Блеф, ескалація чи нова реальність?
Війна в Україні давно перестала бути регіональним конфліктом. Вона перетворилася на лабораторію, де росія випробовує межі рішучості Заходу, а Європа — власну здатність до колективної оборони в умовах згортання американської ядерної «парасольки».
У 2025–2026 роках російські посадовці та пропагандисти неодноразово підвищували ставки, відкрито обговорюючи можливість завдання ядерних ударів не лише по Україні, а й по країнах НАТО.
Ці заяви не можна списувати виключно на риторику. Їх супроводжують практичні кроки — від навчань стратегічних ядерних сил до переміщення ядерних боєголовок до білорусі.
Ядерний шантаж як інструмент тиску
Дмитро Медведєв у лютому 2026 року прямо пригрозив ударами по Лондону та Парижу в разі передачі Україні ядерних технологій або компонентів. Він заявив, що застосування нестратегічної ядерної зброї по цілях в Україні та країнах-постачальниках буде «законним і виправданим».
Подібні меседжі повторювалися і в квітні—травні 2026 року на тлі українських ударів по москві та невдач на фронті.
У травні 2026 року росія провела серію демонстративних ядерних заходів: успішний запуск міжконтинентальної балістичної ракети «Сармат», раптові навчання стратегічних сил за участю всіх компонентів ядерної тріади (64 тисячі військовослужбовців, сотні пускових установок, підводні човни та бомбардувальники), а також масований удар по Києву носіями зі звичайними боєголовками, які здатні нести й ядерний заряд.
Ці дії чітко корелювали з воєнними та іміджевими невдачами росії в Україні.
Зміни до російської ядерної доктрини, внесені у 2024–2025 роках, формально розширили умови застосування зброї масового ураження, зокрема у відповідь на «суттєву загрозу існуванню держави» навіть у разі звичайного збройного нападу.
Це класична доктрина «ескалюй, щоб деескалувати»: загроза ядерного удару має компенсувати слабкість росії у веденні конвенційної війни.
Контекст війни в Україні
росія зазнає колосальних втрат, однак демонструє здатність до відновлення завдяки переведенню економіки на воєнні рейки (видатки перевищують 6% ВВП), а також постачанню ресурсів із Китаю, Ірану та КНДР. Успіхи України в застосуванні далекобійних засобів ураження та безпілотників змушують кремль нервувати.
Ядерна риторика переслідує кілька цілей:
* стримати Захід від глибшого залучення до війни (передача далекобійних ракет, авіації чи військ);
* компенсувати втому та виснаження власної армії;
* консолідувати населення навколо тези: «Ми воюємо проти всього колективного Заходу».
Водночас пряме застосування ядерної зброї проти України чи країн Європи залишається вкрай ризикованим. Навіть тактичний ядерний удар може спричинити непередбачувану відповідь НАТО з наслідками, що загрожуватимуть російській економіці та самому існуванню чинного режиму.
Аналітики зазначають, що ймовірність реального застосування ядерної зброї залишається низькою, однак демонстрація готовності скористатися ядерною «дубиною» повторюватиметься щоразу, коли на фронті виникатимуть кризові ситуації.
Чи готова Європа?
Європа 2026 року — це вже не Європа 2022-го. На саміті НАТО в Гаазі у 2025 році країни Альянсу взяли на себе зобов'язання збільшити оборонні витрати до 5% ВВП до 2035 року, з яких щонайменше 3,5% мають спрямовуватися на ключові оборонні потреби.
Німеччина, Польща, країни Балтії та Скандинавії суттєво нарощують виробництво озброєнь і військові закупівлі. Створюються нові військові корпуси, проводяться масштабні навчання.
Втім, проблеми залишаються серйозними.
Конвенційний дефіцит. Багато європейських армій досі потерпають від хронічного недофінансування попередніх десятиліть.
Виробничих потужностей недостатньо для ведення тривалої війни високої інтенсивності. За оцінками розвідки, росія може відновити потенціал для нападу на НАТО вже через один-три роки після можливого «заморожування» війни в Україні.
Ядерний компонент. Європа переважно покладається на американську ядерну «парасольку» та систему спільного використання ядерної зброї за участю Німеччини, Італії, Нідерландів і Бельгії.
Франція має власні сили ядерного стримування, однак дискусія щодо створення повноцінного європейського ядерного механізму поки що залишається переважно концептуальною. росія намагається розколоти трансатлантичну єдність, використовуючи можливі зміни у політиці США.
Гібридні загрози. Диверсії, кібератаки, міграційний тиск і кампанії з дезінформації вже стали реальністю та, найімовірніше, лише посилюватимуться у 2026 році.
Сценарії, які обговорюють в Atlantic Council та інших аналітичних центрах, передбачають можливість обмежених операцій — захоплення Шпіцбергена, Аландських островів, частини Естонії, острова Готланд або створення сухопутного коридору до Калінінграда. Їхня мета — перевірити дію статті 5 Північноатлантичного договору, мінімізувавши ризик повномасштабної війни.
Імовірність прямого нападу
Прямий конвенційний напад на країну НАТО сьогодні малоймовірний, доки росія загрузла у війні проти України. російська армія виснажена, логістика працює на межі можливостей, а економіка залишається вразливою до нових санкцій.
Однак у середньостроковій перспективі (2027–2030 роки), особливо в разі «заморожування» війни в Україні та можливого скорочення американської присутності в Європі, ризики можуть зрости.
Ядерний удар по Європі як перший крок виглядає ще менш імовірним. Для російського керівництва це було б фактично самогубством. Значно реалістичнішим сценарієм залишається продовження ядерного шантажу, поєднаного з гібридними атаками та спробами розколоти ЄС і НАТО.
Що має робити Європа?
1. Прискорити переозброєння, зосередившись на високоточних далекобійних засобах ураження, протиповітряній обороні, логістиці та виробництві боєприпасів.
2. Підвищувати «ядерну грамотність» політиків і суспільства, а також розвивати європейський компонент ядерного стримування через консультації з Францією та проведення спільних навчань.
3. Демонструвати єдність і рішучість. Будь-які сигнали втоми чи розколу лише заохочують москву до подальшої ескалації.
4. Продовжувати підтримку України. Найефективніший спосіб захистити Європу сьогодні — не допустити перемоги росії у війні. Успіх москви створить прецедент, який зробить ядерний шантаж значно дієвішим інструментом міжнародного тиску.
росія веде небезпечну гру, однак Європа має всі необхідні ресурси, щоб переграти її — за умови наявності політичної волі.
Війна в Україні вже довела, що ставка кремля на швидкий бліцкриг провалилася. Тепер головне питання полягає в тому, чи вистачить Європі стратегічного терпіння, ресурсів і політичної єдності для тривалої гри.