Від указів Петра І до радянських директив: системна русифікація України.
Коли іноземці запитують, чому так багато українців розмовляють російською мовою, наведіть частину історичних фактів, що показують хронологію русифікації та знищення української мови, культури і нації від 1708 до 1990 року. Хоча почалося це раніше.
1708 р., листопад – зруйнування за наказом Петра І гетьманської столиці Батурина (з винятковою жорстокістю було замордовано всіх його мешканців – 6 тис. чоловіків, жінок і дітей, а місто дощенту зруйновано і спалено).
1720 р. – указ Петра І про заборону друкування нових книжок українською мовою в Києво-Печерській та Чернігівській друкарнях; старі книжки наказано перед друком «привести у відповідність» із російськими.
1721 р. – указ Петра І про цензурування українських книжок. Знищення Чернігівської друкарні.
1729 р. – указ царя Петра ІІ, який зобов’язував переписати з української мови на російську всі державні постанови й розпорядження.
1755, 1766, 1769, 1775, 1786 рр. – заборони Петербурзького синоду друкувати українські книжки.
1764 р. – інструкція Катерини ІІ князю О. В’яземському про посилення русифікації України, Смоленщини, Прибалтики та Фінляндії.
1769 р. – указ синоду про вилучення в населення українських букварів та українських текстів із церковних книг.
1786 р. – заборона церковних відправ українською мовою, запровадження російської вимови церковнослов’янських текстів. Наказ про обов’язковість російської мови в Київській академії.
1817 р. – закриття Києво-Могилянської академії.
1831 р. – скасування царським урядом Магдебурзького права (це поклало край неросійському судочинству, виборам урядовців та місцевій автономії в Україні).
1847 р., 5 квітня – арешт і безстрокове заслання Тараса Шевченка рядовим солдатом до окремого Оренбурзького корпусу за резолюцією Миколи І, із забороною писати й малювати (пробув там до 2 серпня 1857 р.).
1862 р. – закриття українських недільних і безплатних шкіл для дорослих.
1863 р., 18 липня – циркуляр міністра внутрішніх справ Росії П. Валуєва про заборону друкування книжок українською мовою.
1869, 1886 рр. – укази царської адміністрації про доплати чиновникам російського походження в Україні за успіхи в русифікації.
1876 р., 18 травня – таємний Емський указ Олександра ІІ про заборону ввезення до імперії будь-яких українських книг і брошур, заборону українського театру й друкування українською мовою оригінальних художніх творів, а також текстів українських пісень під нотами.
1881 р. – заборона виголошення церковних проповідей українською мовою.
1888 р. – указ Олександра ІІІ про заборону вживання української мови в офіційних установах і хрещення дітей українськими іменами.
1895 р. – заборона українських книжок для дітей.
1907 р. – закриття царським урядом української періодичної преси, конфіскація літератури, виданої в роки революції 1905–1907 рр., репресії проти діячів української культури.
1908 р. – указ Сенату Російської імперії про «шкідливість» культурної та освітньої діяльності в Україні.
1914 р., березень – заборона царським режимом святкування 100-річчя від дня народження Т. Шевченка.
1914 р. – указ Миколи ІІ про скасування української преси. Заборона в окупованих російською армією Галичині та на Буковині вживання української мови, друкування книжок, газет і журналів українською мовою. Розгром товариства «Просвіта», знищення бібліотеки Наукового товариства імені Шевченка. Депортація тисяч свідомих українців до Сибіру.
1921–1923 рр. – голод у степових районах України, спричинений політикою «воєнного комунізму» та продрозверсткою; загинуло до 1,5 млн селян.
1929 р., вересень – арешт визначних діячів української науки, культури й УАПЦ за «належність» до вигаданих ОДПУ організацій – Спілки визволення України (СВУ) та Спілки української молоді (СУМ).
1929–1930 рр. – перша фаза колективізації й «розкуркулення» в Україні. Виселення сотень тисяч заможних селян до Сибіру та на Далекий Схід.
