права впливати на накази щодо відведення батальйонів. Там також повідомили, що неодноразово зверталися з відповідними рапортами, але вони залишалися без відповіді.
Зі слів Анастасії Шаповалової:
«Після розмов із тими, хто вижив, я дізналася, що запасних позицій для відступу взагалі не було. Це був повний хаос. Мені відомо, що пораненим не дозволяли евакуюватися. Були чіткі вказівки не забирати “трьохсотих”. Вони стікали кров’ю. Через нестачу дронів хлопці йшли пішки, і їх просто розстрілювали».
У батальйоні, де служив її наречений Орест, 41 боєць вважається зниклим безвісти.
Загалом по бригаді — близько 100 військових.
Командир 2-го механізованого батальйону Остап Пюлик, який у вересні утримував позиції біля Полтавки та Ольгівського, зазначив, що після останнього доукомплектування підрозділ залишився критично ослабленим:
«10 вересня надійшов бойовий наказ вирушити на Запорізьку ділянку. Уже 16 вересня ми зайняли лінію оборони. Усе відбувалося в стислі терміни. Ми були підпорядковані 102-й бригаді. На той момент уже почалися штурми противника».
Позиції були добре укріплені, і бійці успішно відбивали атаки.
Однак 20 вересня сусідній 1-й стрілецький батальйон (колишній 218-й), зазнавши втрат, почав відступати. Це оголило фланг на 6 км і змусило підрозділ Пюлика перегрупуватися, щоб уникнути оточення.
Місяць вони тримали оборону без поповнення особового складу.
Пюлик наголошує:
«Ми регулярно повідомляли керівництву про ризики оперативного оточення, складнощі з евакуацією, виснаження бійців. Але відмовитися від виконання наказу ми не могли — це розпорядження вищого штабу».
Під’їхати до позицій було неможливо — всі шляхи дистанційно заміновані.
Противник поступово здобув перевагу в повітрі.
До 16 жовтня Полтавка вже була окупована.
Евакуацію доводилося проводити групами по 3–4 людини, щоб не наражатися на удари дронів і FPV. Поранених виносили по 8–12 км пішки, інколи до двох діб.
За словами Пюлика, з 16 вересня до 16 жовтня у його батальйоні втрати становили:
49 військових із 350,
підтверджена загибель — 3,
46 — зниклі безвісти.