Мир не настає одразу після припинення бойових дій.
«Війна може бути завершена будь-якого дня. Сьогодні або завтра…». Ми вже чули щось подібне: «Антитерористична операція не може і не має тривати 2-3 місяці. Вона має і буде тривати години…»
Скільки годин минуло від переможної обіцянки Порошенка, проголошеної майже шість з половиною років тому? Скільки днів віддалятиме нас від омріяного миру, щедро пообіцяного Зеленським?
Минулий День Захисника України я зустрів у Краматорську. Місті, котре в квітні 14-го стало першою точкою мого дотику до війни. Місто, куди я поїхав, аби побачити на власні очі, що відбувається. Аби спробувати збагнути, що буде.
Розгублені військовики інстинктивно тулилися до бетону нашвидкуруч зведених блок-постів навколо міста. Екзальтовані жіночки шикувалися в чергу, щоби сфотографувати своїх дітей із молодиками у балаклавах на барикаді біля захопленого міськвиконкому. Підігріті невибагливим трунком відвідувачі кафе "Візит" оплесками зустрічали появу БМД, незадовго до того "віджатої" у наших вояків і прикрашеної російським триколором.
Коли я повернувся, мене запитували – «Ну, і як там?». «Там – війна», – просто відповідав я. Співрозмовники позирали не мене як на дивака. Але чемно перепитували: «Ну, і надовго?». «Боюся, років на десять…». Співбесідники знизували плечима.
З мене, певно, кепський провидець. Але я не чекав на швидку перемогу, на скорий мир. Після нервового спілкування з десятками можновладців, котрі не хотіли бачити очевидного. Не хотіли чути того, що суперечило їхньому уявленню про бажане, можливе й неможливе.
Кожен шукав простий вихід. Легкий і безболісний. Як пігулка від усіх недуг. А таких ліків не існує, коли державу інфікували війною. Серед моїх численних знайомців-військових були двоє, котрі найчастіше запитували мене – «Як думаєш, коли ця війна завершиться?»
Обидвоє не вірили, що це станеться скоро. Бо обоє воювали з 14-го. Один з них ледь не плакав від несподіваного жаху: після трьох років "передка" в нього з’явився забобонний острах зловити "дурну" кулю. Інший не соромився своїх сліз після того, як отримав наказ здати позиції, які на жилах тримав три місяці. Позавчора я привітав із святом одного. І пом’янув іншого.
Війна буде довгою. Допоки ті, від кого залежать перемога і мир, не полишать марних спроб шукати легкі ліки. Ігноруючи і скальпель, і терапію.
Поки не навчаться чути й бачити. Поки не навчаться брати на себе відповідальність. Робити, а не питати.
«Якщо я не зможу закінчити війну, значить потрібно, щоб прийшла інша людина». Так воно й буде. Бо війна не завершується за день. Бо перемога у війні обирає здатних перемагати.
Шкода згаяного часу. Витраченого на прослуховування завчених монологів про мирні плани. Планів, що нагадають незграбний сценарій про весілля непохованого небіжчика.