Статки Джефрі Епштейна сягали 300 мільйонів доларів.
Джеффрі Епштейн помер понад шість років тому, але кримінальна справа, в межах якої його звинувачували в торгівлі людьми з метою сексуальної експлуатації, залишається однією з головних політичних тем у США.
Дуже багато в біографії Епштейна досі залишається незрозумілим. Одна з головних загадок — як він став настільки багатим, що зміг купити одразу два острови в Карибському морі. Існують навіть конспірологічні теорії — наприклад, що він був агентом американських, «ізраїльських» чи інших спецслужб і отримував від них гроші.
«The New York Times Magazine» докладно дослідив його кар’єру: журналісти поспілкувалися з багатьма людьми, які його знали, вивчили численні офіційні, зокрема судові, документи, а також отримали доступ до неопублікованих інтерв’ю й записів, включно з особистими щоденниками та листами. Видання дійшло висновку, що можна обійтися без конспірології: його багатство пояснюється везінням, умінням заводити потрібні зв’язки — і готовністю діяти на межі або й за межею закону.
«Останній Бастіон» переказує головне з матеріалу «The New York Times Magazine».
Джеффрі Епштейн походив із небагатої нью-йоркської родини. Його мати була шкільною вчителькою, батько — садівником в управлінні міських парків. Із ранніх років у нього виявилися неабиякі здібності до математики й музики, а також жага до багатства. Він навчався в Купер-Юніоні та Курантовському інституті математичних наук Нью-Йоркського університету, але жоден із них не закінчив.
У 1974–1976 роках Джеффрі Епштейн, якому тоді було трохи за 20, викладав математику й фізику в престижній школі Долтон на Мангеттені. Керівництво школи невисоко його оцінювало як педагога, проте він був популярним серед учнів і молодих співробітниць. На початку 1976 року за запрошенням батьків одного з учнів він побував на прийомі в художній галереї на Мангеттені. Там його як математичного генія представили Ейсу Ґрінберґу, топменеджеру інвестбанку Bear Stearns. Невдовзі Епштейн перейшов на роботу в Bear Stearns і почав зустрічатися з донькою Ґрінберґа.
Епштейн збрехав у резюме, що має диплом про вищу освіту. Коли це з’ясувалося, він одразу зізнався і пояснив, що розумів: без диплома йому навіть не дали б шансу. Керівництво Bear Stearns його пробачило.
Вже наприкінці 1970-х Епштейн був відомий численними зв’язками з жінками й охоче допомагав колегам знаходити сексуальних партнерок. Зокрема, Джиммі Кейну — ще одному топменеджеру Bear Stearns. Той, зі свого боку, увів Епштейна в коло найбагатших людей Волл-стрит.
У 1980 році, у 27 років, Епштейн став партнером Bear Stearns. У липні журнал «Cosmopolitan» назвав його «холостяком місяця». Того ж року бухгалтери Bear Stearns виявили кілька порушень із його боку. Під час поїздки на конференцію десь у Карибському регіоні він витратив понад 10 тисяч доларів коштів компанії на подарунки своїй черговій дівчині — коштовності та одяг. Також через неї він із великою вигодою купував акції компаній, що виходили на IPO за сприяння Bear Stearns. Комісія з цінних паперів і бірж США допитувала Епштейна щодо інсайдерської торгівлі, але обвинувачень не висунула. За підсумками внутрішнього розслідування Bear Stearns оштрафувала його на 2500 доларів і відсторонила від роботи на два місяці. Епштейн вважав себе ображеним і звільнився.
У цей період він зустрічався з Полою Гейл — колишньою «міс Індіанаполіс» і співробітницею Bear Stearns. Через неї він познайомився з родиною Ліз — британськими аристократами та оборонними підрядниками. На Лізів він пропрацював лише кілька років: його звільнили, коли з’ясувалося, що він безконтрольно витрачає кошти компанії на трансатлантичні перельоти «Конкордом» і розкішні готелі.
