"О, сколько нам открытий чудных готовит госстата дух, и сам министр, сын ошибок трудных, и реформатор, парадоксов друг…". Саме цю фразу хочеться услід за класиком вигукнути, досить поверхнево глянувши на дані нашої статистики у контексті виявлення причин і природи сучасної кризи. Дивно, що наші міністри дивляться приблизно туди ж, але бачать чомусь лише різні комбінації з пальців, як при погляді "в книгу" не зовсім освіченого індивіда.
Серед причин нинішньої економічної уповільненої "немочі" називають що завгодно, але тільки не відплив населення за кордон. Хоча не всі чиновники у нас страждають на епізодичну короткозорість ("тут бачу, тут не бачу, а тут у кишеню підкладаю"). Так, у звіті НБУ посилення трудової міграції названо ключовим ризиком для майбутнього економічного зростання країни. На думку аналітиків, цей фактор кидається в очі, як дітородний орган на чолі. Якщо навіть зовнішня кон'юнктура на наші експортні товари найближчим часом буде сприятливою (ціни на метал, зерно, руду на міжнародних ринках) і почнеться такий-сякий приплив зовнішніх і внутрішніх інвестицій у реальний сектор, він все одно не зможе швидко розвиватися з тієї причини, що нікому буде його розвивати. Вже зараз навіть середні стартапи у галузі промисловості та інжинірингу в Україні стикаються з колосальною проблемою нестачі кадрів, особливо в технічному та інженерному сегментах. Не кажучи вже про те, що реанімація великих виробництв на сході та півдні країни, як і заходження туди великих західних корпорацій, які з великого корпоративного бодуна раптом захочуть розмістити у нас свої виробництва, взагалі є нереальною внаслідок тотального дефіциту робочих кадрів.
Натомість центральний банк Польщі у своєму аналітичному звіті назвав трудову міграцію з України ключовим фактором нинішніх високих темпів економічного зростання в Речі Посполитій. Саме завдяки припливу свіжої української крові нинішня провладна партія у Варшаві навіть змогла піти на безпрецедентний крок - скасування рішення "попередників" щодо підвищення пенсійного віку для поляків. Сталося це завдяки тому, що частину польської трудової міграції, яка виїхала до країн Західної Європи, було заміщено припливом мігрантів з України. Простими словами, замість сантехніка з Лодзі, який поїхав до Лондона, з'явився сантехнік із Житомира. Сьогодні поляки знімають про українських гастарбайтерів гарні серіали а-ля "Дівчата зі Львова" і навіть не скупляться на соціальні ролики, в одному з яких українська хатня робітниця допомагає місцевому ледарю розв`язати задачу з математики, згадавши про свою вищу освіту. Хоча, звісно, не все так райдужно, і поряд із запевненнями про те, що без українців польське економічне диво ніколи б не відбулося, іноді чути й зовсім інші діалоги, як, наприклад, ось цей, що прозвучав в ефірі радіостанції Eska Rock (справедливості заради відзначимо, що це сталося ще у 2012-му, але відтоді все поглибилося, і якщо тоді сміялися, то зараз б'ють, і іноді -ногами):
"Воєвудський: А знаєш, що я вчора зробив після матчу з Україною?
Фігурський: Що?
Воєвудський: Я вчинив, як справжній поляк...
Фігурський: Ти копнув собаку?
Воєвудський: Ні, я вигнав свою українку. (Сміх)
Фігурський (сміх): А це гарна ідея (сміх). Мені це ще не спадало на думку. Знаєш, що? Я зі злості сьогодні їй не заплачу.
Воєвудський: Знаєш, а я заберу свою назад, заберу її гроші і знову вижену. (Сміх)
Фігурський: Скажу тобі, що якби моя була хоча б трохи симпатичніша, то я би її ще зґвалтував.
Воєвудський: Е-е.. я не знаю, як моя виглядає, бо вона весь час на колінах (сміх)".
Хоча така сегрегація не надто хвилює наші політичні еліти. Вони більше зайняті підрахунками тих трансфертів, які заходять в Україну від "заробітчан". Торік взагалі "халява у кватирку влетіла": НБУ нарахував цілих 9 млрд дол. Під ці гроші тубільні ФПГ розгорнули і житлове будівництво, і нові торговельні центри. Всі так і норовлять отримати хоч маленький струмочок від цього повноводного потоку. Польські банки розгорнули цілі маркетингові програми в надії попрацювати з цим ресурсом.
