Протидія корупції в Україні вочевидь набуває викривлених форм.
Це проявляється, зокрема, у використанні антикорупційних органів з політичною метою та для боротьби з бізнес-конкурентами.
Має місце також штучне надання певним справам широкого розголосу для того, щоб відволікти суспільну увагу від справді великої корупції. Для боротьби з якою або не вистачає потуг (як це було, для прикладу, із розслідуванням «чорної бухгалтерії» Партії регіонів, яке могло підірвати основи вітчизняної політичної корупції, натомість завершилося пшиком), або коли масштабну корупцію хочуть прикрити за рахунок інших спеціально організованих та розпіарених справ.
21 листопада минулого року країну сколихнула чергова резонансна антикорупційна подія: НАБУ цього дня затримало та повідомило про підозру у наданні неправомірної вигоди відразу трьох непересічних суб’єктів – двох народних депутатів та столичного забудовника.
Особливу значущість цій події надало те, що неправомірна вигода пропонувалася/надавалася державним керівникам найвищого рівня – віце-прем’єр міністру з відновлення України – міністру розвитку громад, територій та інфраструктури України Олександру Кубракову та голові Державного агентства відновлення та розвитку інфраструктури Мустафі Найєму. Політико-правова пікантність цієї події полягала також у тому, що вказані високопосадовці не лише відмовилися від пропонованих хабарів, а й виступили викривачами та активно сприяли антикорупційним органам у документуванні дій осіб, які посягнули на їхню доброчесність.
Водночас до цієї непересічної події відразу виникло багато запитань, яких ставало ще більше, коли інформаційний бум став вщухати і почали з’являтися подробиці цих резонансних справ.
Як не дивно, але з часом пріоритетна суспільна увага почала концентруватися не на справах політиків найвищого рівня – народних депутатів Сергія Лабазюка та Андрія Одарченка, а на справі підприємця-забудовника Сергія Копистири. НАБУ і САП інкримінували йому пропонування/надання віце-прем'єру-міністру Кубракову неправомірної вигоди у вигляді нерухомості у новобудовах, зведених на землях очолюваного ним міністерства.
Йшлося про землі Державної агрофірми «Квіти України», що перебували у віданні Міністерства розвитку громад та територій України (Мінрегіон). Саме на них, за версією НАБУ та САП, наближені до забудовника Копистири структури планували звести житлово-соціальний комплекс. У грудні 2022 року підрядкове міністерству ДП «Укркомунобслуговування» уклало із ТОВ «Сітігазсервіс» договір про реконструкцію та будівництво на земельній ділянці площею 11,5 га відповідного житлово-соціального комплексу.
За версією НАБУ та САП, неправомірна вигода пропонувалася Олександру Кубракову забудовником за залишення у силі укладеної з товариством угоди щодо будівництва житлового комплексу та сприяння отриманню необхідних дозвільних документів.
Складалось стійке враження, що НАБУ спеціально докладало зусиль для привернення суспільної уваги саме до цієї справи. Воно не лише періодично видавало інформаційні повідомлення у відповідній конотації, але й поступово розширювало свою процесуальну діяльність у цій справі.
Саме у пік боротьби за крісло керівника міністерства інфраструктури (у яке, за повідомленнями ЗМІ, замість Олександра Кубракова мав повернутися Олексій Чернишов) НАБУ активно почало «йти» у бік старого-нового міністра Чернишова. Зовні це виглядало як намагання з використанням процесуальних можливостей, з одного боку, не допустити його повернення на цю посаду, з другого – зберегти на ній та взагалі на вершині політичної влади Кубракова. Подейкують, що до цього процесу підключився «австрійський» газовик-важковаговик Дмитро Фірташ, інтереси якого «зрізались» з діяльністю Чернишова на посаді керівника компанії «Нафтогаз України».
В унісон НАБУ та САП бурхливу діяльність на цьому напрямку розвинули наближені до антикорупційних структур громадські активісти та журналісти, які вочевидь були посвячені в оперативно-слідчі деталі цієї справи. Дійшло навіть до серйозного скандалу, пов’язаного з витоком та оприлюдненням конфіденційної інформації щодо проведення/непроведення обшуку у Чернишова, за наслідками якого НАБУ відкрило ще одне кримінальне провадження.
Підлив оливи у це інформаційне полум’я й сам Чернишов. Він пішов на прямий та доволі відвертий контакт із журналістами, заявивши, серед іншого, про одну дуже цікаву і надважливу обставину щодо земельної ділянки, яка фігурує у згаданій справі. Ця обставина насправді проливає світло як на юридичні нюанси цієї справи, так і на мотивацію та спрямованість діяльності антикорупційних органів.
