Те, що ми бачимо зараз в українській політиці, називається системною кризою еліт.
Зазвичай у таких випадках звертають увагу на якість управлінців, але навіть це є радше побічним ефектом. Врешті, криза еліт є причиною того, що ефективні менеджери тікають в іноземні корпорації, а не стоять чергою за посаду в державному управлінні.
Нинішні українські еліти мають основну проблему — узгодження своїх інтересів. Бокс — це чудово, лише поки бійці обмежені рингом і рефері. Політична влада має бути і рефері, і рингом для наших еліт. Але поки що у нас війна без правил і сентиментів.
Я мало собі уявляю як, наприклад, якийсь із олігархів міг би так спокійно записувати прем'єра у часи Кучми. Це обов'язково закінчилося б великим ударом у відповідь, але влада мала би рацію, бо завдання влади — бути сторожем рингу, а не учасником конфлікту.
На доволі гострий закид у свій бік прем'єр не зміг відповісти хоч так-сяк адекватно.
Він показав себе несамостійною фігурою і врешті віддав питання про свою долю на розсуд Зеленському.
Можливо, в цивілізованому суспільстві це було би прекрасно і правильно.
Врешті, майже усі Президенти України колись займали посаду прем'єра, і майже в усіх були конфлікти з їх прем'єрами.
Зеленський захотів мати ручну фігуру поряд з троном, і він її отримав.
Відсунувши одну проблему, накликав зовсім нову. Влада, яку ніхто не поважає, по суті, не зовсім і влада.
Спеціально для «Останнього Бастіону»