Тінь радників Єрмака. Хто керує Укрінформом
«Колеги, я завершую роботу в «Укрінформі». Дякую всім за чудові місяці плідної роботи. Це було не просто, але все заради перемоги», – написав у Фейсбуці медійник Олексій Мацука 24 травня.
Щодня тисячі людей доповідають у соцмережах, як плідно працюють – звісно, «заради перемоги». Тож на цей допис можна було би не звернути увагу, якби його не написав призначений лише пів року тому гендиректор єдиного українського державного інформаційного агентства, яке читають мільйони людей в Україні та світі.
Укрінформ – медійний бренд у буремній країні, де будь-яке ЗМІ, що існує понад десять років, вже історичний раритет і жива легенда водночас. Агентство заснували ще 1918-го року. За понад століття існування воно пережило УНР, диктатуру Сталіна, застій Брежнєва, «покращення» Януковича, революції 1990-го, 2004-го та 2014-го років, початок повномасштабної війни.
Влада завжди намагалася впливати на Укрінформ. Це хвороба будь-яких політиків – ототожнювати себе з державою і вважати, що державне медіа має бути підконтрольним і обслуговувати «генеральну лінію партії», а не працювати для суспільства. Схоже, так само вирішило і чинне керівництво країни.
Це стало особливо помітно в листопаді 2023-го, коли генеральним директором Укрінформу призначили журналіста Олексія Мацуку.
Його шість місяців в агентстві нагадували управлінський хаос – тиск на працівників, інформаційні перекоси на користь влади, звільнення десятків журналістів і редакторів, а потім різкі спроби все «зам'яти», щоб інформація не вийшла назовні.
Оскільки факти тиску на працівників Укрінформу стали відомі посольствам країн G7 і все активніше обговорювалися в медіасередовищі, на Банковій зрештою вирішили замінити Мацуку. Новим гендиректором призначили військового журналіста й колишнього речника Східного угруповання ЗСУ Сергія Череватого.
Співрозмовники УП в Офісі президента переконують, що «труднощі» в агентстві – це наслідки винятково рішень та стилю управління Мацуки. Хоча він лише погоджувався на правила, нав'язані Банковою, але не був їх ініціатором.
«Українська правда» поговорила з десятками людей в Укрінформі, Офісі президента, Кабінеті міністрів і медіасередовищі, щоби розібратися, чому в агентстві вдруге за пів року змінилося керівництво, що цьому передувало, що це була за «плідна робота заради перемоги», та як ОП впливає на інформаційну політику медіа.
Дисклеймер: співавторка тексту Ангеліна Страшкулич до березня 2024 року працювала в Укрінформі. І була свідком частини описаних подій.
Ранок 9 листопада 2023-го. В холі Укрінформу з'являється група людей. Вони з порогу вступають у конфлікт з охоронцями, які не хочуть пропускати сторонніх. Згодом вимагають припинити захід у пресцентрі, щоб «розпочати представлення нового гендиректора». Ситуація настільки напружена, що за якийсь час працівники Укрінформу називатимуть 9 листопада «днем рейдерського захоплення».
Саме такою була перша поява Мацуки і кількох його радників перед укрінформівцями.
Тодішній керівник агентства Олександр Харченко того дня працював у звичайному режимі – про знайомство з новим директором ні його, ні колектив Укрінформу ніхто не попередив.
За місяць до цього в Харченка, який керував агентством майже 10 років, закінчився трудовий контракт. До призначення Мацуки він виконував обов'язки гендиректора.
Після Революції гідності в березні 2014-го Харченко отримав Укрінформ у спадок від попередників, які зробили медіа «партійним листком» «регіоналів».
Про це найкраще свідчить такий факт: зі слів топменеджерів агентства 2014–2023 років, укрінформівський фотоархів не наповнювався знімками подій на Євромайдані, бо тодішні керівники забороняли там фотографувати.
За роки роботи Харченку вдалося перетворити Укрінформ із «паркетного» провладного ЗМІ на ресурс, який дев'ять років був серед лідерів рейтингів за результатами моніторингів дотримання журналістських стандартів.
Після того як до влади прийшов Зеленський, Харченку продовжував трудовий контракт ексміністр культури та інформполітики Олександр Ткаченко. Оскільки Укрінформ належить до сфери управління МКІП, Ткаченко ухвалював такі рішення одноосібно. На щастя для Укрінформу, агентство довго не потрапляло на радари ОП, який більше цікавився телеграм-каналами для просування своїх наративів, а не медійними «динозаврами».
Ткаченка звільнили й напередодні чергового продовження контракту Харченка Ростислав Карандєєв, тимчасово виконуючий обов'язки керівника МКІП, пішов радитися щодо Укрінформу з керівництвом Офісу президента. Чого раптом? Мабуть, відповідь у характеристиці, яку дають Карандєєву співрозмовники УП в уряді: гнучкий та лояльний до ОП чиновник.
