Турецький адмірал попередив Баку про «пастку» у війні проти Ірану.
Один із найвпливовіших військових аналітиків Анкари, відомий жорсткою протурецькою позицією та глибоким знанням регіональної геостратегії, фактично озвучив те, про що вголос говорять лише в закритих кабінетах:
Яйджи прямо попереджає Баку:
«Ми вас знову попереджаємо. Ми вже попереджали раніше. Вхід в Азербайджан — із півночі. Ті американські та ізраїльські солдати, які тут висадяться, можуть опинитися в жахливій ситуації».
За його словами, йдеться про можливу десантну або повітряно-десантну операцію на стратегічно важливому острові Харг — «економічному серці Ірану», звідки експортується до 90% іранської нафти.
Адмірал підкреслює: Вашингтон свідомо уникає прямих бомбардувань нафтових об’єктів, щоб не спровокувати глобальну енергетичну кризу, але готовий до точкового захоплення або блокади острова.
Іранська ППО там слабка, флот застарілий, а наземна оборона обмежується ракетними ударами, які американські системи перехоплення здатні нейтралізувати.
Але головний акцент Яйджи — не на технічному боці удару, а на геополітичній пастці. Він описує класичний сценарій «багатофронтової війни»:
«Ми не повинні робити те, чого хоче «Ізраїль». Азербайджан — наш брат. Будь ласка, не потрапляйте в ігри Америки та «Ізраїлю»», — прямо звернувся адмірал до Баку.
За його оцінкою, повноцінне наземне вторгнення в країну площею 1,6 млн км² із потенційною мобілізацією 1,2–1,5 млн військовослужбовців є неможливим. Тому Вашингтон обирає гібридний варіант: точкові удари + внутрішні заворушення + проксі-сили.
Це, як сподіваються у США та в «Ізраїлі», дозволить уникнути затяжної війни, але створить ланцюгову реакцію.
Особливо тривожним виглядає прогноз відповідних дій Тегерана. Яйджи попереджає країни Перської затоки: якщо Іран завдасть удару по опріснювальних установках та енергетичній інфраструктурі, то вже через 48 годин почнеться гуманітарний колапс.
«Запасайте воду. Заряджайте телефони кожні 48 годин… 90% населення цих країн отримує воду з цих об’єктів. Води не буде. На відновлення знадобиться близько 5 років».
Улітку без кондиціонерів і електроенергії арабські режими Перської затоки ризикують зіткнутися з масовими повстаннями. Адмірал нагадує нещодавній іранський удар по ядерному об’єкту в «Ізраїлі» (Димона), який, за його словами, був демонстрацією можливостей, а не цільовим ударом.
Усе це відбувається на тлі заяви Дональда Трампа, який, за словами Яйджи, вже натякнув: «Ми вдарили, але так, щоб не порушити процес видобутку та експорту нафти». Адмірал трактує це як прямий сигнал: економічний задушливий удар є пріоритетнішим за військовий.
Висновок військового експерта
Попередження адмірала Яйджи вказує на те, що Анкара бачить у кризі одночасно загрозу й вікно можливостей. З одного боку — ризик втягування Азербайджану в конфлікт, який може перекинутися на Нахічевань і турецький кордон.
З іншого — економічний бонус: відновлення роботи нафтопроводу Кіркук–Юмурталык в умовах блокади Ормузької протоки різко підвищує роль Туреччини як альтернативного маршруту для іракської і, можливо, іранської нафти.
Яйджи свідомо грає на двох рівнях:
З погляду військової аналітики його оцінки виглядають доволі реалістичними. Повноцінна окупація Ірану справді є утопією — це не Ірак 2003 року. Натомість гібридна операція з акцентом на економічне задушення та внутрішню дестабілізацію повністю відповідає сучасній американській доктрині «малих війн із великою віддачею».
Ризик ескалації до регіональної пожежі при цьому вкрай високий: удар по Харгу → відповідь по затоках → стрибок цін на нафту вище $150 за барель → глобальна рецесія.
Для Баку послання Яйджи звучить як червоний сигнал тривоги: участь в антииранській коаліції може завершитися не тріумфом, а «жахливою ситуацією» для американських та ізраїльських сил на азербайджанській території.
Для Анкари — це можливість посилити вплив у Центральній Азії та на Кавказі, одночасно дистанціюючись від прямої участі в західній авантюрі.
Адмірал Яйджи поєднав тактичні деталі (Харг, ракети, опріснювальні установки) з великою стратегією. І показав, чому березнева криза 2026 року може стати не локальною операцією США, а початком нової фази переділу Близького Сходу, де Туреччина має намір відігравати одну з ключових ролей.
Чи почують це попередження в Баку — покажуть найближчі тижні.