Медики повідомляють про випадки газової гангрени – небезпечної бактеріальної інфекції, яку пов’язували з окопами Першої світової війни.
Про це заявив британський медик Алекс, який працює волонтером на Запорізькому напрямку, у коментарі виданню «The Telegraph». За його словами, поранення під час боїв та складнощі з евакуацією призводять до швидкого поширення інфекцій, які раніше були відомі лише з підручників історії медицини.
Алекс зазначив, що «українські лікарі стикаються з ускладненнями, яких не бачив жоден живий лікар у воєнний час». За його словами, подібна кількість важких заражень не спостерігалася з часів Другої світової війни.
Газова гангрена — це гостра інфекція м’язів, яку спричинюють бактерії роду Clostridium. Вони розмножуються в тканинах, позбавлених кисню, виділяючи токсини та газ, що спричиняє різкий біль, набряки й характерне «потріскування» під шкірою.
Такі випадки часто виникають після глибоких поранень або вибухових травм, коли поранених не вдається швидко доправити до шпиталю. «Ми маємо людей, які по кілька тижнів перебувають на підземних пунктах стабілізації, і ми лише підтримуємо їх живими», — розповів Алекс.
На Заході ця інфекція вважалася практично ліквідованою завдяки своєчасним операціям, антибіотикам і належній хірургічній обробці ран. Проте в умовах бойових дій в Україні навіть базове лікування іноді недоступне.
Лікарка з Лондона, мікробіолог Ліндсі Едвардс, пояснила, що газова гангрена є однією з найнебезпечніших інфекцій, і без лікування смертність сягає майже 100%. «Основою терапії є негайне видалення уражених тканин та великі дози антибіотиків, але в польових умовах зробити це практично неможливо», — сказала вона.
Зазвичай у клініках проводять лабораторні аналізи, щоб визначити, які антибіотики ефективні. Проте на передовій такі дослідження неможливі — це створює додаткові ризики для поранених.
Проблему поглиблює зростання антибіотикорезистентності. За словами фахівців, через широке і нерегульоване використання ліків в умовах війни бактерії стають дедалі стійкішими, а лікування ускладнюється.
Газова гангрена стала відомою саме під час Першої світової війни, коли солдати воювали у вологих окопах і на полях, насичених гноєм — ідеальному середовищі для бактерій Clostridium. Глибокі рани від куль і уламків сприяли швидкому поширенню інфекції, а відсутність антибіотиків робила лікування майже неможливим.
«Тоді це була справжня катастрофа — будь-яке поранення могло закінчитися смертю від інфекції», — пояснив ортопед Аластейр Бівен із британського військового шпиталю. «Сьогодні ми маємо інші технології, але для їх ефективного застосування потрібна стабільна логістика та можливість евакуації. В Україні з цим величезні труднощі».
Через постійні атаки дронів військові медики змушені працювати під землею. «Якщо вийдеш назовні — тебе вб’є дрон. Це не перебільшення», — розповів британський медик Алекс. За його словами, більшість поранених отримують допомогу у підвалах і бункерах покинутих будівель — єдиних місцях, куди не долітають безпілотники.
Один із медиків, який нещодавно повернувся з такого імпровізованого шпиталю, зізнався, що не бачив неба майже три тижні — настільки небезпечно виходити назовні. Але ці підземні пункти, каже Алекс, зовсім не пристосовані для складних операцій чи боротьби з інфекціями, які викликають газову гангрену.
«Там проводять лише так звану хірургію контролю ушкоджень — усувають найнебезпечніші травми протягом перших 24–48 годин», — пояснив він. Проте більшість таких приміщень нестерильні, а підвезення ліків і обладнання майже неможливе, адже колони постійно потрапляють під обстріли.
Медики розповідають, що поранені іноді залишаються на стабілізаційних пунктах по кілька тижнів, просто виживаючи. «Ми маємо людей, які вже давно поранені, сидять під землею, і ми лише намагаємося підтримувати їх живими», — сказав Алекс.
Його колега, військовий лікар Аластейр Бівен, наголосив: чим довше затримується евакуація, тим менше шансів на відновлення. «Час працює проти нас. Коли тканини відмирають, ризик інфекції лише зростає», — зазначив він.
За словами Алекса, зараз у шпиталях є команди хірургів, готові негайно рятувати поранених, але вони змушені годинами чекати, поки пацієнтів доставлять. На момент розмови з журналістами евакуації затримувались щонайменше на вісім годин.
«Ми бачимо все більше людей, які могли б вижити — ампутації, випадки, де достатньо переливання крові, — але вони просто не доживають. Їх не встигають евакуювати, і вони гинуть просто на місці», — додав він.