Чернишов заявив, що до нього Мінрегіон втратив майже три чверті землі, на якій розташовувалась державна агрофірма «Квіти України». Цю землю поступово захоплювали та «освоювали» великі забудовники. Під час перебування його на посаді міністра Мінрегіону вдалося повернути у державну власність рештки цієї державної землі і в держави з’явилась можливість використати її у своїх інтересах.
Така заява насправді істотно змінює суть справи. Адже, якщо виходити з державницьких позицій, то вістря усіх державних органів (не лише самого міністерства, але й НАБУ та САП) у першу чергу мало б бути спрямовано на рейдерів, які по шматках роздерибанили майже сто гектарів столичної землі, унаслідок чого державі нанесено величезні матеріальні збитки. Однак НАБУ та САП воліли не бачити цієї проблеми навіть попри те, що про це їм офіційно та публічно заявляли відповідні учасники кримінального провадження. Вочевидь, їхня зацікавленість полягала зовсім в іншому, бо своє розслідування вони спрямували у протилежний від рейдерів бік…
Була колись у Києві квітуча Державна агрофірма «Квіти України». У повному розумінні слова «квітуча» – за предметом та масштабом діяльності. А ще – єдина та унікальна у своєму профілі та спеціалізації, з потужною матеріально-технічною базою, генетичним та репродуктивним матеріалом унікальних зразків квітів, а також земельним банком дороговартісної землі площею понад 150 га у Подільському районі міста Києва на вул. Тираспольська, 43.
Орієнтовна ринкова вартість тільки земельного фонду вказаного державного підприємства перевищувала півмільярда доларів США – це без врахування унікальної матеріально-технічної бази повного циклу виробництва та новітнього цілісного майнового комплексу.
Як відомо, наприкінці 90-х – початку 2000-х левову частину продуктивно працюючих державних підприємств спіткала сумна доля – вони спочатку занепадали (об’єктивно чи спеціально доводились до банкрутства), а потім за безцінь чи взагалі задарма потрапляли у спритні руки. У результаті – держава втрачала колосальні активи, а спритники за її рахунок водночас ставали скоробагатьками.
Не обминула подібна доля й Державну агрофірму «Квіти України».
Так сталося, що у 2004 році за тією ж адресою, де знаходиться державна «Агрофірма «Квіти України» (м. Київ, вул. Тираспольська, 43), було засновано Приватне акціонерне товариство з абсолютно ідентичною назвою – «Агрофірма «Квіти України» – з основним видом діяльності «вирощування інших однорічних та дворічних культур». Кінцевим беніфеціаром цього АТ значився Хмельницький Василь Іванович.
Василь Хмельницький – відомий бізнесмен та політик, народний депутат України п’яти скликань. Він не був помічений у масовому вирощуванні квітів, але мав великий інтерес до будівельного бізнесу як мажоритарний акціонер однієї з найбільших українських будівельних компаній UDP, що здійснювала масштабні інфраструктурні проекти, зокрема, житлові комплекси у Києві «Новопечерські Липки», «Бульвар фонтанів», «Паркове місто», RiverStone, ТРЦ Ocean Plaza. Реалізацію останнього проекту (ТРЦ Ocean Plaza) ЗМІ приписують Хмельницькому у тандемі із російським мільярдером Аркадієм Ротенбергом (другом дитинства російського диктатора Путіна, компанії якого, зокрема, виступали генпідрядником будівництва Керченського мосту).
Так склалося, що відразу після створення приватної агрофірми «Квіти України» із цілісним майновим комплексом та землею державної агрофірми «Квіти України» почали відбуватися усілякі метаморфози.
Внаслідок «ефективного управління» цим державним підприємством відбулося поступове руйнування унікального цілісного майнового комплексу. Потім з власності та управління державного правонаступника – Міністерства житлово-комунального господарства… зник оригінал акту на землю. Далі рішеннями Київської міської ради, яка не мала жодного юридичного стосунку до цих земель (бо це землі державної, а не комунальної власності), було скасовано право власності держави на землю державної «Агрофірми «Квіти України».
У 2004 році частину її земель вивели зі сфери державного управління шляхом зміни функціонального та цільового призначення – із земель сільськогосподарського призначення на землі багатоповерхової житлової забудови. Потім були укладені договори оренди земельних ділянок з відповідними приватними структурами (зокрема, договір від 29.04.2005 № 85-6-00198).