У 1980-х Епштейн певний час займався схемами ухилення від сплати податків для заможних клієнтів, насамперед тих, кого знав по роботі в Bear Stearns. Серед його партнерів був юрист Джон Стенлі Поттінджер, який згодом представляв інтереси жінок, що звинувачували Епштейна в сексуалізованому насильстві. Також Епштейн умовив мільйонера Майкла Стролла інвестувати 450 тисяч доларів (приблизно півтора мільйона за нинішнім курсом) у певний нафтовий проєкт. Гроші зникли, справа дійшла до суду, але Епштейну вдалося уникнути особистої відповідальності.
Тоді ж він допомагав іспанській родині Обрегон відстежити кошти, зниклі після краху брокерської фірми Drysdale Securities. Характерно, що це замовлення він отримав завдяки залицянням до Ани Обрегон. Розслідування привело Епштейна до відділення одного з канадських банків на Кайманових островах. Він з’явився до керівника відділення і пригрозив викриттям — той видав цінні папери, які стали компенсацією для постраждалих іспанців.
Пізніше Епштейн був консультантом фінансиста Стівена Гоффенберґа, який спеціалізувався на злиттях і поглинаннях. Бізнес Гоффенберґа виявився фінансовою пірамідою на пів мільярда доларів, і зрештою його засудили до 20 років ув’язнення. Гоффенберґ неодноразово заявляв, що Епштейн був співучасником шахрайства. Епштейн це заперечував.
Ще одна схема збагачення Епштейна полягала в наступному. Він зібрав групу інвесторів і скупив значний пакет акцій хімічної компанії Pennwalt. Потім оголосив про намір придбати компанію повністю з істотною премією до ринкової ціни. Акції різко зросли. Епштейн продав свій пакет на піку й отримав великий прибуток. Інвестори довго вимагали поділитися з ними цими грошима — чи вдалося їм це, невідомо.
У другій половині 1980-х Епштейн уже був мільйонером і повернувся до Bear Stearns як клієнт. Його персональний менеджер Кларк Шубах не лише торгував акціями в його інтересах, а й регулярно надсилав до нього дівчат — власних асистенток.
У 1987 році Епштейн увійшов до опікунської ради Нью-Йоркської академії мистецтв, заснованої Енді Ворголом. Того ж року Воргол помер, і Епштейн значився першим у списку організаторів пам’ятного прийому. Так він остаточно закріпився у вищих колах американської еліти.
Приблизно тоді ж Епштейн познайомився і невдовзі став фінансовим консультантом мільярдера Леса Векснера, співвласника Victoria’s Secret, Abercrombie & Fitch та інших великих брендів. Серед його клієнтів був і мільярдер Леон Блек. З кожним він застосовував одну й ту саму тактику: переконував, що фінанси клієнта в хаотичному стані, що менеджери й навіть члени родини або некомпетентні, або зловживають довірою — і в результаті отримував майже необмежений доступ до їхніх статків.
Наприкінці 1980-х Епштейн придбав віллу за 2,5 мільйона доларів у Палм-Біч, неподалік від Мар-а-Лаго — маєтку Дональда Трампа. Незабаром він став частим гостем Мар-а-Лаго. Він почав жертвувати кошти на політичні кампанії та знайомитися з іноземними лідерами, зокрема з майбутнім королем Саудівської Аравії Абдаллою бін Абдель-Азізом і воєнним злочинцем, послом «Ізраїлю» в ООН, майбутнім прем’єр-міністром Біньяміном Нетаньягу.
Упродовж усіх 1980-х у Епштейна була постійна партнерка — шведська модель Єва Андерссон. Це не заважало йому мати численні зв’язки з іншими жінками. Приблизно 1990 року вони з Андерссон розійшлися.
Незабаром після цього він познайомився й завів роман із Ґіслейн Максвелл — донькою британського медіамагната Роберта Максвелла (власника, зокрема, газети «Daily Mirror» та видавництва Macmillan). Після смерті батька у 1991 році Епштейн став для Ґіслейн Максвелл опорою, зокрема фінансовою. Вона, вочевидь, не заперечувала проти його численних зв’язків з іншими жінками, зокрема дуже молодими, а згодом і сама почала «підбирати» їх для нього.
