За даними Всеросійського центру вивчення громадської думки (ВЦВГД), рейтинг схвалення діяльності Володимира Путіна на посаді президента Росії досяг 89,9%.
Як зазначено в дослідженні, це пов'язано насамперед із надсиланням військової техніки й військовослужбовців у Сирію і авіаударами російської авіації по позиціях бойовиків "Ісламської держави".
Рейтинг схвалення політика і результат, отриманий на виборах, - не одне і те саме. Рейтинг може істотно відрізнятися від результатів голосування - в будь-який бік, із різних причин.
Наприклад, поточний рейтинг схвалення президента Франції Франсуа Олланда, за даними Journal du Dimanche, складає всього 20%, хоча вибори 2012 року він виграв, отримавши понад 51% голосів. А в 2002 році, якщо вірити результатам виборів, 100% виборців в Іраку позитивно відповіли на питання "Чи згодні ви, щоб Саддам Хусейн зберіг за собою посаду президента ще на сім років?".
Лідери авторитарних режимів взагалі нерідко отримують на виборах потужну підтримку. За президента Узбекистану Іслама Карімова в 2015 році проголосували, за офіційними даними, 90,39% виборців; за президента Казахстану Нурсултана Наразбаєва - 97,75%, - проте це не означає, що реальний рейтинг схвалення обох лідерів настільки ж високий.
90% Путіна - рекордний показник для Росії, але не безпрецедентний у світовій історії. Коли і чому зашкалювали рейтинги світових лідерів? І як закінчувалася всенародна любов?
Серед лідерів демократичних країн абсолютний рекорд з точки зору рейтингу схвалення належить 43-му президентові США.
У вересні 2001 року підтримка Джорджа Буша-молодшого, за даними всесвітньо відомої соціологічної компанії Gallup, сягнула 90%.
Причина настільки безпрецедентно високого рейтингу очевидна: американці згуртувалися навколо свого нещодавно обраного президента (Буш вступив на посаду в січні того ж року) після масштабних терактів "Аль-Каїди" в Нью-Йорку і Вашингтоні 11 вересня, в результаті яких загинули майже 3000 людей.
Замість того, щоб звинувачувати президента в провалі політики безпеки, громадяни США високо оцінили його реакцію на трагедію і таким чином видали Бушу мандат довіри для вторгнення в Афганістан, яке почалося в жовтні того ж року.
Всенародна любов була недовгою. Бушу-молодшому належить і зворотний рекорд - найвищий рейтинг несхвалення серед американських президентів.
Після вторгнення в Ірак, скандалу у в'язниці Абу-Грейб, урагану "Катріна", витоку секретного листування ЦРУ та інших скандалів в жовтні 2008 року діяльність Буша на посаді президента підтримували, за різними даними, від 19% до 22%.
Схожу динаміку показував і рейтинг схвалення Джорджа Буша-старшого. Пік його популярності припадає на лютий 1991 року, коли діяльність 41-го президента США підтримували 89% американців.
Причина популярності була тією ж - війна, тільки не в Афганістані, а в Перській затоці. У січні 1991-го сили союзників почали бомбити позиції іракської армії, яка вторглася під керівництвом Саддама Хусейна в Кувейт, а 24 лютого розпочалася наземна операція.
"Зоряний час" Буша-старшого був ще коротшим, ніж у його сина. Вже наступного року, в липні 1992-го, рейтинг президента впав до 29%.
Американці не пробачили недавньому тріумфатору падіння економіки і порушеної передвиборчої обіцянки не підвищувати податки. Буш-старший став одним із небагатьох американських президентів у новітній історії, що висувалися, але не переобиралися на другий термін.
З інших американських президентів найвищі рейтинги були в Гаррі Трумена (87% у червні 1945) і Джона Кеннеді (83% у квітні 1961). Рейтинг Трумена опустився до 22% до лютого 1952 року. Кеннеді був убитий в листопаді 1963-го.
У липні 2015 року азербайджанський центр моніторингу "Ряй" опублікував результати загальнонаціонального опитування, згідно з яким рейтинг президента країни Ільхама Алієва склав 89,7%.