У 2008 році унікальний комплекс державної «Агрофірми «Квіти України» разом із усім земельним активом було передано в довгострокову (на 10 років) оренду приватній «Агрофірмі «Квіти України». Як стверджують знавці «освоєння» столичної власності, це відбулося не без участі та сприяння поціновувача тепличного господарства та тодішнього голови Шевченківської райдержадміністрації м. Києва Віктора Пилипишина. Відбувся такий собі юридично-комерційний ґешефт – розташований на «золотій» столичній землі майновий комплекс від однієї фірми «Квіти України» перейшов у використання до іншої фірми «Квіти України». Нюанс полягав лише у тому, що одна фірма – державна, а інша – приватна.
14 жовтня 2013 року Департамент містобудування та архітектури КМДА всупереч затвердженому Генеральному плану міста Києва (за таким планом – це землі сільськогосподарського призначення), але з посиланням на спеціально для цього ухвалені рішення Київради видав ТОВ «МЖК «Оболонь» та КП «Спецжитлофонд» (участь цього КП звільняла від сплати орендних платежів). Містобудівні умови та обмеження забудови земельної ділянки по вул. Тираспольська 43, у Подільському районі міста Києва під будівництво 16-ти поверхового житлового комплексу, площею більше ніж 263 тис. кв.м. (№18254/0/12/009-13). Це при тому, що ця ділянка ніколи не належала та не належить до комунальної власності.
Фактично у 2015-2021 роках за вказаною адресою були побудовані та введенні в експлуатацію десяток 25- поверхових комерційних житлових об’єктів площею більше як 500 тис. кв. м.
Натомість з реалізації цього проекту держава Україна (в особі Мінрегіону, як правонаступника і власника земельних ділянок, та Державної «Агрофірми «Квіти України») не отримала жодного квадратного метра житла чи іншої нерухомості. Тобто внаслідок такого «ефективного управління» державною власністю та її використання приватною структурою держава отримала рівно нуль.
Нуль – це якщо дивитися на результат прямолінійно. А за певними експертними оцінками, станом на 2018 рік чистий збиток державі від такого використання державного майна становив приблизно 1,3 мільярди гривень.
Враховуючи такі негативні для держави результати оренди державного майна, Мінрегіон (попри незрозуміло лояльне ставлення до орендаря з боку Фонду держмайна) не вважав за доцільне продовжувати дію договору оренди з вказаною приватною фірмою. Він виступив за повернення об’єкта оренди у державну власність у встановленому законом порядку.
Але фірма, яка у статутних документах основним видом своєї діяльності визначила «вирощування інших однорічних та дворічних культур», вирішила так просто не припиняти своєї «неосновної діяльності» – будівництва комерційного житла на землях орендованого державного майнового комплексу.
У 2018 році за перевіреною на практиці схемою (забудовники її називають «туалетною») на державній земельній ділянці по вул. Тираспольська 43 у Подільському районі міста Києва було зареєстровано три приватні об’єкти площею по декілька квадратних метрів (розміром якраз з туалет). На цій підставі вдало вибраний землевпорядник вніс цю земельну ділянку до державного земельного кадастру як таку, що належить до земель запасу населеного пункту та без визначеного типу власності.
Це було підготовкою до наступного етапу – поновлення (переукладення) договору оренди з по вул. Тираспольська, 43. Після чого приватна фірма як власник і орендар нерухомого майна знову набувала відповідні права на земельну ділянку.
З цією метою вона звернулась до регіонального відділення Фонду держмайна та Мінрегіону з листами щодо переукладення договору оренди 2008 року – на тих же умовах і на той же строк (10 років). Але їй було відмовлено з посиланням на те, що, по-перше, чинне законодавство не передбачає підстав для продовження оренди єдиного майнового комплексу шляхом його переукладення без проведення аукціону, по-друге, Мінрегіон запланував використовувати обумовлений майновий комплекс для власних потреб.
Тоді колишній орендар вирішив взагалі обійти орендодавця та діяти по іншому – продовжити (переукласти) договір оренди за рішенням суду. І подав позов до господарського суду м. Києва щодо визнання переукладеним договору оренди цілісного (єдиного) майнового комплексу Державної агрофірми «Квіти України» № 4086ЦМК від 24.09.2008 року на тих же умовах ще на 10 років. Мінрегіон, як власник майна, заперечував проти цього позову і просив суд витребувати докази, шо підтверджують неможливість задоволення позову приватної фірми, яка у такий спосіб хоче «заволодіти» державним майновим комплексом та землею. Однак суд проігнорував аргументи Мінрегіону та повністю задовольним позов приватної агрофірми «Квіти України», постановивши визнати переукладеним договір оренди 2008 року у тій редакції, яку запропонувала ця фірма.
