Українському суспільству нарешті показали красиву картинку падіння «великого візира».
«Династія», R1, R2, R3, R4, 460 мільйонів, пральня Міндіча, феншуй, «Лунниє часи» і Вова. Все як у серіалі Netflix про пострадянську корупцію: державою керує не Конституція, не уряд, не парламент і навіть не здоровий глузд, а дикий мікс жадібності, особистої лояльності, страху і забобонів.
До речі, питання до парламенту – чи не хочуть шановні депутати оскаржити всі урядові призначення з огляду на те, що їх, пардон, робила ворожка? Хоча навряд, бо більшість тих депутатів, мабуть, та ж ворожка і в списки погоджувала.
Однак є одна проблема. Все це – не головне. Так, історія з «Династією» важлива. Якщо найближчий соратник президента пов’язаний із легалізацією коштів, походження яких веде до корупційних схем, це має закінчитися не політичним ток-шоу, а вироком.
От тільки у мене відчуття, що у суспільства в очах таке собі ейфорічне марево. Нарешті дали підозру. Показали суд. Назвали прізвище. Нарешті той, кого роками називали «віцепрезидентом», сидить не в кабінеті на Банковій, а перед суддею. Краса, чи не так?
Аль Капоне по-українськи: судимо за корупцію того, хто здав країну?
Але правда в тому, що людину, яка спалила наш дім, судять за неправильну парковку авто, на якому він привіз каністри з бензином.
Нам показують Єрмака як Алі-Бабу і Хірурга. А я бачу агента Козиря з «харошєй русской фамілієй», як казав путін. Я бачу політичного партнера повноважного представника Дмитра Козака, який має відповідати передусім за інше – за політику 2019 року, за розведення військ, за здачу позицій, за створення ілюзії миру там, де ворог готував війну, і за участь у політичних іграх Кремля, які послабили Україну перед найбільшою катастрофою в її новітній історії.
Я взагалі вважаю, що якби країну не очолили Зеленський і Єрмак – путін не наважився б на повномасштабне вторгнення.
І питати з Єрмака правоохоронна система має саме за це, у першу чергу. Бо котедж – це бетон. А військово-політичний провал і зрада – це кров українців.
Хтось скаже: Аль Капоне теж посадили не за вбивства, а за податки. Так. Але там дрібніша стаття стала дверима до справедливості. А в нашому випадку дрібніша рамка може стати дверима до відбілювання. Бо історію з «Династією» можна буде роками розмивати.
Не оформлено право власності. Не завершене будівництво. Не доведено фактичний контроль. Не встановлено кінцевого бенефіціара. Не було прямого умислу. Не було особистого користування. І так далі. І через кілька років суспільству скажуть: резонанс був великий, але доказів для обвинувального вироку не вистачило. Іжвінітє, не шмогла.
І підозра, яка мала стати початком відповідальності, перетвориться на індульгенцію. Саме тому Єрмака треба судити НЕ ТІЛЬКИ за «Династію». Країна має ставити питання не лише про те, хто будував R2.
Країна має ставити питання, хто її здав.
«Може, якось обійдеться?» як базіс державної політики
Розведення військ – це не просто дипломатичний епізод. Це частина більшої історії про те, як державу готували або не готували до великої війни. Або свідомо готували до поразки.
У 2019–2021 роках дискурс був про «мир» і «велике будівництво». Політична ейфорія асфальту. Насправді – провалена оборонна підготовка, хронічне недофінансування критичних військових напрямів, питання до ракетних програм, артилерії, боєприпасів, зв’язку. Ще у 2020 році Юрій Бутусов писав, що проєкт держоборонзамовлення фактично згортає українські ракетні програми: не передбачає закупівлі великої партії «Вільхи» і не дає нормального фінансування «Нептуну». Історія з клістронами – список дуже довгий.
Гадаю, що дуже фахові покази на пана Єрмака може дати чинний голова ОП. Який розповідав, що 23 лютого близько 14:30 ГУР уже мав інформацію про початок вторгнення о четвертій ранку, і це було доведено до першої особи держави. А приблизно о 3:30 ночі, за словами Буданова, йому подзвонив Єрмак і сказав: «Ну от вже 3:30, наче все спокійно. Може, якось обійдеться?»