1930 р., 9 березня – 19 квітня – судовий процес у Харкові над 45 діячами української науки, літератури, культури та УАПЦ – за «належність» до так званої СВУ.
1932–1933 рр. – організація більшовицьким режимом штучного Голодомору в Україні, унаслідок якого загинуло близько 8 млн селян. Масове переселення росіян у вимерлі українські села.
1933 р. – погром українців на Кубані.
1934–1941 рр. – знищення архітектурно-культурних пам’яток у різних містах України, арешт і страта близько 80% української інтелігенції.
1937 р., листопад – масовий розстріл українських письменників та інших діячів культури на Соловках (до 20-річчя жовтневого перевороту).
1938 р., 24 квітня – впровадження російської мови як обов’язкової в усіх школах України.
1939–1941 рр. – широкомасштабні репресії НКВС проти українців західних областей. Масові депортації населення у віддалені райони СРСР.
1947 р., 3 березня – призначення Л. Кагановича першим секретарем ЦК КП(б)У та нова «чистка» серед українських культурних кадрів, звинувачених в «українському буржуазному націоналізмі».
1949 р. – чергова «чистка» в КП(б)У; із січня 1949 до вересня 1952 р. було виключено з партії 22 175 її членів.
1954 р., 23–24 березня – XVIII з’їзд КПУ схвалив набір юнаків і дівчат з України на Сибір і до Казахстану для освоєння цілинних земель (1952–1956 рр. – близько 100 тис. осіб).
1957–1961 рр. – посилені антирелігійні акції в УРСР, ліквідація приблизно половини церковно-релігійних установ (парафій, монастирів, семінарій).
1959 р., 15 жовтня – убивство С. Бандери агентом КДБ Б. Сташинським.
1961 р., січень – закритий суд у Львові над членами Української робітничо-селянської спілки (Л. Лук’яненко, І. Кандиба, С. Вірун та ін.), які обстоювали право виходу УРСР зі складу СРСР. Л. Лук’яненка засуджено до смертної кари.
1962 р. – судовий процес над 20 членами Львівського українського національного комітету; чотирьох засуджено до розстрілу.
1963 р. – підпорядкування національних Академій наук союзних республік московській Академії наук СРСР.
1965 р., серпень–вересень – перша велика хвиля арештів українських діячів (Б. і М. Горині, П. Заливаха, С. Караванський, В. Мороз, М. Осадчий, А. Шевчук та ін.).
1969 р., червень – лист українських політичних в’язнів (М. Гориня, І. Кандиби, Л. Лук’яненка) до Комісії ООН із прав людини про отруєння політв’язнів.
1972 р., січень–травень – друга велика хвиля арештів інтелігенції в Україні.
1972 р., травень – усунення з посади першого секретаря ЦК КПУ П. Шелеста за «український націоналізм»; чистка керівних кадрів.
1978 р., 11 листопада – директива колегії Міністерства освіти УРСР «Удосконалювати вивчення російської мови в загальноосвітніх школах республіки» (посилення русифікації).
1979 р., березень–жовтень – арешти українських діячів: О. Бердника, Ю. Бадзя, Ю. Литвина, М. Горбаля та ін.; усі засуджені до максимальних строків ув’язнення.
1979 р., 18 травня – загадкове вбивство композитора В. Івасюка біля Львова.
1980–1981 рр. – арешт українських політичних діячів С. Набоки, Л. Мілявського, Л. Лохвицької.
1983 р. – постанова ЦК КПРС про посилення вивчення російської мови в школах і виплату 16% надбавки вчителям російської мови та літератури («Андроповський указ»); директива Міносвіти УРСР «Про додаткові заходи щодо удосконалення вивчення російської мови…».
1984 р. – у таборах померли О. Тихий, Ю. Литвин, В. Марченко.
1985 р., 4 вересня – у концтаборі помер поет В. Стус.
1989 р. – постанова Пленуму ЦК КПРС про єдину офіційну загальнодержавну мову (російську) в СРСР.
1990 р., квітень – постанова Верховної Ради СРСР про надання російській мові статусу офіційної в СРСР.
Джерело: Ukrainian People Magazine