Багатостраждальна, заплакана українська парсуна днями отримала два відчутні і образливі ляпаси.
То таке, що для більшості, яка саме самозабутньо виспівувала осанну найвеличнішому перемовнику сучасності за його безприкладний подвиг у знешкодженні луцького «бен-ладена», кадровий камбек на зелених футбольних і дипломатичних полях залишився непоміченим.
До слова, пустили б Янелоха й до Романа Скрипника, можливо, не так би трагічно все закінчилося – сьогодні вночі «полтавського терориста» знешкодили в Опішні.
Але чималий загал вболівальницьких лав столичного футбольного клубу «Динамо» і залишки патріотично налаштованого українства дуже неоднозначно сприйняли призначення «старих коней» на нову борозну. Те, що київське «Динамо» очолив його генетичний ворог румун Мірча Михайлович Луческу (Містер, Лис, Дядя), а Тимчасову консультаційну групу в Мінську – видатний майстер еквілібру Леонід Макарович Кравчук (теж Лис, але – Хитрий), жваво і з матюками обговорюється небайдужими земляками. Мережа запістрявіла одкровеннями, що чиєїсь ноги більше не буде на матчах «Динамо» з ненависним Містером на тренерському містку, чиїсь очі бачать компромісного Леоніда Макаровича з квітами біля пам'ятника Моторолі.
Історія прикладів людської непослідовності знала і не такі кульбіти. Згадаймо того ж Юду, «людину з Крайота», чи місцевого Ямщикова. Хоча… Адже можемо припустити, що й їхній Іскаріот, і наш Вадим змінили подобу в результаті важких і глибоких роздумів, вагань і сумнівів у справедливості принципів і мети, розчарувань у лідерах, може, не тим повечеряли.
З вашого, панове, дозволу, штришок. Обидва кадрові зашквари поєднує одна обставина: і в роздягальні київського «Динамо», і в «Президент-готелі» у Мінську незримо присутня постать одного деміурга. Його направляючу руку видно і біля футбольного дітища братів Суркісів, і біля весільного генерала Кравчука. Так, ми – про чоловіка Оксани Марченко і кума путіна. Остерігаємося згадувати прізвище натщесерце.
Про футбол – іншим разом, бо Містер на ювілейній футболці у біло-синіх кольорах «Луческу-75» заприсягнувся змішати колишню свою чорно-помаранчеву дрімтім з відвальною породою.
Здатність Леоніда Макаровича знайти компроміс, де його в принципі не може бути, відома. І тому бойова («домінантна»! ̶ ©) налаштованість нового очільника ТКГ на фінальний прохід між крапельками лякає. Адже Україна з 2014 року на компроміси ходить чи не щороку. Бодай хоч би півкроку назустріч зробила Росія? А її бандитські анклави? А путін взагалі здатен на щось людське?
Нагадуємо водіям кравчучок «мудрість» новітньої Східної Європи: «Українці не прагнули повної незалежності від Росії, коли в 1991 році голосували на референдумі за прийняття «Акту проголошення незалежності України», вони думали про більший ступінь свободи, але в рамках однієї країни… Я був змушений підкоритися більшості під час проголошення незалежності України… Те, що ми вирішували в Біловезькій Пущі – ми говорили про державу. Так, союз держав, але фактично – про єдину державу», ‒ Леонід Кравчук (Gazeta.ru, 14.09.2019 р.).
Ну, й вишенька на тістечку – інтерв'ю «домінанта» Скабеєвій, в якому російська медіа-помийниця нашого діда з лайном змішала. Якщо Лис у розмові з журналісткою начисто втратив право іменуватися Хитрим, то що ця чергова, у далеко не домінантному віці недолугість під зеленим прапором робитиме у Мінську проти на голову сильніших навіть за Зе професійних переговорників?! Куди ви, діду, полізли? Ваша «домінантність» здатна привабити хіба що непевний контингент медведчуківського телепростору. Сиділи б ви на призьбі, розповідали про Пущу, про полювання з Янеком, про Чорноморський флот…
Мудрість Близького Сходу: «Ми хочемо жити. Наші сусіди воліли б бачити нас мертвими. Це залишає надто мало простору для компромісу». Це Голда Меїр.
Аяєчки! Обпекло щоку третім ляпасом: Святослав Піскун пішов радником до двохсот відсоткової Вєнєдіктової.
Володимир Висоцький: «Обложили меня, обложили — Гонят весело на номера!».