Як московська церковна мережа в Україні перепаковує «русский мир» під освіту, віру і «правозахист».
Повномасштабна війна триває, а в самому серці України діє п’ята колона в рясах. Поки ЗСУ дають відсіч ворогу на фронті, «московська церква» продовжує свою підривну діяльність у тилу — від потайного виховання дітей у дусі «русского міра» до інформаційних атак на міжнародній арені. Нещодавно СБУ викрила підпільну школу при монастирі УПЦ (МП) у Києві, де понад 60 дітей навчали за радянськими підручниками, показували російські фільми та вчили співати радянських пісень. Паралельно церковні лобісти на весь світ скаржаться на «утиски», намагаючись виставити Україну ворогом православ’я. Як так сталося, що релігійна структура перетворилася на розгалужену агентурну мережу, яка працює на ворога? Чому попри гучні скандали та докази державної зради Московський патріархат де-факто досі не заборонений?
Кожна новина про викриття чергового «агента в рясі» доводить: це не поодинокі випадки, а ціла мережа, що охопила різні регіони України. Ось лише декілька прикладів з останнього часу.
Сумщина (прикордонний фронт): настоятель храму УПЦ (МП) працював на воєнну розвідку рф — збирав координати позицій українських військ і коригував ворожі удари по наших підрозділах. СБУ встановила, що цей священник був дистанційно завербований російськими спецслужбами: під виглядом «духовних бесід» випитував у вірян інформацію про розташування ЗСУ, особисто їздив розвідати українські укріплення, а знайдені цілі передавав кураторам через месенджери. Класичний шпигун — тільки з хрестом на грудях. Його вчасно затримали: під час обшуку знайшли докази співпраці з ворогом і прокремлівську літературу на полицях.
Дніпропетровщина (глибокий тил): у вересні 2025 року СБУ затримала протоієрея УПЦ (МП), який прямо під час літургій прославляв російських окупантів і закликав парафіян скласти зброю перед агресором. Свої проповіді в стилі Скабєєвої цей піп навіть записував на відео, щоб передати московському патріарху кирилу — хотів похизуватися «вірністю» кремлю. Суд визнав його винним: він отримав три роки тюрми (щоправда, з річним іспитовим строком). Тобто попався відвертий ворожий агітатор, який працював на інформаційному фронті просто з церковного амвона.
Донецька область (звільнені території): настоятель Свято-Успенської Святогірської лаври, митрополит Арсеній, під час боїв 2022 року «зливав» місця дислокації українських сил окупантам. Його взяли під варту, але випустили під заставу, після чого СБУ довелося вдруге арештовувати владику — цього разу за поширення антиукраїнських фейків і виправдання російської агресії. Ще одна лаврська «свята людина», яка на ділі коригувала ворожі бомби і звинувачувала наших захисників у злочинах, скоєних самими рашистами.
Харківщина (окуповані райони): під час захоплення Ізюма місцевий священник УПЦ (МП) відкрито став колаборантом — агітував людей підтримувати росіян, виправдовував звірства армії рф і благословляв створення окупаційної «влади». Інший настоятель на Донеччині віддав свій храм під склад зброї та боєприпасів російської армії. У Лимані «батюшка» не лише зробив із церкви сховище для ворожої техніки, а й закликав односельців голосувати на фейковому «референдумі» за приєднання до рф, пропонував окупантам кандидатури старост сіл із колаборантів. СБУ задокументувала: цей зрадник прямо координував свою підривну діяльність із командуванням російських військ. Після деокупації району його затримали — він отримав сім років ув’язнення за колабораціонізм.
Буковина (тиловий центр): у жовтні 2025 року викрили священника з Чернівців, який організовував незаконну переправу чоловіків призовного віку через кордон за 13 тисяч євро з людини. Попався на гарячому — з пакетом євро. За даними слідства, він також глорифікував російську агресію та мав проросійські погляди. Таких «бізнес-попів» чимало — під шумок війни заробляють на слабкості людей, одночасно підспівуючи кремлівській пропаганді.
Як бачимо, географія «попів-зрадників» широка — від прифронтових областей до Заходу країни. І скрізь їх об’єднує одне: служіння не християнським ідеалам, а московському «царю».
«Редакція «Останнього Бастіону» може не поділяти позицію авторів. Відповідальність за матеріали в розділі «Опінії» несуть самі автори.»