Цифра проти безпеки: що не так із реєстром військовослужбовців.
Про це повідомляє прес-служба Апарату Верховної Ради України 17 червня 2025 року.
Верховна Рада України прийняла пропозиції Зеленського до Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо створення і функціонування Єдиного державного реєстру військовослужбовців та удосконалення порядку ведення військового обліку» та ухвалила Закон у цілому з їх урахуванням (реєстр. № 12066).
Зеленський звернув увагу на те, що правові, організаційні й фінансові засади створення та функціонування публічних електронних реєстрів визначає Закон України «Про публічні електронні реєстри». Відтак, у пропонованій Законом редакції статті 251 Закону України «Про військовий обов’язок і військову службу» не дотримано зазначеної вимоги, оскільки її положеннями визначено лише частину обов’язкових відомостей, передбачених частиною другою статті 26 Закону України «Про публічні електронні реєстри».
Зеленський зауважив, що за Законом у Реєстрі військовослужбовців фактично оброблятимуться дані щодо всіх військовослужбовців, у тому числі тих, які проходять військову службу в розвідувальних органах України та Службі безпеки України, хоча нині інформація про особовий склад органів, що здійснюють оперативно‑розшукову, розвідувальну чи контррозвідувальну діяльність, включена до Зводу відомостей, що становлять державну таємницю.
Крім того, положення Закону щодо обробки у Реєстрі військовослужбовців даних про всіх військовослужбовців фактично передбачають, що відповідні посадові особи Міністерства оборони України матимуть доступ до інформації про військовослужбовців розвідувальних органів України та Служби безпеки України, які мають власний запас і ведуть окремий персонально‑якісний облік своїх військовозобов’язаних і військовослужбовців, звільнених у запас. Це, своєю чергою, суперечить вимогам законів України «Про інформацію», «Про доступ до публічної інформації», «Про державну таємницю», «Про розвідку» та не забезпечує встановлення й дотримання відповідного правового режиму захисту, передбаченого законодавством щодо розвідувальної та державної таємниці. Такий підхід створює реальні ризики витоку таємної інформації про особовий склад Служби безпеки України та розвідувальних органів України й, як наслідок, завдання шкоди національній безпеці, а також стану захищеності сил і засобів контррозвідки та розвідки й можливості здійснювати ними відповідну діяльність в інтересах національної безпеки й оборони.
Це інформація від прес‑служби Верховної Ради.
А тепер роздуми.
По‑перше, розробка нового продукту цифровізації — це дорого, особливо для країни, яка веде війну без підтримки союзників.
По‑друге, навіщо множити нескінченну кількість нових проєктів, якщо вже існуючі не доведені до ладу? Робота «Резерву+», «Армії+» та інших сервісів далека від ідеалу.
А по‑третє, сучасні технології приносять не лише зручність, а й нові ризики. Зручно не тільки вести бізнес, а й красти гроші; просто не лише подавати звітність, а й шпигувати, зокрема за власними громадянами.
Успішність модернізації визначається не «цифровими підписами» та модними слоганами, як‑от «держава в смартфоні», а довірою громадян до державних інститутів. Довіру, як влучно зауважив експерт телекомунікаційного ринку Роман Хіміч, можна уявити як дріб, де в знаменнику — усі численні обіцянки, проєкти та заяви чиновників, а в чисельнику — ті поодинокі випадки, коли вони справдилися.
В українському суспільстві це число, або, як сьогодні модно казати, «ключовий показник ефективності», наближається до нуля. Майже кожна ініціатива уряду та президента нині викликає шквал підозр і критики, і це цілком зрозуміло.
Заклики ще раз об’єднатися, затягнути паски й попрацювати для спільного добра в підсумку ще більше віддаляють людей від влади, яка не тільки не затягує паски, а, навпаки, краде, ніби перед кінцем світу, бреше й не виконує своїх обіцянок.