ШІ змінює інструменти глобальної конкуренції та воєнних конфліктів.
У липні 2026 року Національна академія розвідки Туреччини (Milli İstihbarat Akademisi, MİA) опублікувала доповідь «Дискусії про технополітичний порядок у світовій політиці та Туреччина» (Dünya Siyasetinde Teknopolitik Düzen Tartışmaları ve Türkiye).
«Останній Бастіон» представляє своїм читачам стислий аналітичний огляд доповіді.
У документі проаналізовано, як епоха штучного інтелекту (ШІ) трансформує міжнародний баланс сил, економічну конкуренцію та державний потенціал.
Доповідь ґрунтується на тезі, що майбутній світовий порядок і нові ієрархії визначатимуться не так класичними військовими чи економічними чинниками, як технополітичною боротьбою довкола ШІ та технологій, які забезпечують його функціонування: передових чипів, критичних мінералів, енергетичних ресурсів, інфраструктури даних і робототехніки.
Ці складники стають базовою інфраструктурою нової конкуренції. Дискусії довкола ШІ вийшли за межі технічних і ринкових питань, набувши політичного, культурного та онтологічного характеру: хто ухвалює рішення, хто виправляє помилки, хто визначає «істину» та яке місце в системі залишається для людської волі.
Три підходи до технополітичного порядку
Автори виокремлюють три основні підходи.
Технореалізм, який асоціюють із колами довкола Palantir, розглядає ШІ як центральний стратегічний інструмент виживання держав у геополітичній конкуренції.
Основний діагноз полягає в тому, що Кремнієва долина десятиліттями спрямовувала інженерний потенціал на створення споживчих застосунків замість реалізації національних проєктів. Рішенням має стати відновлення державно-промислової співпраці масштабу «Мангеттенського проєкту».
Цей погляд реалістично діагностує проблему державної спроможності, однак містить ризики: надання безпеці пріоритету над правовими та суспільними обмеженнями, посилення корпоративної влади над демократичним контролем і побудова ієрархії «функціональних» та «нефункціональних» культур.
Технореалісти допускають мобілізацію всіх ресурсів — державних і приватних — задля збереження позицій у новій ієрархії, не обмежуючись моральними міркуваннями.
Технопрагматизм, представлений підходом Anthropic, визнає, що потужні системи ШІ водночас приносять величезну користь і створюють величезні ризики. Головне — розробляти їх безпечно, контрольовано та поетапно, перетворюючи безпеку на вбудований елемент проєктування, а не на додаткову надбудову.
Цей підхід поєднує етику ризику з інженерною епістемологією, однак його обмеженням є елітарний і корпоративно-центричний характер: регулювання ризиків і розподіл вигод залишаються в руках вузького кола осіб, а не стають частиною широкого демократичного процесу.
Техногуманізм оцінює ШІ крізь призму людської гідності, свободи, загального блага та соціальної справедливості.
Він попереджає про загрози тотального стеження, нормалізації автоматизованої війни, перетворення людини на інструмент економіки, посилення залежності та руйнування спільного уявлення про публічну істину.
Це найміцніша нормативна основа, однак вона слабше відповідає на питання стратегічної спроможності та інституційного впровадження.
Національна академія розвідки Туреччини у своїй доповіді наголошує: жоден із цих підходів у чистому вигляді не підходить Туреччині. Оптимальним є синтез: стратегічна спроможність, безпечне проєктування та суспільна легітимність.
Автори документа заявляють, що Туреччина має значний потенціал завдяки плюралістичній цивілізаційній спадщині, культурі спільного співжиття та людиноцентричному підходу. Однак морального дискурсу без інституційної спроможності та стратегічної підготовки недостатньо.
Зміна інструментів глобальної конкуренції
ШІ переосмислює саму природу сили. Державний потенціал тепер вимірюється швидкістю і точністю ухвалення рішень у сфері оборони, розвідки, прикордонної безпеки, ліквідації наслідків катастроф і координації державних послуг. ШІ виступає тут як мультиплікатор сили.
Економічна влада зливається з політичною: великі технологічні компанії завдяки контролю над даними, інфраструктурою та моделями стають політичними суб’єктами, які впливають на розподіл ресурсів і формування нових економічних класів та ієрархій.
Конкуренція переміщується у площину:
Це створює нову глобальну ієрархію. Країни, які не встигнуть зміцнити технологічний суверенітет, ризикують опинитися в підпорядкованому становищі — не лише економічно, а й стратегічно.
У доповіді турецької розвідки масштаб змін порівнюють з історичними проривами в ядерних та інших передових технологіях.
Трансформація воєнних конфліктів і сфери безпеки
Особливу увагу приділено обороні та розвідці. ШІ радикально прискорює цикли ухвалення рішень, підвищує точність цілевказання, автоматизує аналіз великих обсягів розвідувальної інформації та створює нові можливості й ризики у сфері автономних систем.
Це змінює характер конфліктів: перевагу отримує той, хто швидше інтегрує ШІ в оперативні процеси, захищає власні дані й моделі від атак та зменшує залежність від зовнішніх постачальників.
Технополітична конкуренція розмиває межу між миром і війною. «Сірі зони» розширюються внаслідок посилених ШІ кібернетичних та інформаційних операцій, а також боротьби за контроль над критичною інфраструктурою.
Автоматизація підвищує ризик ескалації та нормалізації насильства, про що попереджають техногуманісти. Водночас зростає значення «безпечного проєктування», на якому наголошують технопрагматики: системи мають від початку враховувати ризики неконтрольованого застосування.
Автори доповіді відзначають потенціал Туреччини в новій глобальній гонці: накопичений досвід оборонної промисловості, наявність оперативних даних і посилення співпраці між державою та приватним сектором.
Слабкими місцями залишаються фрагментоване управління даними, відсутність єдиних стандартів, а також проблеми прозорості та підзвітності.
Серед рекомендацій — розвиток національної інфраструктури ШІ, ризик-орієнтоване управління, зменшення технологічної залежності, підготовка міждисциплінарних фахівців, зміцнення технополітичної дипломатії та перенесення військових напрацювань у цивільну сферу.
Висновки
Доповідь турецької розвідки фіксує фундаментальне зрушення: інструменти глобальної конкуренції та воєнних конфліктів дедалі більше визначаються не традиційними арміями чи ресурсами, а здатністю держав і суспільств керувати новою екосистемою ШІ — від чипів і даних до норм та легітимності.
Технополітичний порядок стає новим «граматичним» шаром світової політики. Країни, які залишаться пасивними спостерігачами, зіткнуться зі стратегічними несподіванками.
Ті, хто розробить власну доктрину, яка поєднуватиме силу, безпеку та людський вимір, отримають шанс не лише адаптуватися, а й впливати на правила нової гри.
Повний текст доповіді доступний на сайті Національної академії розвідки Туреччини. Він є важливим орієнтиром для розуміння того, як технологічна революція переписує карту сили та впливу у XXI столітті.