Позов вже державний ПриватБанк подав ще наприкінці 2017-го, вимагаючи від колишніх власників 1,9 млрд дол.
Епопея з лондонським слуханням «ПриватБанк vs Коломойський і Боголюбов» тяглася так довго, що одна з найсоковитіших в українській історії справ перетворилася на курагу.
Втім, сухофрукти навіть корисніші. Тож ми маємо рішення показове своєю суворістю — вимоги банку задовольнили за усіма пунктами.
Про це пише у статті «Як Коломойський і Боголюбов програли у Високому суді Лондона» редакторка відділу економіки ZN.UA Юлія Самаєва.
Позов вже державний ПриватБанк подав ще наприкінці 2017-го, вимагаючи від колишніх власників — Ігоря Коломойського та Геннадія Боголюбова, повернення виведених з банку активів на суму близько 1,9 млрд дол. Тоді ж Високий суд видав наказ про арешт активів ексвласників, аби після завершення розгляду у випадку перемоги позивач міг сподіватися хоч на якісь компенсації.
Власне сам розгляд справи закінчився у листопаді 2023 року, відтоді всі й чекали на рішення, оголошення якого постійно відкладалося, а саме воно «доросло» аж до п'яти сотень сторінок. Весь час до суми позову додавалися відсотки, що збільшило її аж до 4,2 млрд дол., підтвердивши обґрунтованість накладеного ще у 2017-му арешту. Але коли у березні 2023-го відповідачі, дивлячись на стрімку девальвацію гривні відносно долара, кинулися міняти валюту позову, щоб не сплатити зайвого, — сума зменшилася до 2 млрд дол.
Для розуміння суми: це дві системи Patriot, або пів мільйона 155 мм снарядів, або рік життя Львова, Одеси, Дніпра та Харкова разом узятих. Дуже багато.
Підставою для позову ПриватБанку, нагадаємо, стала схема виведення з банку коштів через 270 кредитів 46 пов’язаним з ексвласниками позичальникам. Прикривалась схема, як фіговим листом, так званою рециркуляцією позик, тобто попередні кредити гасили з коштів наступних кредитів, але «дорогою» частина грошей губилася серед чисельних трансакцій (ми це багато разів описували в інших пов’язаних кейсах). Виводили наскирдоване, згідно з позовом, через шість афільованих з Коломойським та Боголюбовим компаній, які також є відповідачами у цій справі.
Тут вічна класика — три перші з Великої Британії, інші — з Британських Віргінських островів:
Усі такі ні від кого незалежні, що перший час на суді навіть не мали власних захисників. Наче справа не копійчана, їхні реальні власники (а ми б не здивувалися побачити серед них родичів ексвласників банку та людей з прізвищами Міндіч і Кіперман) могли б з самого початку напружитися. Та, вочевидь, вони довірилися великому комбінаторові. Аж поки суд Лондона не зобов’язав ці фірми розкрити інформацію про фінансові операції з коштами ПриватБанку, що точно засмутило всіх відповідачів без винятку, але, напевно, додало аргументації позивачу. Як і інші численні «дрібнички» від Коломойського з Боголюбовим, які, вочевидь, мали якісь альтернативні погляди на британське судочинство.
Публічної позиції, що все це — від націоналізації банку і аж до судових спорів — «політичне переслідування» та «порушення прав людини», вони трималися до останнього. Попри те, що за роки цей прапор вилиняв, вигорів та обтріпався. Багато чого сталося: позови банку проти ексвласників в інших країнах, розслідування проти них з боку ФБР про відмивання коштів у США, взяття Коломойського від варту в Україні, безумна втеча Боголюбова до Австрії. Усе це дуже контрастувало з іміджом в’язнів совісті, а їхня поведінка у лондонському суді лише підкріплювала сумнівність цього статусу.
Насамперед Коломойський та Боголюбов відмовилися давати свідчення в суді без жодних прийнятних пояснень і знаючи, що свідків від позивача суд точно заслухає.
Також суддя неодноразово дорікав відповідачам у свідомому нехлюйстві та затягуванні розгляду чи не з будь-якого питання. Суддя прямо в одному з рішень пише, що пан Коломойський «ігнорує судові накази та не веде справу оперативно та розумно», і додає, що його поведінку можна «описати як вичавлювання крові з каменю, і це далеко від дотримання зобов'язань щодо співпраці з судом у досягненні головної мети». Це ж треба, суддя Коломойського в очі не бачив, а як точно відчув. Може й добре, що Ігор Валерійович відмовився від свідчень, бо стало б ще гірше.
До позову регулярно пропонувалося внести, цитуючи суддю, «запізнілі» поправки. Як-от поправка щодо зміни валюти позову у березні 2023 року. Позивач будь-що від відповідачів отримував як не в останній день встановленого терміну, то з запізненням. Від суду вони також хотіли то одного, то іншого: то слухання, то «паперового» розгляду, то дати їм більше часу, щоб вони надали докази, то закрити очі на те, що зрештою ніяких доказів надано не було. Що сказати, вони й в українських судах так поводяться, от тільки британську Феміду дратувала, знов цитата, «необґрунтована та потенційно шкідлива тактика затягування».