Натомість вищі судові інстанції визнали таке рішення господарського суду м. Києва незаконним, скасували його та постановили нове рішення – на користь держави.
Кажуть, що уже у 2020–2021 роках питаннями «протидії» продовження вказаного договору оренди (в інтересах приватної фірми) почали цікавитись певні співробітники НАБУ. А через певний час (у 2023 році) ця зацікавленість матеріалізувалась у кількох кримінальних справах, розслідування яких, вочевидь, цілком випадково збіглося з інтересами вказаної приватної фірми.
Після остаточного судового вердикту у вказаному спорі на користь держави Мінрегіон (який на той час очолював Олексій Чернишов) із залученням спеціалістів, експертів та юристів галузі забезпечив повернення у державну власність залишків цілісного майнового комплексу Державної агрофірми «Квіти України» (того, що лишилися після «ефективного» його використання) та земельної ділянки під ним, а також трьох сусідніх земельних ділянок загальною площею 23 га. та оціночною вартістю більше 300 мільйонів гривень. Певно, саме про ці ділянки Чернишов й говорив у згаданому інтерв’ю.
У грудні 2022 року Мінрегіон провів відбір приватного інвестора для реалізації проекту реконструкції та будівництва соціального об’єкту по вул. Тираспольська, 43 у Подільському районі міста Києва. За результатами конкурентного відбору будо укладено договори між балансоутримувачем цілісного майнового комплексу та користувачем земельної ділянки (ДП «Укркомунобслуговування») та приватним інвестором ТОВ «Сітігазсервіс».
Важливим з точки зору державних інтересів положенням цих договорів було те, що вони передбачали передачу державі в особі Мінрегіону та вказаного ДП житлових об’єктів площею не менше ніж 5747 кв., м, або не менше ніж 144 квартири для осіб, які їх потребують за законом. При цьому земельна ділянка та нерухомість залишались у державній власності.
Погодьтесь: відмінність цих договорів від згаданого вище договору оренди – разюча! Якщо за попереднім договором десятирічної оренди державного цілісного майнового комплексу та земельної ділянки держава отримала нуль квартир та зазнала мільйонних збитків, то за новими договорами приватного інвестування у повернуте державне майно держава мала отримати понад 140 квартир.
У грудні 2022 року Мінрегіон (який до цього очолював Олексій Чернишов) було приєднано до Мінінфраструктури. Так утворили нове мега міністерство – Міністерство розвитку громад, територій та інфраструктури України, яке очолив Олександр Кубраков, отримавши ще й статус віце-прем’єр-міністра з відновлення України.
Зміна керівника Мінрегіону спричинила не лише кадрові та організаційні зміни, але й, як виявилося згодом, зміни у ставленні до державної власності. Якщо попередній міністр виступив «збирачем» міністерської землі, то його наступник, схоже, став на бік тих, хто хотів цією землею поласувати задарма.
Парадоксально, але факт: за нового міністра почався новий судовий процес з того ж самого предмету – щодо повернутої за попереднього міністра під юридичний контроль держави земельної ділянки по вул. Тираспольська, 43 у Подільському районі міста Києва та розташованого на ній майнового комплексу.
Але найцікавішим було не те, що цей процес розпочали попри поставлену судом крапку у зазначеному спорі, а те, як кардинально змінялася позиція міністерства, яке очолив Кубраков.
Так, Мінінфраструктури у дуже «творчий» спосіб, за наявності остаточного рішення Верховного суду на користь держави, умудрилось програти вказаній приватній фірмі у суді першої інстанції новий господарський процес щодо поновлення договору оренди. Не поставивши при цьому до відома жодну із сторін за договором. Що скидалося на такий собі міжсобойчик за домовленістю із заздалегідь визначеним результатом.
Далі Мінінфраструктури в особі його керівництва ухилялось від подання апеляції на однозначно невигідне для держави та вочевидь протиправне рішення суду першої інстанції, за яким вказана приватна фірма фактично повторно отримувала у своє розпорядження державні майновий комплекс та землю. На тих же умовах, що розпоряджалася ними упродовж попередніх десяти років – з очевидною вигодою для себе та нульовим (мінусовим) результатом для держави. Судячи з усього, керівництву Мінінфраструктури було абсолютно байдуже, що за такого розвитку подій держава втрачає понад 140 квартир за договорами (грудень 2022 року) з новим приватним інвестором («Сітігазсервіс»). Видно, для нього інші ставки були значно вагомішими.