Показова історія того часу: Лес Векснер, ключовий клієнт Епштейна, збирався одружитися, і Епштейн брав участь у підготовці шлюбного контракту. Доставити готовий документ він доручив моделі Стейсі Вільямс, наказавши їй одягнутися «сексуальніше» і запитати у Векснера, чи він справді хоче одружитися.
Вільямс згодом розповідала, що одного разу 1993 року Епштейн привів її до Trump Tower на Мангеттені й познайомив із Дональдом Трампом. Той майже одразу притягнув її до себе й почав торкатися грудей і сідниць.
Того ж 1993 року президентом США став Білл Клінтон. Епштейн був донором його кампанії та особисто познайомився з новим главою держави. Крім того, він дружив із Лінн Форестер — співвласницею TPI (на той час найбільшої телекомунікаційної компанії в Латинській Америці), яку Клінтон призначив до однієї з консультативних комісій Білого дому. Форестер якраз розлучалася з чоловіком, і Епштейн допомагав їй добитися найвигідніших умов поділу майна. У відповідь вона організувала приватну зустріч Епштейна з Клінтоном у Білому домі — першу з багатьох. У 1995 році, коли захворіла мати Епштейна, вона отримала від президента записку зі словами: «Тримайся!»
У цей період список клієнтів, які передали Епштейну свої активи в довірче управління, поповнила Лібет Джонсон — спадкоємиця компанії Johnson & Johnson. Тоді ж Епштейн почав жертвувати кошти благодійним фондам родини Рокфеллерів і невдовзі увійшов до опікунської ради Рокфеллерівського університету — одного з провідних світових центрів біологічних і медичних наук. Серед важливих нових знайомств — Ларрі Саммерс, гарвардський економіст і заступник міністра фінансів (згодом міністр) в адміністрації Клінтона, а також відомий адвокат Алан Дершовіц.
Особисті статки Епштейна перевищили 100 мільйонів доларів, а протягом наступних кількох років сягнули 300 мільйонів. Складна система його особистих і корпоративних рахунків переважно перебувала в банку JPMorgan — і банкіри, ймовірно, знали, що значні суми з цих рахунків витрачаються на незаконні дії, зокрема на виплати за послуги неповнолітніх секс-працівниць.
У 1998 році Епштейн приблизно за 8 мільйонів доларів купив острів Літл-Сент-Джеймс, що належить Американським Віргінським островам — автономній території у складі США та популярній офшорній юрисдикції. Зареєструвавши там свої активи, Епштейн фактично позбувся необхідності сплачувати податки. Саме це і був сумнозвісний «острів Епштейна».
Близько 2004 року сталася відома сварка Трампа з Епштейном. За однією з версій, Трамп дізнався, що Епштейн «вербує» молодих співробітниць його клубу «Мар-а-Лаго» в Палм-Біч, і вигнав його. У 2005 році там само, в Палм-Біч, батьки 14-річної дівчинки звинуватили Епштейна в розбещенні їхньої доньки. Розпочалося тривале скандальне розслідування, під час якого інтереси Епштейна представляв адвокат Алан Дершовіц — відомий, зокрема, тим, що ще 1997 року писав: закони проти сексуального насильства щодо неповнолітніх застаріли й втратили сенс та фактично застосовуються лише в «окремих гучних випадках».
У 2008 році справа завершилася угодою зі слідством: Епштейн визнав провину в користуванні послугами неповнолітньої секс-працівниці й провів під вартою (в дуже м’яких умовах) трохи більше року. Його репутація була зруйнована, і наступні десять років він намагався її відновити. У 2019 році його заарештували вдруге — за звинуваченням у торгівлі людьми, зокрема неповнолітніми, з метою сексуальної експлуатації. За місяць він помер у своїй камері в нью-йоркській в’язниці — за офіційною версією, наклав на себе руки.