Ось у цій фразі – вся суть епохи клоунів, невігласів і російських щурів. Країна за пів години до найбільшої війни в Європі після Другої світової. Розвідка вже чекає удару. Ракети фактично на підльоті. А політичний центр влади все ще живе в режимі «може, пронесе». «Лунниє часи» сказали, що путін нас помилує.
Це або феєрична тупість, недбалість і злочинна нездатність керувати державою, або агентурна робота. І обидва ці варіанти фатальні для країни. Кожен метр, який Україна залишала під політичні обіцянки, мав ціну. Кожен сигнал слабкості мав ціну. Кожна ілюзія про «домовимося посередині» мала ціну. Яку платили не члени «Династії», а десятки мільйонів простих українців.
Тому я хочу поставити просте питання: чому ми досі говоримо про 2019 рік як про «політичні помилки», коли мова йде про злочин? Помилка – це неправильно написана дата в документі. Помилка – це збій у процедурі, а не підрив стратегії. Коли держава перед війною демонструє ворогу слабкість, відводить сили, продає суспільству ілюзію миру, а потім цей ворог приходить великою війною – це не помилка. Це предмет для слідства.
Загадковий містер R1: Чому НАБУ забуло прізвище Вови і шукає міфічний імунітет
Окрема тема в історії НАБУ – загадковий Вова. Тут просто як в анекдоті про чоловіка та невірну дружину: випили вина, лягли у ліжко, погасили світло… А що ж далі – знов ця клята невизначеність. R2, R3 і R4 – все зрозуміло. А хто ж R1 – якийсь невідомий Вова, як його встановити, що робити – слідство в глухому куті. Що ж, будемо працювати, проводити слідчі дії.
Шановні панове Кривонос та Клименко, ви ж, мабуть, і самі розумієте, що це виглядає не як правова акуратність, а як страх. Так, Єрмак – важлива фігура. Але Єрмак не сам себе призначив центром української влади. Не сам собі видав повноваження бути кадровиком, переговорником, модератором силовиків, куратором політики і тінню президента. Єрмака створив Зеленський. Його підняв Зеленський. Йому дозволив стати системою Зеленський. Тому питання «що робив Єрмак?» неминуче веде до питання: «що Єрмаку доручав Вова?».
І це питання слідства. Нам уже починають розповідати стару казку: президент має імунітет, президента не можна, війна, інституції, стабільність, не на часі. Дуже зручно для всіх. Коли треба було концентрувати владу, призначати з астрологинею своїх людей, керувати державою через Офіс — президент був достатньо повноважний і легітимний. А коли постає питання відповідальності – не розхитуйте човен.
Конституційний Суд ще у 2014 році тлумачив норму про п’ятирічний строк, на який обирається президент України. І ніякого імунітету в Зеленського немає. Якщо хтось вважає, що після п’яти років автоматично виникає абсолютна недоторканність без виборів, без нового мандата і без політичної відповідальності, нехай покаже не телевізійний коментар, а чітке рішення Конституційного Суду. Його нема і не буде, могли б – зробили би вже.
А правда в тому, що пан Татаров підвісив Кривоноса і Клименка справою Христенка. Формально СБУ спростувала підготовку підозри Клименку, але сам факт появи теми про свідчення Христенка й «можливу причетність» керівника САП уже створив потрібний ефект: антикорупційна вертикаль отримала нагадування, що на кожного борця з корупцією в Татарова може знайтися свій том справи з лівою різьбою. І саме тому мовчання НАБУ і САП про «Вову». Це геть не прагнення до юридичної чистоти і дотримання міфічного імунітету, а самоцензура під загрозою силового повідця.
Саме тому я не збираюся бути просто статистом і спостерігати за цією імітацією правосуддя. Найближчими днями я подаю офіційну заяву про злочин до СБУ щодо дій Андрія Єрмака. Логіка тут безальтернативна: його треба судити не за феншуй і котеджі в Козині, а за статтею 111 Кримінального кодексу (державна зрада) – за відведення військ і цілеспрямовану здачу національних інтересів у 2019 році, що є прямою підслідністю Служби безпеки. Одночасно я подаю заяву до НАБУ щодо Володимира Зеленського. Оскільки ніякого юридичного імунітету в нього більше не існує, антикорупційне відомство мусить припинити соромитися і розпочати офіційне розслідування прямої ролі «Вови» як головного бенефіціарного вузла R1 у махінаціях «Династії».