Дійшло до юридичного парадоксу: в судових засіданнях представник Мінінфраструктури, посилаючись на «недооформлення» переходу ДП «Укркомунобслуговування» до сфери управління новоствореного міністерства (Мінінфрастуктури), не могла визначитись із позицією щодо державного майна, переданого новоутвореному міністерству, його статусу та належності такого майна до державної власності. Така позиція представника Мінінфраструктури не могла йти врозріз із позицією керівництва Мінінфраструктури і вона однозначно була вигідна колишньому орендатору, який намагався за будь-яку ціну не випустити із своїх рук ласий шматок державної землі.
Примітною рисою позиції керівництва Мінінфраструктури у цьому питанні було також ухилення від прямого виконання обов’язків щодо постановлення на баланс майнового комплексу та земельних ділянок, які перейшли до нього у процесі реорганізації Мінрегіону, а також від проведення відповідних їх державних реєстрацій.
Багато ознак опосередковано, а то й прямо вказували на збіг інтересів очолюваного Кубраковим Мінінфраструктури та приватної агрофірми «Квіти України» щодо вирішення долі залишків цілісного майнового комплексу державної агрофірми «Квіти України» та землі, на якій він розташований.
Однак ініційована колишнім орендарем повторна господарська справа вищими судовими інстанціями з урахуванням позиції прокуратури міста Києва вдруге була вирішена на користь держави.
Певно, за випадковим збігом обставин, коли повторний розгляд господарського спору перемістився на рівень апеляційної та касаційної інстанцій з прогонозовано негативним для колишнього орендаря вердиктом, за справу взялося НАБУ.
3 серпня 2023 року воно розпочало кримінальне провадження за фактом пропонування «фактичними власниками» (так за визначенням НАБУ) ТОВ «Сітігазсервіс» неправомірної вигоди віце-прем’єр-міністру з відновлення України – міністру розвитку громад, територій та інфраструктури України Олександру Кубракову.
Примітно, що, як з’ясувалося згодом, це кримінальне провадження було розпочате за повідомленням підлеглого міністра Кубракова – керівника департаменту Мінінфраструктури Олександра Доценка (дуже цікава особистість, яка заслуговує на окреме дослідження).
Напередодні він зустрівся з директором ДП «Укркомунобслуговування» Аллою Сушон з приводу укладених цим ДП договорів з ТОВ «Сітігазсервіс» щодо інвестування будівництва на зазначеній вище земельній ділянці. В ініційованій ним розмові з директором ДП вказаний посадовець Мінінфраструктури порушив питання про начебто наявність проблем з підписаними договорами та необхідність спілкування «фактичних власників» нового інвестора з його міністром «щодо вирішення цих проблем». І, видно, за звичною для себе практикою, записав їхню розмову на схований диктофон (звичайно, зробив він це без «кураторства» НАБУ).
Але уже наступного дня Доценко з’явився до НАБУ із заявою про пропонування «фактичними власниками» ТОВ «Сітігазсервіс» (такими він разом із НАБУ визначив підприємця-забудовника Сергія Копистиру) неправомірної вигоди його шефу – віце-прем’єр-міністру з відновлення України – міністру розвитку громад, територій та інфраструктури України Олександру Кубракову.
Детектив НАБУ Роман Догойда прийняв заяву Доценка за неспростовну істину та негайно вніс до ЄРДР дані щодо пропонування вказаному міністру неправомірної вигоди. Хоча, як з’ясовувалося з інформації сторони захисту на подальших відкритих судових засіданнях у цій справі, підстав для внесення таких відомостей до ЄРДР не було. Були усього-на-всього голослівні судження Доценка за відсутності будь-якої конкретики стосовно суб’єкта, предмета та будь-яких інших обставин пропонування неправомірної вигоди. Не кажучи вже конкретно про вигодонабувача від такої пропозиції – міністра Кубракова. Але міністра як отримувача неправомірної вигоди треба було конче «ввести» у цю справу, щоб вона стала підслідністю НАБУ. Все було юридично підігнано для того, щоб почати оперативну розробку «фактичного власника» компанії, яка уклала договори інвестування на зазначеній земельній ділянці і таким чином стала на заваді у її «освоєнні» іншою приватною фірмою.
