Ще ніколи росіяни не були такі згуртовані навколо свого царя і своєї мети. Тепер цю мету знає весь світ – нищення України...
Ще ніколи в сучасній історії московський режим не був таким міцним. Міцним попри хоч і недостатні, але болючі санкції, попри поразки на фронті й втрати.
Думаю, що відчуття зараз у росіян найкращі – вони якраз роблять те, про що давно мріяли. Вони дихають на повні груди, вони відчувають крила за спиною.
Прийшла нарешті війна, яку вони чекали давно, адже мир був тягарем для них, у спокої їм було тяжко. Нарешті їм легко, нарешті вони відчувають, як їхнє життя наповнене сенсом.
Кажуть, що кожен ракетний удар по Україні – це річний бюджет невеликого російського міста і росіяни з радістю готові платити цю ціну! Бо коли вони можуть безкарно бити й вільно насолоджуватися своєю силою – то для них це понад гроші.
Кажуть, що вулиці малих міст у Росії часом виглядають жахливо, що життя у глибинці там виглядає даремним і безсенсовим. Зараз на цих беззмістовних і потворних вулицях панує радість і світло.
Зараз там дихають не власним смородом, а димом наших міст – і цей дим їм солодше меду. Кажуть, що їх загинуло вже сто тисяч, але це ж крапля у цій безодні.
Проте там є ще тьма й тьма людського ресурсу (чи пак біосміття – прим. ред.), готового лізти на нас, варто їх лише трохи підштовхнути. Головне їм, що вони йдуть напролом нашими степами, сіють смерть, і не треба їм ніяких перемог, просто сіяти більше смерті, самим стати смертю.
У наших силах забрати у них цю радість. Мрію, щоби цього року у відповідь на їхні ракети та дрони від нас стартували наші ракети та дрони.
Щоби росіяни вже не радісно завмирали перед екранами телевізорів в очікуванні результатів обстрілів, не смакувати зведення про українське горе. Але щоразу дивилися новини про те, де у них запалає, де у них стане темно, холодно, нерухомо.
Тільки так це можна припинити, і ніяк не інакше, бо це цілком у наших силах. Тож, нумо, українці, цього прагнути разом!