Я вкотре пропоную не ділити росіян на хороших і поганих, а ділити на корисних, шкідливих та неважливих.
Досить знаково, що після трьох років повномасштабної війни ми все ще обговорюємо цю тему. Це свідчить про те, що ми ставимося до проблеми емоційно, а не прагматично. Ми говоримо про те, що відчуваємо, а не про те, чого прагнемо. Ми шукаємо емоційного підкріплення, хоча маємо прагнути перемоги.
Дуже показово, що українці вимагають від «хороших руських» передусім визнання їхньої колективної відповідальності, а не відмови від імперської позиції. Такий підхід не дає нам нічого, окрім морального задоволення, — адже питання відповідальності вирішуватимуть не самі росіяни, а міжнародні інституції, і лише у випадку нашої перемоги. У разі поразки нам від цього користі мало. Отже, нам потрібні перемога і сталий мир, а все решта є їхнім наслідком.
У багатовимірній, багаторівневій війні однією зі сфер протистояння є свідомість західних еліт. Тож ми не маємо права на розкіш гордо розвернутися й піти, залишивши росіян сам на сам із Заходом.
Ось кілька простих принципів для таких випадків:
Ми мусимо бути присутніми на всіх майданчиках, де є наша авдиторія. Ми не маємо права залишати росіян наодинці з важливою для нас авдиторією.
Опинившись на майданчику чи сцені разом із росіянами, не варто звертати на них увагу — ви вийшли на сцену не для них, а для авдиторії. Не сперечайтеся з росіянами (щоб не дати їм можливість втягнути вас у їхні наративи), а просувайте своє бачення, якщо треба — жорстко. Якщо вас більше не запросять — не страшно, вас запросять в інше місце, почувши про ваш яскравий виступ. Не грайте за їхніми правилами — нав’язуйте свої. І не забувайте дякувати західній публіці.
Усі російські імперці — наші вороги, навіть якщо вони проти путіна. Такі антипутінські імперці мріють замінити путіна в Кремлі, залишивши все як є. Цей підхід прокладає шлях до нової війни. Вони все одно не мають шансів потрапити до Кремля, але їхня діяльність створює на Заході хибне й дуже шкідливе уявлення про можливість демократії в росії та існування антипутінської опозиції (а отже, можна не тиснути на росію й не прагнути її поразки, а чекати відновлення «бізнесу як завжди»).
Ключем до розпізнавання імперця є не лише питання «Чий Крим?», а й питання, чия Казань, Грозний, Уфа, Махачкала тощо. Кількість «хороших руських», які правильно відповідають на ці питання, незначна. Решта не заслуговують на нашу увагу.
Перебування в імперській тюрмі не робить росіянина автоматично меншим імперцем (Ленін та його соратники самі сиділи в імперській тюрмі до того, як очолити імперію). Кількість росіян-антиімперців у тюрмі дуже незначна, і саме ці люди заслуговують на нашу підтримку.
Таким чином, я вкотре пропоную не ділити росіян на хороших і поганих, а ділити їх на корисних, шкідливих та неважливих. Корисні наближають нашу перемогу, шкідливі її віддаляють, а всі інші просто неважливі, і не варто на них витрачати час.
Якщо вже так сильно хочеться шукати хороших, то шукаймо не хороших руських, а хороших неруських.
Моральна та кримінальна відповідальність є наслідками нашої перемоги й встановлення сталого миру, а не навпаки.
Наша жорстка позиція щодо росіян, описана вище (не співпрацювати, не сперечатися, не давати шансів стати одинокою зіркою на сцені), призводить до міграції найкращих росіян у напрямку підтримки України. Це вкрай нечисленна, але знакова когорта.
Успіхи Сил оборони України змушуватимуть росіян шукати нову позицію. Ми маємо чекати їх там, де вони шукатимуть цю позицію, і там їх вітати.
У разі нашої перемоги ми побачимо парад не лише старих, а й нових ідентичностей, тож питання «хороших руських» відпаде саме собою. На міжнародній арені посядуть відповідні місця не лише чеченці, татари, черкеси, башкири, саха тощо, а й сибіряки, уральці й інші.
Ще раз підсумую: наші завдання по суті маркетингові — нам треба змінити ставлення та спосіб дії цільової авдиторії. Отже, й наші принципи мають бути маркетинговими: говорити не те, що нам хочеться, у що ми віримо чи на що нас провокують, а те, що змусить цільову авдиторію змінити точку зору й спосіб дії.