Отже, 3 серпня 2023 року (у розпал судового розгляду спору про продовження оренди вказаної ділянки) Доценко став викривачем пропонування неправомірної вигоди (незрозуміло якої) його шефу – міністру Кубракову. А вже 4 серпня викривачем стає і сам міністр Кубраков – він з посиланням на нічим не підтверджені слова свого підлеглого Доценка звернувся до НАБУ (чи НАБУ звернулося до нього?) щодо пропонування йому неправомірної вигоди «фактичними власниками» ТОВ «Сітігазсервіс» – без будь-якої конкретики щодо того хто, коли і що йому пропонував.
Про можливу мотивацію таких дій Кубракова «Ракурс» писав у матеріалі «Феномен Кубракова: прозахіний реформатор, антикорупціонер-викривач чи ненадійний член команди?».
В інформаційних потоках щодо цієї справи вказувалися фактори, які, окрім, звичайно, завдань боротьби з корупцією, вплинули на те, щоб НАБУ максимально ретельно «зайнялося» новим приватним інвестором («Сітігазсервіс»). Ними могли бути: інтереси фінансово та політично потужного колишнього орендаря, який ніяк не хотів змиритися з можливою втратою перспективи «освоєння» ласого шматка столичної землі та міг задіяти для досягнення своєї мети правоохоронні органи; інтереси окремих співробітників НАБУ, яким, як засвідчили скандали зі зливом інформації із НАБУшних справ, зовсім не чужими виявилися проблеми із «освоєнням» державних коштів та майна. А ще – інтереси міністра Кубракова, який саме у цей час, по-перше, активно проштовхував скандальний законопроект у сфері містобудування, прийняття якого призвело би до утворення картелю у сфері містобудування (його зусиллями як викривача «вибивався» серйозний гравець на будівельному ринку), по-друге, за інформацією ЗМІ, і сам уже певний час перебував під «опікою» НАБУ.
Як заявив фігурант скандалу щодо зливу інформації із справи розкрадання державних коштів «Великого будівництва» екс-очільник Броварської РДА, радник ОП Георгій Біркадзе, наприкінці 2022 року було зроблено запис, коли «пан Кубраков розподіляв фінансові потоки». Після цього «пан Кубраков прийшов здаватися до НАБУ і вирішив, що буде непогано, якщо його ніхто не буде чіпати. І дали йому детектива на прізвище Рокунь». Крім того, у січні 2023 року НАБУ затримало заступника Кубракова – Василя Лозинського за отримання хабаря у 400 тисяч доларів, що могло зумовити певні питання і до самого міністра.
А далі в ініційованому Доценком та Кубраковим кримінальному провадженні почалося те, що адвокати підозрюваного підприємця на засіданнях суду з розгляду питань про обрання йому запобіжного заходу, арешту майна тощо називали реалізацією чітко спланованої провокації. Це була активна спільна діяльність НАБУ та викривачів (Доценка та Кубракова) із витягування Копистири на зустрічі з ними; проведення з ним стимулююче-провокаційних розмов; спеціальне підведення тем розмов до відповідного вирішення питань з неодмінним відео- та аудіо документуванням зустрічей та розмов. Зрештою, плідна співпраця Кубракова та Доценка з НАБУ дала свої результати – 21 листопада 2023 року НАБУ повідомило Копистиру про підозру саме за тією фабулою, яку ще 3 серпня визначили викривач Доценко та старший детектив НАБУ Догойда, а 4 серпня підтримав викривач Кубраков.
Безперечно, не справа журналістів давати юридичну оцінку кримінальним провадженням – це виключна прерогатива суду. Нині досудове розслідування у цій справі завершено, триває ознайомлення сторони захисту з її матеріалами. Після цього вона стане предметом розгляду та оцінки суддів ВАКСу. Тоді предметно з усіма деталями, озвученими суду сторонами обвинувачення та захисту, більш-менш стане зрозуміло, що і як саме відбувалося з інкримінованим вказаному підприємцю підкупом міністра Кубракова.
Але вже сьогодні з доступної інформації можна зробити певні неюридичні висновки щодо цієї справи. До них спонукають, зокрема, ті скандали зі зливом із НАБУ конфіденційної інформації. Йдеться про злив інформації щодо проведення/непроведення обшуку у екс-очільника Мінрегіону Чернишова, діяльність якого в частині укладення договорів стосовно вказаної земельної ділянки є предметом розслідування НАБУ.
