Критичний розгляд ключових питань християнської теології.
Однією з причин, чому велика кількість людей вірить у так званого бога та так званий божественний задум, є наступна. Багато хто не хоче думати самостійно та розбиратися в суті питання — їм подобаються прості, готові відповіді, які так охоче дають попи всіх мастей. Справжні відповіді часто дещо складніші за хибні, а тому й відштовхують.
Наприклад, можна замислитися над такими, здавалося б, простими питаннями:
Питання, які сприяють розвитку ПГМ (релігійного фанатизму):
Первинне зло. Людей зі шляху істинного збив диявол. Але хто ж тоді збив самого диявола? Що змусило його стати злим і боротися з Богом та його творінням? Гординя, самовпевненість? Але ж це похідні гріха, а Бог зла не творив, отже, гордині й самовпевненості спочатку бути не могло. Що ж стало первинною причиною їх появи? Бог створив це зло?
Несправедливість стосовно людського роду. Кожен повинен відповідати за власні вчинки й пожинати плоди своїх дій. Але чи повинні ми нести наслідки чужих вчинків? Чи справедливо карати невинних за гріхи інших? Якщо ні, то чому тоді нащадки Адама й Єви пожинають плоди не своїх гріхів? Бог несправедливий і немилосердний?
Свобода. Любов проявляється в даруванні свободи. Якщо Бог нас любить — він мав би дати нам свободу. Але свобода проявляється у знанні. Неможливо бути вільним і робити усвідомлений вибір, перебуваючи в невіданні. Чому ж тоді Бог не дав нам знань, а натомість запропонував лише віру та здогадки? Бог — не любов?
Жертва. Вчинок Христа, коли Він зійшов на землю для розп’яття, називають жертвою. Проте жертва — це безкорислива віддача чогось. Але ж Христос нічого не втратив — ні життя, ні своєї божественної сутності. У чому тоді полягала жертва? Бог лукавить?
Спасіння. Бог створив людину так, що для гріхопадіння вистачило одного вчинку. Чому ж тоді Він не встановив, що для спасіння достатньо також одного вчинку (наприклад, хрещення або причастя)? Чому, маючи лише одне бажання і волевиявлення, людина не може отримати спасіння? Натомість Бог висуває вимоги й посилає випробування — іншими словами, встановлює ціну за обоження. У Нього з нами ринкові відносини?
Страждання пекла. І Писання, і постанови Вселенських Соборів стверджують, що пекло — вічне, а страждання в ньому ніколи не припиняться. Притча про багача і Лазаря каже, що з пекла до раю перейти неможливо. Отже, страждання в пеклі ні до чого не ведуть, ні для чого не потрібні. Тобто вони безглузді. Чому ж тоді Бог дозволяє існування в мирозданні безглуздих страждань? Він садист?
Істина. Якщо християнство — істинна релігія, то чому кожна її доктрина внутрішньо суперечлива, а образ Бога більше нагадує не трансцендентний абсолютний розум, а розум дріб’язкового й мстивого царя? Можливо, християнство вигадали люди?