133 роки тому у Млієві на Черкащині у сім'ї вченого-помолога Левка Симиренка народився син. Йому випала тяжка доля із безліччю випробувань.
Володимир Симиренко (1891-1938) увійшов в історію не лише як професор Полтавського сільськогосподарського університету, але і як фаховий селекціонер, педагог, науковець. Більшовицькі окупанти зробили його жертвою комуністичних сталінських репресій, силою забравши життя.
А проте, його життєвий шлях — трагічна оповідь любові до рідної землі, боротьби за знання і тяжких випробувань, що стали символом незламності української нації. Сьогодні про Симиренків внесок у матеріальну спадщину нагадує однойменний сорт яблук.
ПЕРШІ КРОКИ ДО ВЕЛИКОГО САДУ
Володимир був спадкоємцем славної родини Симиренків. Його батько Левко заклав основи промислового садівництва в Україні, створивши у Млієві один із найкращих садів Європи; можливо, саме ці родинні традиції з дитинства пробудили у Володимира любов до садівництва.
Закінчивши 7-му київську гімназію, юнак вступив на сільськогосподарський факультет Київського політехнічного інституту. Під час навчання його плани перервала Перша світова війна, тож Володимир брав участь у допомозі населенню на Південно-Західному фронті, а після війни продовжив освіту.
В умовах формування та реорганізації української державності (спершу у 1917-му постала Народна республіка, потім у 1918-му їй на зміну приходить Гетьманат і того ж року повертається УНР) завдяки зв'язкам батька Володимир залучений до праці у Міністерстві земельних справ. У ньому керував секцією садівництва.
1920 року він очолив новостворену Мліївську садово-городню дослідну станцію — і це стало початком видатної кар'єри. Саме Володимир Симиренко започаткував наукові підходи до садівництва в Україні, визначив природно-кліматичні райони для вирощування фруктових садів і розробив стандарти сортів для промислового плодівництва.
Професор і практик, він одночасно викладав у Полтаві, Умані, Києві та організував Всеукраїнську помологічну книгу — систему сортовипробування плодових культур. Симиренко завжди наголошував, що основа успішного садівництва — це місцеві сорти.
ПОЛТАВСЬКИЙ ПОБУТ І КРИТИКА ОФІЦІЙНОЇ (СОВЄЦЬКОЇ) НАУКИ
За більшовицької окупації Володимир Симиренко переїхав до Полтави, де червона влада дозволила викладати у місцевому сільськогосподарському інституті. Студенти та викладачі запам'ятали вченого-селекціонера, як «неперевершеного лектора і пропагандиста науки та людину незрівнянного організаційного хисту».
Професор Симиренко є автором численних наукових і популярних праць та підручників із проблем садівництва. До розгортання жорен репресивної машини СССР, уміло редагував часописи «Вісник садівництва, виноградарства та городництва», «Садівництво та городництво».
У своїх працях підкреслював, що садівництво треба розвивати насамперед на основі місцевих сортів, у другу чергу — на акліматизації привізних, а далі вже на розведенні нових різновидностей. На жаль, більшовики вирішили покінчити з «останнім петлюрівцем».
Задля цього використано дрібний привід. Оскільки Володимир мав сміливість критикувати підходи Івана Мічуріна, які стали догмою совєцької селекції, то позиція Симиренка стала небезпечною: 1933 року його заарештували за звинуваченням у «шкідництві» і засудили до 10 років ув'язнення.
Вийшовши на свободу 1937 року, фаховий науковець-практик продовжував працювати агрономом в Обоянському розсаднику на Курщині, але вже наступного року його знову заарештували. Саме там в український геній посадив свій останній сад, проте побачити його так і не встиг: 18 вересня 1938 року страчений у підвалах Курського обласного відділу Народного комісаріату внутрішніх справ СССР.
РОДИНА, ЯКА НЕ СКОРИЛАСЯ
Криваві сталінські репресії не зламали дух родини Симиренків. Вдова навічно спочилого 47-річного Володимира, Марія, із дітьми спромоглася емігрувати до Європи, де вони здобули престижну освіту.
Так, син Олекса став професором у Канаді, а донька Тетяна працювала радником із питань економіки та повернула в Україну архіви родини після проголошення відновленої державної самостійності. Місцем поховання Володимира Симиренка вважають урочище «Солянка» у міській зоні Курська, проте могилу його досі не виявили.
Совєцький режим заборонив і знищив наукові твори його та Левка батька Симиренка — всесвітньо відомого ученого-помолога. Гебісти та завезена із московії після трьох голодоморів голота сплюндрувала Мліївську дослідну станцію, симиренківську садибу Платонів хутір і родинну Свято-Троїцьку церкву із цвинтарем поруч.
Попри тиск червоної диктатури, наукові здобутки Володимира залишилися у пам'яті нащадків. Уже у 1990-х сорту яблук «Зеленка Вуда» справедливо повернуто історичну назву «Ренет Симиренка»; земляки на Черкащині, Київщині та Полтавщині відродили українське садівництво, а у Млієві створили Меморіальний музей родини Симиренків.
Доволі знаково, але раніше медіаагенція «Останній Бастіон» уже сповіщала читачів про те, що Україна входить до переліку лідерів із виробництва меду у світі. Одним із чинників цього факту є унікальна розробка бджоляра із Сумщини.