«Єрмак зустрівся з Карандєєвим в Офісі. На зустрічі також була Зарівна (радниця голови ОП – УП). Андрій запитав, хто б міг зайняти посаду глави Укрінформу. Карандєєв нікого не зміг запропонувати. Тоді Єрмак сказав, що Мацука готовий стати директором агентства. В Андрія, щоправда, були побоювання щодо менеджерських якостей Льоші. Але Даша була готова йому допомагати», – пригадує події жовтня минулого року співрозмовник УП з команди президента, який знайомий із ходом описаної зустрічі.
Під час спілкування з УП Зарівна заперечувала факт згаданої зустрічі та категорично спростовувала свою причетність до впливу на Мацуку й роботу агентства.
Що на той час було відомо про Олексія Мацуку? Він заснував інформагентство «Новости Донбасса», працював у київському бюро «Радіо Свобода», а також був автором програм в ефірі «Громадського».
З 2020 до 2023 року працював шеф-редактором державного і лояльного до влади телеканалу FREEДОМ, який створили на базі каналу іномовлення UATV. Мацука демонстрував особливу прихильність до нинішньої влади з початку каденції Володимира Зеленського.
Він неодноразово потрапляв у скандали, які медіаспільнота трактувала як підігрування російській пропаганді та непатріотичні погляди. Варто згадати цитату Мацуки з інтерв'ю 2018 року «Радіо Свобода»: «Журналистская работа – это не патриотизм. Если вы хотите быть патриотом, значит, не стоит работать журналистом».
Вже на посаді гендиректора Укрінформу Мацука також відзначився своїми публічними заявами. Зокрема, говорив про необхідність створити «Дом-2» – ще один державний російськомовний телеканал.
Тобто, з позиції ОП, це людина вочевидь непересічна і однозначно здатна на «плідну роботу».
«Олексія вибрали, щоб вдихнути нове життя в агентство. Молодий, родом з Донецька. А це як додатковий символ, що людина з Донецька керує українським великим державним медіа», – так пояснювали призначення Мацуки співрозмовники УП, наближені до ОПУ.
Сам медійник не приховував свої зв'язки з ОП. У розмовах із колективом агенції він часом повторював: «меня Офис назначил». А коли не вдавалося виконати завдання Банкової, міг обмовитися: «Они меня повесят». Одного разу це прозвучало, коли Мацуці не вдалося запросити в пресцентр Укрінформу всіх міністрів для річного звіту про роботу.
На момент приходу в Укрінформ колишньому шеф-редактору FREEДОМ бракувало менеджерських якостей для керування інформагентством, де працюють понад 300 осіб, і яке має корпункти майже в усіх регіонах України та в 11 країнах світу.
«Молода перспективна команда» Мацуки формувалася фактично з коліс. І допомагали йому в цьому представники Офісу президента.
Головним «кадровиком» нового керівника Укрінформу став Єгор Сігарьов – заступник гендиректора агентства, який також опікується фінансовими та маркетинговими питаннями.
Сігарьов не мав досвіду роботи в медіа. До цього він працював на керівних посадах у департаменті патрульної поліції та Агентстві з розшуку та менеджменту активів (АРМА).
Якщо вбити у пошуковик прізвище Сігарьова, можна швидко знайти багато новин про те, що восени 2021 року він як начальник першого відділу Управління менеджменту активів АРМА фігурував у справі НАБУ про крадіжку 400 тисяч доларів. Олексій Мацука в коментарі «Детектору медіа» запевняв, що Сігарьов проходив свідком у цій справі.
Цікаво, що Єгор Сігарьов – однокурсник радників керівника ОП Дарії Зарівної та Владислава Власюка, який є секретарем санкційної групи Єрмака-Макфола. Вони разом вчилися на юридичному факультеті в КНУ імені Тараса Шевченка. Саме Власюка троє співрозмовників УП в уряді та Укрінформі називають неформальним «куратором» агентства від ОП.
Працівники агентства розповідають УП, що він періодично приїжджав в Укрінформ, де зустрічався із заступником гендиректора. Співрозмовники УП в Офісі президента переконують, що Сігарьов часто просив у Власюка порад щодо роботи Укрінформу, зокрема щодо розвитку сайту, маркетингу, комунікації з Міністерством закордонних справ.
Сігарьов із часом привів в Укрінформ кількох людей, пов'язаних з інтернет-журналом Vector, засновницею якого є Зарівна. СЕО видання Ісмаіл Осбанов аналізував роботу відділу маркетингу та консультував працівників відеовідділу в питаннях YouTube. А колишню менеджерку з продажів реклами Катерину Гулак працевлаштували в пресцентрі Укрінформу.
