Зазирнути в Полтаву 1800, 1803, 1811, 1827 років через малюнки, реконструкції та документи епохи й дізнатися, як проектувалася, будувалася та виглядала духовна столиця України того століття. Сьогодні це стало можливо завдяки підтримці та сприяння «Останнього Бастіону» та матеріалів із приватних колекцій краєзнавця Олега Лебединського та художника Віктора Бабенка в рамках виставки «Невідома Полтава доби Івана Котляревського».
На цей день наше місто зберегло лише 20 % тієї автентичної архітектури й відповідно того колориту, яким воно було, коли в ньому жив і творив Іван Котляревський – зачинатель нової української літератури. Це один із найцікавіших періодів становлення й облаштування Полтави як губернського центру з його неповторним і всюди впізнаваним ансамблем Круглої площі.
Особливого колориту виставці надають гравюри Ж. Стадлера, малюнки О.Кунавіна, Т.Шевченка, Ангельштета, козака Чапіги та ін., що відтворюють церкви, історичні пам’ятки, будівлі полтавських обивателів.
Такою вишуканою і багатою Полтаву, на жаль, уже можна спостерігати лише в комп’ютерній графіці та на проектах архітекторів. Багато визначних споруд нанівець знищені під час революцій та Великої Вітчизняної війни. Решті в минуле допомагає відійти позиція міської влади. При Андрієві Матковському-«Запальничці» та Сашку «Солодкому» Мамаю ми вже втратили Музичні класи Базилевич, будівлю «Полтавського короваю», занехаяли дім-палац у мавританському стилеві, що Наум Бахмутський звів для своєї коханки, церкву Кадетського корпусу, на межі перебуває і сам корпус – пам’ятка національного значення. Перелік пам’яток, знищених Матковським-Мамаєм можна сміливо продовжувати.
Що, натомість, з’явилося нового? «Кубельце» Андрія «Запальнички» біля Краєзнавчого музею на місці спаленої ним кондитерської «Полтавського короваю», житловий корпус "Кадетський" у центрі міста, що не несе жодної естетики, до того ж, побудований із порушенням усіх можливих норм. Зараз почали зводити другий поверх офісного центру на місці старовинної будівлі Музичних класів Базилевич. Що ми залишаємо нащадкам, окрім офісних центрів і страшних споруд? Тільки спогади, як усе було гарно й красиво в нашому місті колись до нас.
Історія та макети – це добре, її потрібно вчити й пам’ятати, щоби не повторювати помилки попередніх епох. Головне, щоб історія чомусь учила. Тому, що треба оберігати унікальні архітектурні споруди, які дійшли до нашого часу, наприклад. Розуміти, що дбати треба не тільки про день сьогоднішній (цукор "Совісті") і про власну користь (відмивання мільйонів гривень на комунальній власності, тваринах, землі і т.і. теперішнім і поперднім міськими головами).
Необхідно хоч інколи думати про вічне, те, що ми зоставимо після себе на цій землі. Шкода, якщо це будуть самі офісні центри й руїни пам’яток.