На телебаченні не вщухають нескромні зітхання армії експертів про те, як же це все "дастиш фантастіш". А тут ще й нові дані з ринку польської нерухомості приспіли. За повідомленням польських ЗМІ, громадяни України вже третій рік поспіль стають лідерами купівлі житла серед іноземних покупців. У 2017-му українці придбали в Польщі 70 тисяч "квадратів", і це було на 16% більше, ніж роком раніше. Сумарні купівлі житла іноземцями в Польщі склали 264 тис. кв. м (зростання на 6%). Звідси випливає простий висновок: кожна четверта квартира в Польщі, куплена іноземцями, припадає на вихідців з нашої країни. На другому місці німці, "бронза" в англійців. До п'ятірки також увійшли французи і білоруси.
А що каже наша статистика? За різними оцінками, за кордоном працюють від 2 до 6 млн осіб. Позаяк нинішня влада сахається від перепису населення, як депутат від народу, то доводиться ворожити в стилі "где-то так, сэм-восэм". Найбільш об'єктивні дані, які довелося бачити, говорять про 2,7 млн постійних трудових мігрантів.
За останні роки кількість працездатного населення України скоротилося з 20,9 млн осіб (2010 рік) до 17,85 млн (2017-й)? і головними причинами цього стали анексія Криму та окупація частини Донбасу.
Дивно, але при цьому динаміка валового продукту в перерахунку на душу працездатного населення за останні сім років практично не змінилася: якщо в 2010-му цей показник становив 6,5 тис. дол. на рік, то в 2017 – 6,1 тис. дол. Екстремуми було зафіксовано у 2013-му – 8,8 тис. дол. (максимум), що пояснюється політикою фіксованого курсу, коли ВВП зростав, а обмінний курс залишався незмінним, і в 2015-му (мінімум у розмірі 5 тис. дол. (знову ж таки одна з причин – різка девальвація національної валюти). Дані показники взято без урахування АРК Крим, міста Севастополя та територій проведення АТО, тож фактор зовнішньої агресії в розрахунках у міру сил виведено за дужки.
Якщо брати динаміку ВВП у 2014-2015 рр., то сумарне падіння валового продукту склало 16,4%, тоді як у 2009-му внаслідок глобальної світової кризи – зіставні 15,1%.
Дані щодо душового доходу наочно показують, що якщо показник загального зростання ВВП у 2016-2017 рр. зміг відіграти лише приблизно 5% із втрачених 16,4%, то ВВП в доларах у розрахунку на душу населення практично повернувся до рівня 2010 року (зростання цього показника у 2010-2013 рр. значною мірою було зумовлено політикою фіксованого курсу). А це означає, що якщо криза 2008-го носила внутрішній, ендогенний характер (хоч її і було привнесено ззовні, але поселилася внаслідок неефективної внутрішньої структури нашої економіки), то кризу 2014-2015 рр. було спровоковано зовнішніми, екзогенними причинами (війна, анексія), хоча спусковий гачок перебував усередині національної політичної системи.
Таким чином, все, що вимагалося від влади, – це не міфічні "144 реформи", а просте відновлення заглухлого економічного потенціалу, ефективні економічні стимули та нова політика зайнятості, яка б стимулювала зростання доходів й уповільнення трудової міграції.
Нині продуктивність праці в Україні практично на рівні 2010 року, а якщо масштаби трудової міграції перевищують оціночні показники, то й перевищує цей рівень. Решту населення генерує кінцевий національний продукт на своєму максимумі. Перехід на більш високу планку є можливим лише внаслідок колосальних інвестицій (інноваційний стрибок), що практично нереально, або в результаті активації замороженого потенціалу реального сектора економіки. Плюс розвиток третинного сектора (послуги, наука, освіта, медицина). Але для цього просто немає людей.
Ті 2,7 млн осіб, які виїхали за кордон, могли б генерувати всередині країни ВВП на рівні 16,5 млрд дол. Натомість уряд тішиться 9 млрд трансфертів, які не тільки майже вдвічі менше, але й практично не беруть участі навіть у мінімальному бюджетному перерозподілі. Крім того, робота 2,7 млн осіб – це фонд заробітної плати в розмірі 300-320 млрд грн на рік з відрахуваннями до ПФУ в обсязі понад 70 млрд грн і прибутковим податком близько 58 млрд грн, що дозволило б збільшити дохідну частину бюджету і скоротити дефіцит Пенсійного фонду.
Але що всі ці цифри для "батьків української демократії"! Для них ніщо, а для нас – життя. Поки ж політичні еліти спочивають у теплій ванні з траншів МВФ і "поліруються" доходами від зростання торгівлі завдяки трансфертам трудових мігрантів. Старий потенціал індустріальної економіки Української РСР вони "амортизували" протягом 25 років. Нинішня заробітчансько-сировинна модель прослужить набагато менше. Хоча в контексті нинішньої економічної політики – головне, щоб дотягла до літа наступного року. Плюс 24 години на збори і літак.
Олексій Кущ, економіст