Апофеозом стало прохання Ігоря Валерійовича послабити умови арешту на відчуження активів, бо треба терміново продати сім літаків. За вікном грудень 2024-го, заборона на польоти чинна, літаки ж стоять у Києві та Одесі й, до речі, не придатні до польотів. Але треба продавати бігом. У кращих традиціях — прохання про дозвіл суд отримав за день до дати завершення потенційного продажу за контрактом. Суддя вже не в захваті, а тут ще й подробиці з’ясовуються: торішня оцінка вартості літаків вийшла на загальну суму 113,6 млн дол., а Коломойський їх хоче продати лише за 40 млн. Та ще й робити це планує через якусь шарагу, яка ніколи літаків не продавала і про яку вперше чують сертифіковані брокери галузі. Суд вкотре глибоко занепокоївся.
І так і не вийшов з цього стану. Бо на додачу з’ясувалося, що пан Боголюбов, який від початку вдавав, що він взагалі тут ні до чого, попри накладений судом арешт, у 2023-му ліквідував три десятки компаній з Британських Віргінських островів, які володіли його активами. Що стало ще одним дуже неприємним сюрпризом для Високого суду та додатковим штрихом до і так доволі непривабливого портрету відповідачів.
Тож ті, хто не пропускав жодної серії цього шоу, не здивовані ані самим результатом, ані нетиповою для суду такого рівня суворістю.
Звісно, можливість апеляції є, і певно буде використана, але половину судових витрат ПриватБанку відповідачі будуть змушені оплатити, а це все одно сума з шістьма нулями.
Остаточні ж наслідки цього рішення, хоч як глянь, можуть бути суттєво ширшими за відшкодування завданих збитків.
По-перше, шахрайство — це серйозно. Зрозуміло, що визнання шахрайства у цивільному позові не передбачає арешту, кайданків і позбавлення волі. Мета цивільних позовів — повернення втрачених активів або компенсація завданих збитків. Але це не означає, що визнання шахрайства у цивільному позові не матиме кримінальних наслідків у майбутньому. Власне, на підставі цього обвинувачення ніщо не заважає британським правоохоронцям розпочати кримінальне провадження. Це не відбувається автоматично, але наявність на території Великої Британії майна пана Боголюбова, подейкують, вартістю 400 млн фунтів, — непоганий стимул. До речі, затягувати таке провадження буде важче, адже основа доказової бази вже зібрана та судом розглянута.
Певним процесуальним каталізатором це рішення може стати й в Україні. Не дарма ж такий собі Артем Солонік, що, подейкують, «доріс» з дрібного помічника Михайла Кіпермана до «головного фінансового розпорядника» неназваної «групи Приват», вже спішно залишив Україну за вказівкою прямо з СІЗО СБУ. Кажуть, виїжджав в один день з Тимуром Міндічем (що їхав повертать Чернишова), і осів десь у Греції. Швидкий кар’єрний злет Солоніка з «нікого» до «головного» робить його вкрай вразливим до тиску з боку правоохоронців. Він ні з ким дітей не хрестив, стояти стіною за чужі інтереси не буде. Тож краще тримати його подалі від України.
По-друге, попри мантру про те, що суди в одних юрисдикціях жодним чином не впливають на суди в інших юрисдикціях, вплив цей все ж є. Часом він навіть безпосередній.
У червні цього року суд штату Делавер, у схожому позові банку проти ексвласників, визначив застосування преклюзивного, тобто обов’язкового, ефекту рішень українських судів на позов ПриватБанку в США. Рішення однозначно не на користь банку, оскільки у ньому фігурують аж дві справи, що розглядаються в Україні, і одну з них банк вже програв. Програє другу і точно не досягне в США жодних результатів. З іншого боку, суд Делаверу чітко визначив три умови преклюзії: рішення має бути обов'язковим, факти мають бути досліджені судом, сторона мала брати участь у процесі. Знаєте, здається, під ці умови підпадає не тільки рішення Київського господарського суду, а й Лондонського, треба тільки буквально розширити кордони преклюзивного ефекту.
По-третє, не забуваймо, що десь триває розслідування ФБР проти Коломойського з Боголюбовим, для якого лондонський вирок — як знахідка. Не знаю, що там у них з преклюзією, але зі строками вже точно перебір і хоч якесь прискорення не завадить.
Навряд проігнорують рішення і в наших широтах. Навіть попри специфічне місцеве розуміння правосуддя, якщо не вага самого рішення, то його вплив на фінансову спроможність Коломойського точно позначиться на перебігу подій.
Втім і зачаровуватися не будемо, адже найбільший ризик нинішньої перемоги — сприйняття її остаточною. Це не так. Попри величезну суму й обвинувачення за усіма пунктами, цього точно замало для покарання за привласнення 5,5 млрд дол. коштів вкладників та одну з найбільших відомих фінансових афер.