Історія Хорватії яку має вивчити українська влада
«А на єдиному марафоні розказують, що НАТО нам зобов’язане, бо ми воюєм».
Я ніколи не сумнівалась у цьому домі розпусти за 2 мільярди, де отримав працевлаштування весь ляльковий театр Медведчука.
Ми воюємо за себе і за виживання свого народу. За збереження своєї ідентичності і цивілізації.
НАТО і ЄС – це пропуск у вищу лігу. Як коронація у Реймсі, як серйозний династійний шлюб, як серйозний торговий союз. Як Антанта в Першій світовій.
Я давно кажу, що піарникам Зеленського треба порівнювати його не з Черчилем, який за свої провтики вигріб капітально в професійному і особистому житті. Тут варто дивитись в сторону поствоєнної Хорватії і Франьо Туджмана під кінець життя.
Отже, цитати зі матеріалу ВВС Георгія Ермана за 2021 рік:
«Дейтонська угода, яку підписали під тиском Заходу Туджман, Мілошевич та лідер босняків-мусульман Ізетбегович, поклала край надіям прихильників «Великої Хорватії» на приєднання населених хорватами регіонів Боснії до Хорватії.
Угода передбачала існування Мусульмансько-хорватської федерації в складі Боснії і Герцеговини. На відміну від боснійських сербів, боснійські хорвати не отримали права на створення власної республіки.
У самій Хорватії чимало мешканців вирішили, що настав час зосередитися на внутрішніх проблемах.
Країна суттєво відстала за рівнем життя від сусідньої Словенії. Дедалі більше питань виникало до приватизації, проведеної під час війни.
Західні країни буди невдоволені слабкими та авторитарними політичними інститутами Хорватії, ситуацією з правами людини, перепонами на шляху повернення сербських біженців, стагнацією ринкової економіки.
Окрім того, Хорватія відмовлялася співпрацювати з міжнародним трибуналом у справах колишньої Югославії щодо військових злочинів, скоєних під час Вітчизняної війни».
Ось іще одна дуже цікава аналогія із Франьо нинішньої влади:
«Опозиція критикувала Туджмана за тиск на ЗМІ та використання державного телебачення в інтересах правлячої партії. 1996 року президент кілька разів відмовлявся затвердити мера Загреба, обраного від опозиції.
«Репутація Туджмана під час війни була значно вищою, ніж під кінець 90-х. Він виграв війну проти югославської армії і сербів, які повстали. Після війни багато людей зрозуміли, що немає демократії, порушуються права людини, свобода ЗМІ», – зазначає професор Класіч.
У листопаді 1996 року десятки тисяч мешканців Загребу вийшли на захист «Радіо 101», яке хотіла закрити влада. Туджман звільнив міністра внутрішніх справ, якого вважав винним у тому, що не розігнав демонстрантів».
Що трапилось далі? Цікаве про вибори:
«1997 року Туджман використав ореол переможця війни й за допомогою домінування на телебаченні переміг на президентських виборах з 61% голосів.
Але це була остання його перемога. Здоров'я хорватського лідера погіршувалося, в його оточенні відбувалися конфлікти. Помірковане крило виступало за поступки Заходу, аби отримати запрошення до ЄС та НАТО.
До політичного протистояння та міжнародної ізоляції додалися економічні проблеми – світова криза 1998 року вдарила по Хорватії, 14 банків зазнали краху.
У 1999 році після тривалої боротьби з раком Туджман передав свої повноваження спікеру парламенту на час шпиталізації, а 10 грудня помер у лікарні.
Що писало тоді WP?
«Туджман зміг здійснити свою першу мрію – створити незалежну Хорватію. Шлях до реалізації його другої мрії – інтеграції Хорватії в Європу відкриє його смерть. Він сам став перепоною на цьому шляху».
Як Хорватія вибралась із поствоєнної пастки авторитаризму?
«У січні 2000 року на парламентських виборах перемогла опозиція. Лідер соціал-демократів Івіца Рачан очолив новий уряд, в якому не було ХДС.
На президентських виборах у лютому президентом обрали колишнього соратника Туджмана Стіпе Месіча, який залишив ХДС через політичні розбіжності з президентом у 1994 році.
Месіч, який був очільником уряду Хорватії та спікером Сабору на початку 1990-х, полонив хорватів своєю прямолінійністю і переконливістю. Маючи імідж одного з фундаторів хорватської незалежності, він сконцентрувався на вступі Хорватії в ЄС та НАТО».
У 2005 році почалися перемовини про вступ Хорватії до ЄС, які тривали до червня 2011 року.
У 2012 році 66,7% підтримали вступ до ЄС на референдумі, 33,3% проголосували проти. Явка становила лише 43%.
У червні 2013 року країна стала членом ЄС.
Думаю, багато хто бував на хорватських курортах і бачив, що таке країна в НАТО і ЄС з упевненістю в завтрашньому дні. Ще раз – Хорватія пережила тяжку війну і більше 20% населення стали біженцями.