Західні посадовці також пояснюють, чому путін обрав для нападу саме лютий 2022-го
У виданні Politico 24 лютого вийшла велика стаття під назвою “Щось пішло не так”: коли Вашингтон зрозумів, що росія насправді вторгнеться в Україну”.
У авторському матеріалі письменник та історик Гаррет Графф узагальнив десятки годин інтерв’ю семи журналістів з понад 30 ключовими особами уряду США та інших союзників на заході.
Ідеться про те, як розвідка та високопосадовці країн НАТО побачили ознаки майбутньої сухопутної війни в Європі та як попереджали про це українське керівництво, зокрема через прямі контакти та “зливи” через ЗМІ.
У матеріалі зокрема можна відстежити, як співвідносилися знання про можливість війни з уявленням того, що саме може трапитись, та, відповідно, з підготовкою до вторгнення.
Евріл Гейнс, директорка Національної розвідки США, на початку каже:
“У квітні-березні [2021 року] я бачила, як це наростало (посилення російських військ на кордоні з Україною). Безумовно, був момент, коли я зрозуміла, що це не просто нарощування сил для досягнення дипломатичного ефекту. Путін явно розглядає військові дії на якомусь рівні. На той момент єдиною військовою акцією, яка здавалася ймовірною, було значно менше вторгнення”.
Далі Гейнс визнає: “У це (повномасштабне вторгнення) передовсім важко повірити, чесно. Більшість людей сказали б: “Справді? Масштабний військовий варіант? Це здається малоймовірним!”
Голова Об’єднаного комітету начальників штабів США Марк Міллі, своєю чергою зазначає:
“Коли хтось на кшталт мене попереджає: “Це будуть найжахливіші бойові дії з часу закінчення Другої світової війни”, – люди сидять там і кажуть у відповідь: “З якої планети прилетів цей чувак?” І я можу це зрозуміти, насправді”.
Радник президента США з національної безпеки Джейк Салліван нагадав, як американці намагалися стримати і відмовити путіна від вторгнення:
“Частиною мотиваційного імпульсу для внесення пропозиції щодо саміту в Женеві [у червні 2021 року] була спроба створити альтернативний шлях, який передбачав би деескалацію росії навколо України. Спроба внести певну стабільність у відносини з росією та стабільність у ширшій ситуації в Україні. Коли президент Байден зустрівся з президентом Путіним у Женеві, очевидно, головною темою навколо цього візиту були кібернетичні атаки, але здорова кількість дискусій за зачиненими дверима стосувалася України”.
Салліван нагадує: “Влітку путін опублікував велику статтю про Україну. Його публічна риторика почала досить помітно змінюватися. У цей момент наша антена піднялася вище. Щось змінилося в його розумінні”.
Майкл Карпентер, посол США в ОБСЄ:
“Коли ви витратили всю свою дорослу кар’єру на росію, існує різниця між правдоподібністю чогось і шокуючою природою чогось. Коли я вперше побачив цю інформацію про неминучий напад Росії, вона здавалася правдоподібною, але також була глибоко, глибоко шокуючою – адже це змінить історію. Це був жах. Будь-яка широкомасштабна війна росії проти України мала стати людською та гуманітарною трагедією”.
Вікторія Нуланд, заступниця держсекретаря США, зауважує, що “спочатку всі були налаштовані відносно скептично, за винятком канадців і Сполученого Королівства, які бачили те саме, що й ми через “The Five Eyes” [мережа співпраці розвідувальних служб], що путін справді зробить цей крок”.
Ліз Трасс, тодішня міністр закордонних справ Великої Британії:
“Ми ґрунтувалися на дуже серйозних, хороших розвідувальних даних, але – з якоїсь причини – це не обов’язково було спільне бачення того, що мало статися. Наші союзники мали іншу думку”.
Західні посадовці також пояснюють, чому путін обрав для нападу саме лютий 2022-го. Він вважав, що для армії рф може закритися вікно можливостей, адже українська армія посилюється, Ангела Меркель іде з посади, і у Франції Еммануеля Макрона відволікають вибори, каже Евріл Гейнс.
Вільям Бернс, директор ЦРУ:
“Тактично путін вважав зиму 2021-2022-го років сприятливим часом – він сказав про це, коли я з ним розмовляв. Він думав, що європейці відволіклися, і досить скептично ставився до нашої реакції. Але він помилявся в усіх цих припущеннях, глибоко помилявся”.
Директор ЦРУ розповідає, що тоді “по дорозі літаком зателефонував президенту Зеленському на прохання президента [Байдена], щоб просто описати розмову [з Путіним]. Він дуже уважно слухав. Думаю, він був досить тверезий”.
Також представник американської адміністрації Том Салліван згадує, що на кліматичному саміті у Глазго 2 листопада вони зустрілися з президентом Зеленським: “державний секретар мав поінформувати його про нашу розвідку та що ми маємо вагомі ознаки того, що росія готується для широкомасштабного вторгнення в Україну”.
Вікторія Нуланд:
“Оскільки я бачила, що всі наші зусилля зупинити насильницький вибір Путіна у 2014 році провалилися, я була більш готова до того, що цього разу він повторить це”.
Сенатор-республіканець Ліндсі Грем констатує:
“Мені було ясно, що після того, як ми фактично віддали йому (путіну) Крим після вторгнення 2014 року, путіну було дозволено окупувати ці території – його мета завжди була однаковою. Риторика, яка виходила від путіна, була дуже ескалаційною: висування умов для повалення влади в Києві, тому що там були нацисти, висування аргументів, що вони захищають матушку-росію від маріонеткового агресора НАТО, вся риторика для внутрішньої аудиторії, щоб виправдати вторгнення. Вторгнення в Крим змусило його повірити, що ми нічого не зробимо”.
Джон Салліван, посол США в росії:
“Людям було важко повірити, що в Європі буде велика сухопутна війна. “Так, можливо, це буде як у 2014-15 роках – там будуть “зелені чоловічки”, сюди буде невелике вторгнення” тощо. Я відповідав: “Ні. Те, що вони готують, – це не те, що сталося у 2014-15 роках. Це військова операція в стилі Другої світової війни або вторгнення військ країн Варшавського договору в Чехословаччину 1968 року”. Це те, що було важко охопити розуму”.
Ліз Трасс: “Я не думаю, що хтось із нас хотів у таке вірити”.
Джейк Салліван: “…Вторгнення такого масштабу було нехарактерним для путіна, який спеціалізувався на більш гібридних, більш обмежених військових операціях. Це вже було щось із серйозними наслідками для безпеки Європи, що так важко одразу усвідомити”.
Генерал Марк Міллі розповідає, як американські військові тоді “провели кілька брифінгів для різних посадовців на Пагорбі, а потім директор національної розвідки та деякі інші також зробили довідку для ЗМІ, маючи відповідний дозвіл, щоб оприлюднити інформацію про нарощування росії та потенціал для російського вторгнення".
Емілі Горн, речниця Ради національної безпеки США:
“Перший раз, коли ми застосували це на практиці [із пресою], була публікація карти для Washington Post і підбірка статей, яку ми опублікували 3 грудня”.
Джон Кірбі, координатор зі стратегічних комунікацій Ради національної безпеки США, колишній речник Пентагону:
“Я думаю, що це один із найцінніших уроків, які ми засвоїли з точки зору комунікацій – реальна користь від зниження рівня розвідувальних даних і оприлюднення їх [для громадськості]. Ви реально можете вплинути на процес прийняття рішень потенційним супротивником. Ми перемогли брехню путіна до кінця, і ми знаємо, що таким чином ми потрапили в його цикл прийняття рішень”.