Поблизу України та Литви: Білорусь шукає місце для сховища радіоактивних відходів.
Інтерв’ю про ймовірний ядерний могильник і транскордонні небезпеки з редакцією опозиційного білоруського медіа «Флагшток» (за участі технічного консультанта — радіаційного хіміка, CBRN-експерта Сергія Бесараба).
Вітаю вас, розкажіть, будь ласка, подробиці вашого розслідування спільно з білоруськими Кіберпартизанами.
Добрий день. Ситуація зі створенням інфраструктури поводження з радіоактивними відходами в Білорусі перебуває на етапі підготовки та супроводжується поєднанням інституційних, кадрових і геополітичних ризиків. Станом на зараз фізична реалізація об’єкта не завершена: державне підприємство «БелРАО», створене у 2023 році Міністерством енергетики, виконує переважно адміністративно-організаційну функцію — юридичне оформлення процесів, підготовку до ліцензування, проведення громадських обговорень і формування формальної відповідності міжнародним вимогам. Паралельно триває ключовий етап — вибір майданчика, який має бути визначений до кінця 2026 року.
У кадровому плані організація значною мірою укомплектована вихідцями з силових структур і державного апарату, які не мають профільної підготовки у сфері радіаційної безпеки. Це створює ризики на етапі проєктування та майбутнього будівництва інженерних бар’єрів для ізоляції радіоактивних відходів. Водночас технічна складова проєкту, за наявними ознаками, суттєво залежить від російських структур, зокрема дочірніх компаній «Росатома» (у тому числі «ТВЕЛ»), що означає передачу частини технологічних і управлінських рішень зовнішньому партнеру.
На даний момент офіційно розглядаються три потенційні варіанти розміщення сховища радіоактивних відходів:
Хойницький район Гомельської області — найбільш чутливий варіант з огляду на відносну близькість до кордону з Україною та розташування в басейні річки Дніпро;
Островецький район Гродненської області — територія, пов’язана з інфраструктурою Білоруської АЕС і відносно близька до кордону з Литвою (басейн Німану);
Мстиславський район Могильовської області — варіант, географічно ближчий до кордону з росією.
Наскільки типовою для Білорусі є практика призначення непрофільних людей на стратегічні об’єкти?
У Білорусі це частково типова практика, але з важливими застереженнями. Неспеціалісти — переважно вихідці зі спецслужб — роками працюють у допоміжних структурах: службах безпеки та ідеологічних відділах підприємств. Це системна норма.
Але їх, як правило, не ставлять керувати складними виробничими об’єктами — металургійними комбінатами, хімічними заводами чи НПЗ. Причина проста: навіть з точки зору режиму це створює прямі технологічні й економічні ризики.
У випадку з ядерною інфраструктурою ставки набагато вищі. І тут ми бачимо відхід від цієї логіки. Це суперечить базовому принципу — пріоритету культури безпеки над політичною доцільністю. Навіть у радянському союзі ключові позиції займали профільні фахівці, а не силовики.
Це виняток чи системна модель?
Судячи з усього, у цьому випадку влада сприйняла підприємство радше як представницьку структуру. Його «нашпигували» перевіреними людьми з Комітету держконтролю, Адміністрації та КДБ.
Логіка проста: не обов’язково розумітися на радіоактивних матеріалах — головне, щоб не було витоків інформації. Такі кадри здатні забезпечити формальну сторону процесу: провести «публічні слухання», оформити документи, легалізувати бюджети та створити ілюзію прозорості.
Що відомо про організацію, яка відповідає за сховище РАВ?
Підприємство «БелРАО» створене у 2023 році у зв’язку з роботою Білоруської АЕС. Формально воно має забезпечувати повний цикл поводження з радіоактивними відходами.
На папері — широкий спектр компетенцій і самодостатність. У реальності — дуже обмежена кількість спеціалістів із профільним досвідом. Є люди, які стикалися з радіаційною тематикою, але їх недостатньо, щоб тягнути на собі функції такої структури.
Фактично організація виглядає як інструмент легалізації процесу будівництва сховища — і для внутрішньої аудиторії, і для міжнародних інституцій.
Чи є залежність від росії?
Вона не просто є — вона закладена юридично. Білорусь співпрацює з «Росатомом» і його дочірньою структурою «ТВЕЛ» у сфері поводження з радіоактивними відходами.
росія має реальний досвід — як у будівництві та експлуатації, так і в ліквідації аварій. Тому у складних питаннях білоруська сторона, ймовірно, розраховує саме на російських фахівців.
Фактично це означає: Білорусь бере на себе територію та екологічні ризики, а ключові технологічні рішення й значна частина контролю переходять до російського оператора.
Який юридичний статус підприємства і рівень контролю?
«БелРАО» — це республіканське унітарне підприємство, створене Міністерством енергетики. Тобто воно повністю підконтрольне державі.
Показовим є те, що, за словами співробітників, остаточні рішення у сфері радіоактивних відходів ухвалюються на політичному рівні. Це означає відсутність незалежного регулятора — ключового елементу системи ядерної безпеки в міжнародній практиці.
У нормальних системах профільні органи можуть накладати вето навіть на рішення першої особи держави. Тут цього механізму фактично немає.
Які міжнародні ризики ви бачите?
Усі варіанти розміщення сховища — поблизу кордонів і водних басейнів: Дніпра або Німану. Це означає потенційний транскордонний вплив у разі аварії.
Йдеться не лише про екологію, а й про політичний фактор. Такі об’єкти можуть перетворюватися на інструмент тиску. При цьому ігноруються підходи, закріплені в міжнародних конвенціях та угодах.
Чи була реакція після публікації?
Прямої реакції не було. Жодних змістовних спростувань також. Це показово: фактичну базу заперечити складно.
Водночас спостерігається спроба змістити фокус — наприклад, через публікацію другорядного контенту, який не стосується суті проблеми.
Що ця історія показує про систему влади?
Вона демонструє, що система відтворює пізньорадянську модель управління. Політична доцільність домінує над технічною раціональністю.
Це дуже близько до феномену «лисенківщини» — коли складні наукові процеси підмінялися адміністративними рішеннями.
Чи можна сказати, що лояльність важливіша за компетентність?
У цій ситуації — так. Влада обрала не «лояльних професіоналів», а просто лояльних.
Це найгірший сценарій для складних технологічних сфер. Коли виникає вибір між компетентністю і контрольованістю, система обирає контроль — навіть якщо це означає довгострокові ризики техногенного характеру.