Цей тиждень розпочався для України масштабним ракетно-бомбовим терором. Кремлівський режим агонізує, бо не здатен перемогти на полі бою.
Так, 10 жовтня поточного року багато уваги було приділено генералу Сєргєю Суровікіну, який очолив російське угруповування військ в Україні. Ну, прям ДУЖЕ багато уваги!
Основним акцентом було те, що він у Сирії бомбардував мирне населення і значить: «Ой-ой-ой, що тепер буде?»... Так це ж було вже! Чи ви забули одного з попередніх командувачів російської армії в Україні, генерала Алєксандра Дворнікова.
Він сумнозвісний – "м'ясник Алеппо", який бомбардував Маріуполь, Драмтеатр, пологовий, лікарні... Ну, і? Знищив місто, втім, «как успехи на фронте, таварисч?» Відповідь: Дворнікова зняли з посади.
Коли фронтом командував безпосередньо начальник Генерального штабу Збройних сил РФ Валєрій Гєрасімов, то посилав на прорив танкові колони, (бо сам танкіст), які наші Воїни знищували. Потім, коли командував Дворніков, – застосовано ударну авіацію, бо саме так діяв в Алеппо, а от Суровікін буде бомбардувати ракетами, бо в Сирії діяв саме так.
Окрім того, відмінність між Дворніковим і Суровікіним полягає й у тому, що Дворніков брав населені пункти завалюючи тілами фронт, а Суровікін просто продовжуватиме ракетно-дроновий терор, адже у нього повністю відсутній досвід війни з професійними арміями, він не знає, як воювати з профі. А у нього ще й чмобікі будуть основою...
Ні, цей психопат скоріше за все візьме на озброєння тактику Дворнікова і завалюватиме чмобіками наші позиції, та загалом це нічого не дасть, окрім шалених втрат і, можливо, декількох населених пунктів десь на Донбасі. Паралельно з цим, ракетний терор ДУЖЕ дорого коштує навіть для країни, на яку не накладено таку кількість санкцій, як на РФ.
А тільки за позавчора, РФ випустила по Україні ракети загальною вартістю від 400 до 700 мільйонів доларів, і це за один день! За умов збереження такої інтенсивності – він всі ракети до кінця жовтня витратить.
І тут не треба бути Люсею Арестовичем, хто у себе в голові бере умовні "2-3 тижні". Тому наведемо заяву поважнішої особи – голови Центру урядового зв'язку Великої Британії Джеремі Флемінґа:
«У росії закінчуються боєприпаси після масованого обстрілу України 10 жовтня, під час якого територією країни було випущено 87 ракет. Ми знаємо – і російські командири на місцях знають – що їх запаси та боєприпаси закінчуються».
Здавалося б, Суровікін має про це знати, і він ЗНАЄ, тоді навіщо такі ідіотські та непринципові розтрати? Річ у тім, що наразі біля Владіміра Путіна de facto стоять лише дві людини, які конкретно впливають на його рішення: Рамзан Кадиров і Євгєній Прігожин.
Власне Суровікін – їхня креатура. І ця креатура поставлена для того, аби остаточно дискредитувати російський генералітет і взяти армію під свій контроль.
"Фанерні генерали" Сєргєй Шойгу і Валєрій Гєрасімов наразі є просто медійними персонами біля Путіна – реальну владу над ЗС РФ вони вже практично втратили, і це може призвести до доволі цікавих подій всередині збройних сил агресора. Кадирова там, зі зрозумілих причин, ненавидять щиро і давно, а Прігожина зневажають за кримінальне минуле та найманство.
Все це вже починає бурлити в кабінетах Міністерства оборони РФ, і саме тому, Путін, за даними видання "The Mirror", посилив власну охорону та перевів у посилену готовність Росгвардію у Москві. З Білоруссю у Путіна теж не все так гладенько.
Так, Алєксандр Лукашенка погодився розмістити на своїй території тисячі російських солдатів в обмін на кредит у $1,5 мільярда, але наголосимо – бульбенфюрер не хоче воювати, щоби не ослабити власний захист, а паралельно з цим відкрито не хоче воювати і його армія. Тá й переляканий народ Білорусі не хоче.
Плюс, у випадку зайвих рухів у наш бік, не тільки ми, а й наші союзники, сусіди Білорусі, можуть вступити у війну, адже не плутайте напад НАТО на РФ і напад НАТО на Білорусь. Лукашенко знає, що в такому випадку Путін забуде про "союзное государство" і кине його.
Підсумовуючи скажу так: найгірша поточна ситуація наразі не у нас, а у РФ, конкретно у Путіна, який, здавшися "на милість" Кадирова з Прігожиним, та повіривши байкам блазня Алєксандра Бастрикін про "Українські спецслужби" і їхню причетність до підриву на Кримському мосту, опинився в цуґванґу, де кожен наступний хід лише погіршує ситуацію. Тож стоїмо, жовтень необхідно вистояти.
Автор – Назар Приходько, політолог-міжнародник і військовий експерт