Його боялися та ненавиділи вороги України. За ним йшли сотні тисяч юнаків і юнок, бо його клич будив приспану мільйонну націю до бою.
Він — це символ України, що бореться, — Степан Андрійович Бандера. Син священника із Галичини, теоретик і практик українського націоналізму, якого вбили чекісти за безмежну любов до Батьківщини.
Трагедія сталася пообідді 15 жовтня 1959 року в одному із будинків Мюнхена. Каральний наказ Кремля виконав уродженець Львівщини аґент КГБ Богдан Сташинський, якого заочно нагородили орденом Бойового Червоного Прапора.
Невдовзі винуватець злочину здався спецслужбам Західної Німеччини. На допиті зрадник українського народу Сташинський розкрив усі деталі «ідеально» продуманого на Луб'янці вбивства (в історії закарбувався як жовтневий атентат у Мюнхені).
Він вистежив і вбив у Мюнхені двох провідних діячів українського націоналістичного руху — Лева Ребета і Степана Бандеру. Інструментом убивства стала нова, спеціально розроблена у лабораторіях КГБ СССР зброя: пістолет-спрей, який стріляв рідкою отрутою і не лишав слідів.
Німецькі слідчі органи та правоохоронці Мюнхена довго не могли повірити у правдивість зізнання терориста. Настільки ця спецоперація совєтів була «вишукано» оформлена.
Безпосередній виконавець вбивства Степана Бандери після гучного процесу був засуджений до 8 років позбавлення волі. Але організатори та замовники так і лишилися непокараними (до слова, по нині!).
Між тим, образ Бандери став справжнім нічним жахіттям Кремля. Так, московським окупантам вдалося вбити людину, але не ідею, якою він запалив український народ.
У результаті українців, що продовжують боротися за національну ідею та незалежність, тепер звуть «бандерівцями», нескореними дітьми Неньки. Бо життя треба прожити так, аби після смерті твої вороги ще більше боялися тебе, породивши цілі міфи та легенди.