Зарівна в коментарі УП запевняє, що вийшла з операційного управління інтернет-журналу п'ять років тому, а «з початку повномасштабного вторгнення практично не підтримує зв'язок з командою».
«Катерина Гулак звільнилася з Vector раніше, ніж влаштувалася в Укрінформ. В цілому не бачу крамоли: якісних кадрів на ринку мало, вони перетікають з медіа в медіа. Але, якби мене спитали, я була би проти. Просто не знала про це», – запевняє радниця Єрмака.
З приходом Мацуки в Укрінформі з'явилися і лояльні до Офісу контент-мейкери.
В грудні минулого року на YouTube-каналі агентства запустили програму радника керівника ОП Сергія Лещенка під назвою «Лещенко запитує».
В коментарі УП Сергій переконує, що сам запропонував Олексію вести свій проєкт.
«Ми обговорювали, як можна урізноманітнити лінійку проєктів у YouTube, щоденник з фронту, робити більш яскраві заголовки. Пропонував активніше публікувати короткі відео в Телеграмі, активніше рухатися в Х. Це – єдине, про що ми спілкувалися», – запевняє радник Єрмака.
Нову менеджерську команду в Укрінформі передусім цікавили фінансова звітність і скорочення «старих» нелояльних працівників, щоб взяти на роботу «своїх».
«У Льоші на FREEДОМі була нормальна зарплата (в декларації Мацуки, поданій при звільненні, зазначено, що за 2023-й рік він отримав на FREEДОМі майже 2 мільйони гривень – УП). Він прийшов до Карандєєва і каже: «Я не можу прожити на ці гроші (зарплату в Укрінформі – УП)». Просив хоча б рівень FREEДОМа забезпечити. Офіс теж просив МКІП вирішити це питання. Міністерство дало йому надбавку, погодило премії для нього і його команди», – розповідає УП не під запис один із урядовців, який має відношення до роботи державних медіа.
За даними, які Міністерство культури та інформполітики надало УП, впродовж січня – квітня 2024 року Олексій Мацука та Єгор Сігарьов отримували по 287% премії від посадового окладу. Відчуйте різницю: заступниці гендиректора Ірині Чередниченко, яка давно працює в агентстві, демонстративно встановлено найменший відсоток премії – 40.
Крім того, Мацука і команда одразу почали думати, як змінити структуру агентства, щоб скоротити кількість працівників і розставити на керівні посади нових людей.
Але вони не враховували, що, згідно з чинним законодавством, у державній установі не можна когось звільнити тільки через забаганку керівника. Навіть при скороченні посади людині зобов'язані запропонувати інше робоче місце. Тому на деяких працівників зі «старої» команди відверто тиснули і погрожували звільненням за статтею, щоб примусити піти з агентства за власним бажанням.
Нових людей команда Мацуки заохочувала обіцянками відстрочки від мобілізації. Співрозмовники УП серед тих, кого привів в Укрінформ Єгор Сігарьов, не під запис діляться, що він називав можливість бронювання як важливу «плюшку» від роботи в агентстві.
«Укрінформ визнаний об'єктом критичної інфраструктури, тому 50% військовозобов'язаних працівників підлягають бронюванню. Зараз заброньовані 32 робітники агентства. Це 45% від загальної кількості військовозобов'язаних на підприємстві (загалом 71 людина)», – коментує УП тимчасово виконуючий обов'язки міністра культури та інформполітики Ростислав Карандєєв.
Конфлікти нових менеджерів із колективом Укрінформу відбулися відразу після їхнього призначення.
Майже щодня Мацука поширював у редакційних чатах теми, які «бажано висвітлювати», а також, як «краще пояснювати» політичні, військові та міжнародні події. Простіше кажучи, «темники». Творчі редакції також отримували списки експертів з контактами, до яких варто звертатися при підготовці новинних і аналітичних матеріалів.
«На одній з перших планірок Мацука запитав, навіщо ми опублікували, на його думку, «піарний» блог тодішнього командувача Об'єднаних сил генерала Сергія Наєва. Він довго обурювався. А потім наказав погоджувати з ним усі блоги, статті, інтерв'ю», – пригадує під час спілкування з УП один із учасників планірки.
Це сталося за тиждень після того, як УП написала, що в Міністерстві оборони розглядають можливість звільнення трьох командувачів ЗСУ, серед яких був і Наєв.
Згодом відеовідділу Укрінформу намагалися заборонити публікувати в YouTube контент із соцмереж колишнього командувача Об'єднаних сил.
