Південноафриканський бізнес-партнер Кремля відмовився надавати безпекові гарантії бункерному щуру. Тож Владімір Путін не поїде у ПАР.
(Текст подано мовою оригіналу зі збереженням авторської стилістики без виправлень і скорочень).
Цей саміт БРІКС розставив всі точки над "і" щодо реальних перспектив і впливовості цієї організації. І все – через питання участі Путіна на тлі ордера на його арешт від Міжнародного кримінального суду.
1. Якби Путін приїхав, але його не заарештували, бо Сиріл Рамафоса не наважився, – ПАР опинилася б під дуже жорстким пресингом Заходу. А це не те, що може собі дозволити ця держава.
Події могли б розвиватись по-різному, але Рамафоса найпевніше для початку втратив би крісло. А взаємини ПАР із БРІКС значно ускладнилися б і взагалі на тлі пертурбацій відійшли б на третій план.
2. Якби Путін приїхав і його, відповідно до підписаних ПАР зобов'язань, таки заарештували за рішенням МКС – це, фактично, стало б кінцем БРІКС. Адже продемонструвало нульову лояльність країн-членів одна до одної.
3. Путін не поїхав "за обопільною згодою з Рамафосою" – і це зафіксувало реалії. А саме: для ПАР взаємини з МКС і Заходом загалом мають набагато вищий пріоритет, ніж інтереси БРІКС, а тим більше Росії.
Реалії гучно розвалили тези про неймовірну значущість БРІКС як нового потужного геополітичного гравця, альтернативи ЄС, Америці та навіть НАТО. Останні місяці від російських експертів звучали дуже різноманітні й однаково пафосні версії перспектив БРІКС як партнера РФ й, звісно, під її чутливим керівництвом.
Бо насправді всі країни-учасниці розуміють для себе, що вчинили б абсолютно так само, як Рамафоса: обрали свій інтерес, а не РФ і БРІКС. А коли всі учасники альянсу розуміють, що цей альянс для них і для всіх інших нічого не вартий, – прогноз доволі очевидний.