Салай, Горбатюк і Ситник: схема торгівлі «справами Майдану».
2 червня 2026 року Вища рада правосуддя визнала чистим, мов сльоза немовляти, суддю Чернігівського апеляційного суду Геннадія Салая. ВРП не побачила нічого дивного в тому, що Салай тривалий час допомагав начальнику управління/департаменту спеціальних розслідувань Генпрокуратури Сергію Горбатюку торгувати «справами Майдану» та виготовляв на замовлення ексдиректора НАБУ Артема Ситника ухвали про проведення негласних слідчих (розшукових) дій у «справах Майдану» стосовно людей, які (як і сам чернігівський суддя Салай) до цих справ не мали жодного стосунку.
Ця історія почалась із того, що у 2018 році детективи Другого підрозділу детективів Головного підрозділу детективів разом зі співробітниками Оперативно-технічного управління НАБУ встановили апаратуру для негласного зняття інформації в приміщеннях очолюваного Горбатюком Департаменту спеціальних розслідувань Генпрокуратури на вулиці Борисоглібській у Києві. Що цікаво — приховані мікрофони встановлювались не в ході розслідування якогось кримінального провадження, а в межах оперативно-розшукової справи (щоб не залишати слідів у ЄРДР).
Після того, як були зібрані докази того, що підлеглі Горбатюка торгують «справами Майдану», Сергій Вікторович отримав від керівника Головного підрозділу НАБУ Андрія Калужинського пропозицію, від якої не зміг відмовитись, і став обслуговувати кримінальний бізнес Ситника.
За аналогічних обставин «добровільним помічником НАБУ» став і суддя Чернігівського апеляційного суду Салай, який, як і Горбатюк, перед тим мав досвід негласного позаштатного співробітника СБУ.
Горбатюк і Салай були вкрай потрібні Ситнику для виконання «заказняків» через те, що Артем Сергійович посварився з керівником Спеціалізованої антикорупційної прокуратури Назаром Холодницьким — високі достойники не поділили гроші від продажу справ. І Холодницький перестав підписувати детективам НАБУ процесуальні документи та погоджувати слідчі дії, якщо бачив, що йдеться про виконання комерційного замовлення.
На той час прокуратура втратила функцію органу досудового розслідування й лише завершувала розслідувати старі кримінальні провадження, але Горбатюк знайшов вихід: на замовлення Ситника він брав списану в архів «справу Майдану», писав клопотання про надання згоди на проведення НСРД у цьому провадженні й направляв його до Чернігова. А суддя Салай, який не мав жодного стосунку до судового контролю у «справах Майдану», виготовляв ухвалу з дозволом на проведення НСРД стосовно людини, щодо якої Ситник отримав замовлення.
Найпродуктивнішою в цьому сенсі була справа про побиття Тетяни Чорновол на Бориспільській трасі у 2013 році. Ця справа на той час не тільки давно була направлена до суду, але й закрита через те, що обвинувачений покінчив життя самогубством у слідчому ізоляторі. Але суддя Чернігівського апеляційного суду Салай такими нюансами не переймався й видав Горбатюку ухвали в цьому провадженні з дозволом на проведення НСРД стосовно заступниці генерального прокурора Анжели Стрижевської та заступника міністра з питань тимчасово окупованих територій Юрія Гримчака.
В «іншій справі Майдану» Горбатюк на замовлення Ситника й на підставі ухвали Салая прослуховував кабінети суддів Окружного адміністративного суду Києва (надійшло замовлення від колишнього заступника глави Адміністрації Президента Філатова) й навіть проводив візуальне спостереження за детективами НАБУ, які викрили Ситника в отриманні хабарів. Щоб встановити апаратуру для негласного зняття інформації в кабінетах НАБУ, Горбатюк і Салай на завдання Ситника залучили Головне управління розвідки Міноборони, а для візуального спостереження за детективами НАБУ — розвідку Державної прикордонної служби.
Втім, і про себе Сергій Вікторович не забував. Яскравий приклад тому — спроба продажу оточенню ексміністра внутрішніх справ Захарченка кримінального провадження, що розслідувалось за фактом викрадення міліціонерами та їхніми «добровільними помічниками» учасників акцій протесту Юрія Вербицького та Ігоря Луценка. За таку послугу представник Захарченка мав уступити президенту Порошенку за безцінь телеканал «112 Україна». Була навіть укладена письмова угода про закриття двох кримінальних проваджень — на продаж чесні й непідкупні прокурори виставили ще й кримінальне провадження за фактом вбивства журналіста Веремія.
Єдине, чим Горбатюк не займався, — так це «справами Майдану», оскільки до них у нього просто не доходили руки.
Коли ж усе це викрилось і до ВРП попрямували скарги на суддю Салая, на захист «його честі» грудьми стали професійні «громадські активісти», що вже 12 років харчуються на «справах Майдану», передусім — представник псевдогромадської організації «ВГО «Автомайдан» Роман Маселко, який зараз є членом Вищої ради правосуддя.
У тому, що «активісти» захищають суддю, який обслуговував брудні корупційні схеми Ситника й Горбатюка, нічого дивного немає. Урешті-решт, Маселко та інші члени «адвокатської дорадчої групи» роками отримували гранти на оплату свого представництва інтересів потерпілих у «справах Майдану». Але практично нічого не робили, натомість підписували в Горбатюка довідки про те, що вони стільки-то годин начебто відпрацювали як адвокати у «справах Майдану», — щоб звітувати перед Міжнародним фондом «Відродження», який виплачував їм гроші.
Дивує інше — те, що Вища рада правосуддя перетворилась на прислугу грантової мафії. Втім, і це вже не дивує, оскільки після обрання судді Київського апеляційного суду Григорія Усика головою ВРП Вища рада правосуддя наполегливо намагається виправдати свою репутацію одного з найкорумпованіших державних органів.
Ось прізвища членів Вищої ради правосуддя, які підтримали торгівлю «справами Майдану»:
— Мороз М.В.
— Кваша О.О.
— Спірідонова Т.В.
— Кравченко С.І.
— Ковбій О.В.
— Круподеря Д.О.
— Махінчук В.М.
— Котелевець А.В.
— Бокова Ю.В.
— Мельник О.П.
Джерело: Громадська ініціатива «Стоп-паразит» (Grant Watch Ukraine)