Причому можна говори про двоякий злив конфіденційної інформації: з одного боку несанкціонований злив у ЗМІ інформації про вказаний обшук у Чернишова, з іншого – офіційні повідомлення НАБУ з прив’язуванням Чернишова до цієї справи без зазначення конкретних його протиправних дій та без повідомлення підозри. Ці інформаційні повідомлення виглядають штучними та передчасними – заснованими не на доказовій базі, а зумовленими якимось непроцесуальними мотивами та спрямованими на досягнення нагальної політичної мети. Якби така інформація стосовно конкретної особи подавалась журналістами, то це б одразу назвали інформаційним кілерством. А коли така інформація офіційно подається спеціальним антикорупційним органом, то це вважається інформуванням громадськості.
Отже, якщо не занурюватися у юридичну суть цієї справи та спробувати скласти докупи наявну у публічному просторі інформацію, то у загальному вимальовується така картина виведення з державної власності столичної землі площею понад 150 га з цілісним майновим комплексом унікального державного підприємства.
Спочатку спеціально створена приватна фірма отримує у довгострокову оренду вказаний майновий комплекс, цінність якого зумовлюється землею, на якій він розташований.
Після цього з майновим комплексом та землею починаються відбуватися дива. Комплекс зазнає непоправного руйнування; дивним чином зникає державний акт на землю; частина землі шляхом зміни функціонального та цільового призначення із земель сільськогосподарського призначення на землі багатоповерхової житлової забудови вибуває зі сфери державного управління; відбувається відшматування земельних ділянок різними комерційними структурами; значна частина державної землі потрапляє під приватну забудову – зводиться житловий комплекс площею понад 500 тис. кв. м., з якого державі не дістається жодного квадратного метра.
Понад те, держава не лише нічого не отримує від такої оренди її майна, але ще й втрачає: за оцінками спеціалістів від фактичного відчуження вказаного майна держава зазнає збитку приблизно на 1,3 млрд. грн.
Виходячи з цього, після завершення строку оренди держава в особі Мінрегіону відмовляється продовжувати (переукладати) цей договір і через суди повертає під свій юридичний контроль майновий комплекс та залишки землі. Згодом проводить конкурентний відбір та укладає з обраною приватною компанією інвестиційний договір, за яким у результаті реконструкції зруйнованого майнового комплексу та будівництва нових житлових будинків держава має одержати майже 6 тис. кв. м. житла.
Але вигідний для держави договір інвестування виявився невигідним для нового керівництва міністерства. Тому воно майже відкрито стало підігравати попередньому орендарю у його намаганні продовжити (переукласти) договір оренди і таким чином нівелювати вигідний для держави договір з новим приватним інвестором.
Коли стає очевидним, що попри зусилля нового керівництва міністерства у попереднього орендаря нічого не вигорає із продовженням договору оренди, на арені з’являється НАБУ. З подачі міністра Кубракова та його підлеглого Доценка воно розпочинає кримінальне провадження стосовно «фактичного власника» будівельної компанії, яка перед цим домовилась з балансоутримувачем майнового комплексу здійснити його реконструкцію та будівництво соціально-житлового комплексу на взаємовигідних умовах. Держава в особі міністерства мала отримати від інвестора нерухоме майно вартістю не меншою, ніж сума ринкової вартості землі та об’єкту реконструкції. Натомість діяльність попередніх забудовників, від якої держава зазнала величезних збитків, антикорупційників не цікавить.
Більше того, з ініціативи Мінінфраструктури та за активної участі НАБУ розпочинається новий судовий процес – на цей раз щодо визнання недійсними вигідних для держави договорів інвестування, що знову відкриває «вікно можливостей» для колишнього орендаря. У лютому 2024 року Мінінфраструктури подає позов до Господарського суду м. Києва про визнання недійсними договорів, укладених у грудні 2022 року між ДП «Укркомунобслуговування» та ТОВ «Сітігазсервіс», аргументуючи тим, що визнання цих договорів недійсними «є найбільш ефективним способом захисту порушених прав та інтересів держави».
Вибачте – але це серйозно? У держави вперше з’явилася можливість отримати значну матеріальну вигоду від надання у користування залишків згаданого майнового комплексу та землі, але вона в особі очолюваного Кубраковим Мінінфраструктури вважала це порушенням своїх прав та інтересів держави? А що ж тоді було «з правами та інтересами держави» до цього, коли упродовж багатьох років знищувався унікальний майновий комплекс та фактично розкрадалися десятки гектарів державної землі? Тоді з «правами та інтересами держави» було все нормально?
