Під виглядом статусу титульної нації пропонують модель без представництва та колективної волі.
Дуже грамотно депутати користуються необізнаністю українців.
27 березня 2026 року зареєстровано законопроєкт №15103, який пропонує визнати етнічних українців корінним народом України у формі титульної нації, але без права на самовизначення та без власного представництва, що, по суті, відтворює модель колоніального управління.
Українців пропонують формально включити до категорії корінних народів, але виключають із змісту політичної суб’єктності, оскільки не передбачається право на власні представницькі органи та на вираження колективної волі.
У результаті колективна воля етнічних українців фактично підміняється волею державного апарату.
У тексті прямо зазначено, що право на самовизначення зберігається за корінними народами, окрім титульного корінного народу, тобто окрім етнічних українців.
Виникає юридичний парадокс: титульний народ є, але права на самовизначення він не має, тоді як у решти корінних народів це право зберігається.
Таким чином створюється видимість визнання, але без надання повного обсягу колективних прав, які й становлять зміст правового статусу народу.
Додатково належність до корінного народу прив’язується до території України в межах станом на 24 серпня 1991 року, тобто конструкція запроваджується зараз, але застосовується заднім числом, щоб юридично зафіксувати склад населення на момент проголошення незалежності.
У результаті пропонується не усунення правової проблеми, а її переформатування в новій формі: українців номінально визнають титульним народом, але при цьому зберігається різниця в обсязі прав усередині самої категорії корінних народів.
Фактично йдеться не про відновлення суб’єктності, а про декларативне включення до закону без зміни ключової логіки розподілу прав.
«Редакція «Останнього Бастіону» може не поділяти позицію авторів. Відповідальність за матеріали в розділі «Опінії» несуть самі автори.»