73% опитаних заявили, що не бачать альтернативи Алієву на посаді глави держави. На питання "Чи відповідає Ільхам Алієв інтересам таких людей, як ви?" варіанти "повністю" або "частково" обрали 86% респондентів. Варіанти "не відповідає" і "скоріше не відповідає" разом набрали 6%.
На виборах 2013 року Ільхам Алієв отримав, за офіційними даними, 84,54% голосів. При цьому кілька кандидатів в ході кампанії зняли кандидатури на користь чинного президента, а дехто набрав на виборах менше голосів, ніж раніше підписів для свого висунення.
У тому ж році президент Таджикистану Емомалі Рахмон, який обіймає цю посаду вже 23 роки, отримав, згідно з офіційними результатами, підтримку майже 84% виборців, а роком раніше туркменський лідер Гурбангули Бердимухамедов - і зовсім 97,14%.
Президент Венесуели Уго Чавес зберігав високі рейтинги протягом більшості часу свого правління.
За 14 років перебування при владі Чавес і очолювана ним Єдина соціалістична партія виграли 15 із 16 виборів і референдумів.
Абсолютного піку популярність президента сягнула в квітні 2006 року, коли його рейтинг наблизився до 83%.
Цікаво, що при цьому 72,6% тих же опитаних погоджувалися з твердженням, що у Венесуелі розгул корупції, а 53,5% вважали, що влада країни не робить достатніх зусиль для боротьби з корумпованими високопосадовцями.
Тим не менше, майже 60% стверджували, що жити в країні стало краще завдяки Чавесу, а понад половина опитаних були впевнені, що його переобрання на наступний термін приведе країну до успіху і процвітання.
Чавес зберіг популярність до самого кінця. Незадовго до смерті його рейтинг схвалення все ще перевищував 60% і "дістався у спадок" наступнику Чавеса Ніколасу Мадуро.
До березня 2015 року - через різке падіння цін на нафту і обвал економіки країни - рейтинг Мадуро впав до 20%, що нехарактерно для країн Латинської Америки, багато з яких показують традиційно високу підтримку чинної влади.
У 2012 році, наприклад, рейтинг президента Еквадору Рафаеля Корреа становив 80% (з моменту обрання в 2007-му і донині він не опускався нижче за 60%), президента Сальвадора Маурісіо Фунеса - 72% і президента Гватемали Отто Переса - 69%.
З рейтингом схвалення на рівні 70% покинув свій пост у березні 2015 року лідер Уругваю Хосе Мухіка, відомий тим, що навіть на президентському посту вів досить скромний спосіб життя, віддавав 90% своїх доходів на благодійність, встигнувши за п'ять років свого правління легалізувати в країні аборти і марихуану.
Лідер лівійської революції Муаммар Каддафі, який відмовився від усіх формальних постів та іменувався просто Братнім вождем, не проводив опитувань про свою популярність.
Однак, за численними свідченнями журналістів і дипломатів, незадовго до смерті, в 2011 році, підтримку полковнику Каддафі висловлювала переважна більшість жителів країни.
"Зарубіжні дипломати, що залишилися в Тріполі, підтвердили мені, що відтоді, як НАТО почав бомбардування, рівень підтримки і схвалення Каддафі підскочив приблизно до 85%", - писав у серпні 2011 року кореспондент Chronicle Herald Скотт Тейлор.
"Із 2335 лівійських племен понад 2000 досі вірні багатостраждальному президенту, - вів далі він. - Люди звинувачують в дефіциті (палива і електрики) не Каддафі, а НАТО".
Високий рейтинг не допоміг Муаммару Каддафі утриматися при владі. Всього за два місяці армія лівійських повстанців взяла Сірт і лінчувала полковника, а заразом і його сина Мутаззіма.
Каддафі став не єдиним лідером, які втратили владу в результаті "Арабської весни", незважаючи на офіційно високі рейтинги. Першим був повалений президент Тунісу Зін Абідін Бен Алі, який всього за півтора року до цього набрав на виборах, за офіційними даними, 89,62% голосів. Бен Алі встиг утекти з країни і отримав притулок в Саудівській Аравії.
Президента Єгипту Хосні Мубарак усунули в лютому 2011 року і згодом засудили до довічного ув'язнення. За шість років до цього, на перших в історії країни альтернативних виборах, за нього віддали голоси 88,6% єгиптян.
Відділ моніторингу,
Останній Бастіон