При цьому відчувалася тісна спайка Мінінфраструктури з НАБУ, яке міністерство просило суд допустити у цю господарську справу третьою особою. Це вже після того, як суд відмовив у подібному клопотанні самому НАБУ.
З усього виглядає так, що НАБУ «включилося» у бізнесову боротьбу за вказану земельну ділянку у той момент, коли для колишнього орендаря стало зрозуміло, що усі інші вжиті ним заходи не дадуть бажаного результату. І об’єктивно (чи суб’єктивно?) НАБУ разом з очолюваним Кубраковим Мінінфраструктури не лише виявилося на його боці, але й почало захищати його інтереси.
Таке враження посилюється важливою обставиною, що стала відомою ще 24 листопада 2023 року на відкритому засіданні ВАКС, який обирав запобіжний захід підприємцю Копистирі.
Тоді прокурор САП Єлена Дроботова, яка підтримувала клопотання сторони обвинувачення, як один із доказів протиправної діяльності підозрюваного в частині здійснення впливу на суди та правоохоронні органи продемонструвала суду знайдений у процесі обшуку «документ» (надрукований на листку паперу текст) під назвою «Довідка щодо необхідності сприяння у відбитті рейдерської атаки на державне майно через судові інстанції».
У цій «Довідці» йдеться про те, що ПРАТ «Агрофірма «Квіти України» в період дії довгострокового договору оренди державного майна (органом управління якого є Мінінфраструктури, а балансоутримувачем ДП «Укркомуобслуговування») всупереч діючого законодавства реалізувала протиправну схему з незаконного знищення профільного виробничого підприємства, а також вибуття у протиправний спосіб з державної власності земельної ділянки площею понад 11 га по вул. Тираспольський, 43 у м. Києві. Зазначені протиправні дії рейдерства державного об’єкту колишній орендар намагається легалізувати шляхом завідомо неправомірних рішень судів.
У «Довідці» зазначається, що при першому розгляді цього питання суд дійшов законного та обґрунтованого висновку про неможливість продовження «переукладення» договору оренди від 2008 року. У той же час всупереч уже висловленій позиції Верховного суду колишній орендар, не полишаючи своїх протиправних цілей, вдруге намагається легалізувати протиправне відчуження державної власності. Після суду апеляційної інстанції, який виніс рішення на користь держави, справа перебуває у касаційній інстанції. З огляду на це, у «Довідці» містилося прохання довести до відома відповідальних працівників Офісу президента та керівництва Верховного суду інформацію про зазначену ситуацію щодо спроб протиправного захоплення державного майна та легалізацію таких дій через суди, а також недопущення задання збитків державі та перешкоджання реалізації соціально спрямованих намірів державних структур та залучених ними юридичних осіб.
Коли прокурор САП «засвітила» цю довідку на суді, захисник підозрюваного з подивом запитала представницю сторони обвинувачення: «Так ви що – захищаєте рейдерів, ви на їхній стороні? Адже отримавши таку довідку, ви мали вжити щодо рейдерів передбачених законом заходів правового реагування?».
Однак на поставлене питання відповіді по суті не прозвучало. Не надано її й до сьогодні. Як і не вжито жодних дій щодо розслідування заподіяння державі колосальних збитків в результаті протиправного відчуження державного майна.
Не чути також про нові розслідування розкрадання державних коштів на «Великому будівництві», зведенні фортифікаційних споруд, спорудженні захисних систем вітчизняних ТЕЦ. У правоохоронних органів не виникає питань до того ж Олександра Кубракова, до сфери відповідальності якого упродовж 2019-2024 років входило управління цими процесами? Що ж це виходить: багато пишуть та говорять з наведенням конкретних прикладів про масштабні розкрадання у цій сфері, а найвищий керівник процесів з освоєння сотень мільярдів бюджетних коштів – взагалі ні до чого? Не знав, не підписував, не розподіляв…? Чи за існуючою у нас антикорупційною практикою викривачу бодай будь-чого прощається все?
На жаль, у зв’язку з багатьма відомими подіями суспільна репутація антикорупційних органів поступово «підмочується» все більше і більше – вони вже не сприймаються як «дзеркально чисті» та політично незаангажовані. Україна може опинитися в ситуації, яка виникала у деяких інших державах, коли створені з великими суспільними сподіваннями спеціалізовані антикорупційні структури були повністю дискредитовані і навіть ліквідовані через свій вибірковий підхід до кримінального переслідування, активну участь у політичній боротьбі, бізнесових та кланових розборках.
Джерело: Ракурс