Похований в Успенському соборі Києво-Печерської лаври. Йдеться про славетного українця Костянтина Острозького
Торік я не лише досліджував родовід Острозьких, писав про них кілька постів, але і подорожував деякими містами їх слави. У Дубно дивився і знімав одне з 7 чудес України – один з найстаріших замків країни.
А в Острозі не лише засновану ними академію, замок, церкви, вежі, але і шикарний пам'ятник, який символізує споконвічні українські принципи державності: «Армія.Мова. Віра». Адже на ньому фігури трьох видатних представників роду:
І яка ж радість була у мене, коли дізнався, що до мого рідного Києва повертається пам'ять про князів Острозьких. У місце, де вже майже 500 років спочиває великий полководець ХVI століття Костянтин Іванович – у Печерську лавру.
В Успенському соборі можна побачити шикарний, європейського зразка (яким і був Київ п'ять століть тому) надгробок. Над місцем, де було поховання князя Костянтина Івановича Острозького.
Він і розвивав Київ європейським містом, а відповідно і традиція його поховання була такою, як і інших монархів в Європі. Майже чотири сотні років вишуканий надгробок був головною окрасою і гордістю Успенського собору, нагадував про видатний спадок і героїчну долю цього героя нашої історії.
Цей спадок всіляко намагались знищити і піддати забуттю: за часів імперії накривали балдахіном, приховували, а за совка взагалі підірвали разом із собором. Бо не могли стерпіти ту "золоту добу" української історії, коли тут розвивались науки, відкривались перші у Східній Європі навчальні заклади, було започатковане книгодрукування, відновлювались пам'ятки, було організовано шикарне військо, що і татар і московитів розбивало, коли правили на Русі Костянтин і Василь Острозькі.
Хоча і зараз, з певних політичних мотивів, за чіткою командою з Москви, хтось дуже не хоче, щоб кияни знали про те, що надгробок видатного українського князя відновлений. Про це ви не знайдете жодних вказівників чи написів у Лаврі, про це не скаже касир, про це може знати лише той, хто знає історію.
Більше того, прохід до цієї частини церкви наче ненавмисне захаращений церковним безладдям. Але ніщо не зупинить ідеї, час якої настав: брехня завжди програє, правда перемагає, а справжня історія повертається!
Нині Острозький знову в Києві, на своєму законному місці, у святині до збереження та відновлення якої доклався і він і його син. Є щось символічне і глибоке в тому, що найвидатніші герої нашої історії, такі як К. Острозький, К.-В.Острозький, Іван Мазепа і інші, яких за наказом із Кремля тривалий час оббрехували, хаяли та навіть когось і проклинали в стінах цього храму, тепер повертаються на своє законне місце.
Зверхньо дивляться зі стінописів величні постаті цих українських героїв на нікчемних брехунів в рясах, що прикриваючись вірою вчиняли беззаконня, безрассудство, що намагалися знецінити і піддати забуттю сотні років нашої історії. Історії, яка була набагато краща і цікавіша, ніж все, що було за часів кремлівської окупації.
Саме тому так важливо для них було приховувати той період, який тривав з часів перемоги над Ордою в 1320-х роках, коли ми звільнили Київ, і аж до приходу сюди окупантів з півночі майже п'ять століть потому. Бо і тривалість того періоду, і порівняння якості життя та важливості доби були завжди не на користь кремлівців...
Це був коротенький вступ, а тепер дам цитати, які краще за мене розкриють масштаб і велич особистості некоронованого короля Руси-України, якого в XVI столітті поважала вся Європа. Ось, що, зокрема, читаємо в монографії відомої дослідниці шляхти, доктора історичних наук Наталі Яковенко:
«Костянтин Острозький став людиною, яка опинились в потрібний час в потрібному місці. Можна сказати, що він посідав в ієрархії Великого Князівства Литовського другий, або навіть перший уряд. Костянтин Іванович мав одну з ключових посад. І, як видно з історичних джерел, він мав великий вплив на королів».
У дусі епохи, не завжди об'єктивно оцінював життєвий шлях Острозьких Пантелеймон Куліш. Але навіть він визнавав, що: «Національна стійкість його значила багато для нашої Руси, уже захитаної в своїй національності».
Костянтина Івановича Острозького називали другим Ганнібалом, Пірром і Сципіоном Руським. А як відомо, і як ми бачимо з тіє ж реляції Яна Лаского ("Про народ рутенів"), тоді цілком і точно розділяли рутенів (русинів або українців) і московитів (яких ще називали москами або мосхами), протиставляючи ці два різні народи (які багато років воювали між собою).
Ця химерна термінологічна помилка буде примусово нав'язана століттями пізніше. Думаю цього достатньо, щоби зрозуміти, що перед нами не просто герой свого часу, а одна із головних постатей української історії.
Адже вже з середини 1490-х років він почав відігравати одну з ключових ролей на Волині щодо організації відсічі татарам. Острозький уславився не лише оборонними діями, в 1497 році очолив успішний похід під Очаків, ще ряд авмібних виправ, а потому отримав призначення Великим Гетьманом Литовським і Руським.
Він мав ще багато видатних звитяг, але набув загальноєвропейської слави після блискучої перемоги над московським військом під Оршею 8 вересня 1514 року. Коли московити загрожували поглинути не лише більшу частину Литви і Русі, але і захопити столицю – Вільно, а разом з цим і Київ, бажаючи вкрасти у нас майже два століття розвитку.
Це найвідоміша перемога, бо керовані ним війська в кілька разів поступались за чисельністю, але за рахунок геніальності полководця, розгромили московську армію та взяли в полон величезну кількість бояр і воєначальників. Майже на сторіччя визначила status quo на кордонах Московської і Литовсько-Руської держав.
У грудні 1514 року князь Костянтин Острозький увійшов у Вільно як видатний переможець. Його зустрічали триумфально, мов римських імператорів.
Це була нехай і дуже важлива, але лише одна з великих перемог Гетьмана. Наприклад, у 1527 році він здобуде не менш геніальну над татарами під Ольшаницею, після чого вже відкриватиме ногою парадні ворота Кракова, де його чекатиме тріумфальний в’їзд і королівський прийом з найбільшими почестями.
Нині Костянтин Острозький із великими почестями похований в Успенському соборі Києво-Печерського монастиря. Його надгробок – один з шедеврів українського ренесансу, після окупації Києва московитами, спочатку завішувався балдахіном, а пізніше загинув під час вибуху собору у 1941 році.
Але нарешті, попри весь спротив Москви, сьогодні цей український шедевр, надгробок видатного князя, відновлено в тому самому місці, де знаходився він до того трагічного дня. Там, де 400 років до того спочивав видатний герой української історії.
І саме тому, кожен, хто називає себе українцем, має піти, низенько вклонитись і покласти квіти біля тепер вже, можна так говорити, пам'ятника Костянтину Острозькому. (Додам: першої частини відтворення, бо будуть ще і шикарні шати на всю стіну, як колись).