Мир без миру: як суспільство зустріне своїх воїнів.
Уявіть, що війна закінчилася сьогодні.
путін подох, фронт звалився, росіяни втекли на свої болота.
Неважливо, як саме це відбулося.
Важливо інше: за два місяці сотні тисяч військових повертаються додому.
І отут починається те, до чого країна абсолютно не готова.
Реабілітації немає. Психологів немає. Програм адаптації немає.
І тоді пройде місяців три-чотири — і почнеться нове життя в історії громадян. Бо у «сонечок» почне рвати дах без психологічної допомоги.
Як буде?
А давайте розберемо декілька абсолютно реальних ситуацій.
1. Двір
Його зустрічали як героя. Сусіди виходили, тисли руки. Сусід навпроти мовчав. Він не воював. Не тому, що боявся — просто в нього четверо дітей. І він роками тягнув усе на собі: магазин, школа, садок, робота, лікарня. Йому ніколи було махати прапорами.
Тепер ці двоє знову поруч. Один — із фронту, другий — із дитячим візком. І щоночі двір перетворюється на блокпост: музика, матюки, пляшки, крики.
Сусід раз сказав: «Може, тихіше, діти сплять». За це отримав у зуби. Поліція приїхала вперше за багато років до вашого двору.
Через місяць він зустрів його знову і таки добив. Четверо сиріт залишилися без батька.
2. Поліклініка
Коридор старої поліклініки. Запах ліків і хлорки. Старі люди сидять із п’ятої ранку, закутані в куртки, щоб застовпити місце. Кожен зі своїм болем.
О десятій заходить чоловік із посвідченням УБД. Без черги: «Я воював». За ним другий — обидва з застарілими ранами після війни.
У коридорі починається шум. Старі обурюються, зчиняється кіпіш: «Та пішли ви лісом зі своїми проблемами!» Бо час ейфорії пройшов. Тепер вони не герої, а «нитики», які ще й щось вимагають.
3. Школа
У 6-Б з’явились троє нових дітей. Наче звичайні, тільки поведінка інша. Один зірвав урок і кинув стільцем. Другий ударив однокласника за сміх. Дівчинка залізла під парту, коли грюкнули двері.
Учителька плаче після уроків у вбиральні. Вона вчителька, а не психіатр.
А діти вдома щоночі чують крики, бійки, запах алкоголю. Їхній фронт — у спальні. І тепер вони принесли цей фронт у школу.
4. Облгаз
Чоловік узяв вихідний. Відсидів у черзі шість годин, документи в руках. Сьогодні мав закрити питання.
Залишалося два номери. І тут заходять шестеро з посвідченнями. Голоси піднялися, люди кричать, охорона біжить.
Одному з ветеранів не нарахували пільги вже другий місяць — і тепер вони прийшли з розбірками до керівника.
Він повернувся додому з купою паперів у руках і ненавистю в очах. Сказав дружині: «Через тих гандонів я день проєбав».
Так народжуються нові вороги — не там, де фронт, а в коридорах державних контор.
5. Маршрутка
Ранок. Переповнена маршрутка. Дитина тримає кульку — вона лускає.
Чоловік підскакує, кричить: «Лягай! Арта!» Падає на підлогу, шукає автомат, якого немає. Люди в паніці, діти в сльозах. Водій різко гальмує, всі падають одне на одного.
Він не винен. Його мозок досі на нулі. Але інші бачать тільки страшного п’яного божевільного — «кончєний, короче».
6. Сім’я
Квартира у дев’ятиповерхівці. Вона мовчить. Діти під ковдрою. Він кричить: «Я не сплю — і ви не будете!» Б’є кулаком у стіл, трощить тарілки.
Сусіди викликали поліцію тричі. Вони приїжджали, складали папери й їхали: «Він воював».
А вона й діти лишилися наодинці з війною. Тільки тепер ця війна — у спальні.
7. Лавочка
У дворі стоїть лавка. Щовечора там сидять троє. Спочатку тихо говорять. Потім починається:
— Ти де був?
— Я під Бахмутом!
— Та ти хєр нюхав пороху!
Пляшки летять у смітник, крики чути в усіх під’їздах. Діти заходять додому, бо страшно. Лавка стає блокпостом.
8. Ринок
Жінка за прилавком сказала: «Не лізьте без черги». Відповідь — кулак у лице. Кров на капусті, люди тікають.
Він кричить: «Я воював, я маю право!» — і йде далі.
Ніхто не втручається. Бо всі бачать, що людина неадекватна.
9. Міськрада
Черга до кабінету соцзахисту. Люди з дітьми, документи в руках. Заходять п’ятеро. Починають кричати, що їм не дали землю.
Стіл летить на підлогу, папери розлітаються. Жінки в кабінеті плачуть, ховаються. Люди в коридорі мовчки розходяться.
А завтра все повториться знову.
10. Гуртожиток
Ветеран із сім’єю вселився тихо. Перший місяць сусіди носили їм їжу.
Потім почалося: бухло, крики, вибиті двері. Діти бояться вийти в туалет.
Скарги сиплються. Відповідь одна: «Він воював, терпіть».
І гуртожиток стає казармою.
11. Будівництво
Двоє ветеранів працювали в одній бригаді. Один сказав іншому: «Ти сидів у ТЦК». Другий у відповідь вмазав. Почалася бійка, цегла летить, кров, розбитий ніс. Робота стоїть.
Бригадир сказав: «У мене тут фронт, сука, прямо на об’єкті».
Це лише одинадцять історій. Але таких будуть сотні тисяч.
І треба сказати прямо: проблема не у ветеранах. Проблема у державі.
Їх кидають напризволяще.
Немає центрів реабілітації.
Немає психологів.
Немає програм адаптації.
Немає навіть спроби підготувати суспільство.
Якщо зараз це ігнорувати — після війни Україна отримає нову війну.
Не з росією, а з самою собою.