Де вогню нема, там не куриться, і не всякі сліди вітер піском заносить.
Наразі, коли а зорі тут трохи стишилися, і є надія, що набудуть природного звабливого блиску і викликатимуть менше асоціацій з роботою градів, іскандерів та точок-у, і святошне лицемірство Зе з єднанням пшикнуло, як і решта ініціатив невігласа, країна плавно змилилася (змалилася!) на щорічну проблему відбору на Євробачення.
Атож, і ми, тримаючи в умі необхідність плюнути на капітулянтські запевнення alinapash'иного френда почати обговорення законопроєктів про статус Донбасу та зміни до Конституції, висловимося про Аліну Паш. Переможниця відбору під тиском, як вона сама трактує, «знавіснілих мереж» змушена була відмовитися від участі у конкурсі.
Перша – засватане населення, котре мліє від придурків зі спущеними сподніми за роялем, окремішної Аліни Паш і остачі голосистих звьозд. Там здебільшого – не мистецтво, а суцільне Євробачення. Це – золотий фонд Кварталу-95, слуг народу і особисто Нелоха. Беруть числом, #нікакойразніцей і агресивним нахрапом.
Друга група – приречено нечисленна дещиця професіоналів, знавців поетики і дрібниць сценічного втілення, здатна відрізнити «вокалізацію колоратурного сопрано» від «колінця» Лісапетного батальйону. Зокрема, і майстер-клас аналітики тексту пашиних «Тіней забутих предків», проведений Катериною Дудкою та Остапом Українцем, особисто нас навернув до нового прочитання безсмертного заповіту щодо «вчитися, вчитися і ще раз вчитися». Роботи над собою – непочатий край.
Принаймні, захват на кшталт оцього: «Аліна Паш гідна представниця на Євробачення 2022 від України. Пісня − це щось просто неймовірне, прямо закарбувалась в саме серце, колосальне відчуття усіма клітинами величний етнос, колорит народу. Найкраща пісня на Євробаченні, а енергетика від виконавиці просто шалена. Повторюсь, найкращий виступ серед всіх інших учасників. Всі великі молодці, але от саме Аліна змогла достукатись, я вважаю, до багатьох сердець українців та й не лише , нагадати всім, що ми − єдиний народ», потьмянів і сприймається вже й не так однозначно.
До третього табору поціновувачів автор делікатно зараховує себе, звісно, улюбленого. Шкодуємо, що нас теж небагато. Та спростувати талалаєве: «Таке життя, така епоха, і... ми такі» © неможливо в принципі. Кидайтеся, шановні, бруківкою, вішайте ярлики і відрами лийте помиї, але стоїмо непохитно на тому, що навіть якщо усім по сім, то нам – по вісім.
Атож, виходячи із засад все того ж інтегрального націоналізму, бути у будь-які часи, а нині – і поготів!, просто актором, православним усиком, аполітичною фігуристкою і президентом без стратегії/олії не виходить. Не вийшло й у Аліни.
«Я артистка, а не політик», − з гордістю за свій інфантилізм під час війни пише виконавиця номера, з яким, на думку численних фанатів, Україна мала б посісти перше місце на Єврокварталі.
Як на нас, патріотичні посилання панянки на громадянство, цінності, війну і ворога дисонують з дитинним світоглядом. Власне й сам текст про тіні, забуття і предків, як би його не хвалили/гудили літературознавці, вимагає таки політичного прочитання.
Співачка ляпнула, не подумавши. Бо напрошується порівняння з «політиком», котрий днями чкурнув з політики за першої ж нагоди убезпечитися від збожеволілого «брата». Аж ширінка здулась! Контужений жомом ідіот, який дивом не став дὁцентом, рукоблуд і кондовий зажопинець тепер з іспанського Аліканте плачеться про політичні переслідування! Хоча переслідувати його мають винятково санітари зі Шведської.
І плачі Аліни з приводу цькування її, усієї такої націоналістки, теж не вельми пристойного походження. Відгонить кон'юнктуркою. Відмовилася вона, бачите. Або ви, кумо, їжте борщ, а я буду м'ясо, а ні, то я буду м'ясо, а ви борщ. Бо ви, зірочко, спершу були дискваліфіковані за шахрайство і підробку документів.