«Ми отримали від головного редактора мультимедійної редакції Кирила Євсєєва (представник команди Мацуки – УП) вказівку: припинити публікацію і більше не ставити відео зі сторінки Наєва. Коли запитали чому, у відповідь почули: «Деякі військові готуються до виборів, тому не треба їх піарити».
На всі наші уточнення, Євсєєв лише відгаркувався: «Не сперечайтеся і просто виконайте прохання». Ми, звісно, проігнорували таку вказівку», – розповідає УП один із колишніх працівників відділу.
Так само нові керівники просили не поширювати в соцмережах агентства контент колишнього головкома ЗСУ Валерія Залужного. Але SMM-відділ не виконував таких «прохань».
Під кінець минулого року напруга між менеджментом і колективом досягла свого піку.
За словами співрозмовників УП серед працівників Укрінформу, на початку грудня 2023 року Мацука особисто відправив регіональній редакції файли з рекомендаціями, які теми треба висвітлювати кореспондентам в областях, у кого брати коментарі, а в кого не бажано.
«Українській правді» вдалося ознайомитися з документами для регіонів, які надсилав колишній гендиректор агентства.
Майже в кожному файлі була колонка «небажані спікери» з переліком людей, організацій, місцевих політиків, коментарі яких не треба використовувати в матеріалах.
Загальна тенденція, яка спостерігається в усіх документах: серед «небажаних спікерів» – опозиційні до нинішньої влади діячі.
Ці «темники» не дали результату. Колектив агентства відмовився працювати за такими «креативними» методами, які вже траплялися в історії України.
«Коли Мацука дізнався, що «темники» розійшлися по всьому агентству, а не лише серед регіональних кореспондентів, то перелякався. Спочатку все заперечував, потім казав, що надсилав тільки дві колонки (з темами і спікерами – УП), а третю (з «небажаними спікерами» – УП) хтось інший дописав. Через деякий час узагалі наказав власкорам у областях зробити матеріали з усіма «небажаними спікерами», – розповідає УП один із очевидців тих подій в агентстві.
Люди з медійної команди Офісу президента під час спілкування з УП заперечують свою причетність до появи «темників» в Укрінформі. А Олексій Мацука відмовився відповідати на запитання, звідки їх отримав.
В метаданих більшості документів є ім'я та прізвище радника голови Чернігівської ОДА Андрія Подорвана, який у 2020-му балотувався до облради від партії «Слуга народу», але не був обраний. У розмові з УП він запевняє, що не створював таких файлів, не знайомий з Мацукою і не розуміє, як його ім'я та прізвище потрапило в метадані.
«Плідна робота» нового топменеджменту призвела до того, що навесні 2024 року Укрінформ вперше за багато років не потрапив до «білого списку» ЗМІ Інституту масової інформації (IMI).
«Ми почали фіксувати появу новин із перекосом балансу в бік Офісу президента. Наприклад, у листопаді 2023-го кількість згадок Єрмака на Укрінформі зросла на 28% порівняно з вересневою вибіркою. У грудні – на 60%, і трималась на такому рівні до лютого 2024-го», – пояснює УП директорка ІМІ Оксана Романюк.
«З початку березня ми бачимо падіння. Зараз кількість згадок Єрмака приблизно на рівні вересня минулого року. Втім, частка «паркету» в структурі інформаційних повідомлень суттєво зросла. І новини, які стосуються критики ОП, або не з'являються на Укрінформі, або з'являються «запакованими», як бекграунд, у заяву когось із представників влади», – додає вона.
Найгіршим ударом для Укрінформу стало те, що на початку 2024-го почали масово звільнятися працівники. З початку цього року з Укрінформу пішли приблизно два десятки людей, зокрема керівники творчих підрозділів, журналісти, відеооператори, фотокореспонденти, маркетологи. Серед них і заступниця гендиректора – кураторка майже всіх творчих редакцій Марина Сингаївська. Всі вони працювали в агентстві роками, а впродовж останніх шести місяців протистояли тиску згори.
Ще до звільнення ми звернулися до Олексія Мацуки із запитаннями щодо його зв'язків з ОП під час роботи в Укрінформі. Спершу він «намагався все усвідомити» та обіцяв відповісти на запитання.
Після оголошення про звільнення Мацука відмовився від коментарів і написав повідомлення, що «вчинив по совісті» і «більше не представляє Укрінформ».
Укрінформ – не єдине медіа, яке вирішила «привласнити» Банкова. Намагання Офісу президента підлаштовувати інформпростір під себе – системна історія.
Варто згадати телемарафон «Єдині новини», який від початку великої війни відпрацьовує потрібні Офісу наративи. За схожою схемою працюють державні телеканали «Дом» і FREEДОМ.
Окрім державних медіа, ОП намагається тиснути на приватні ЗМІ. Як приклад, наприкінці 2021-го про тиск із боку влади заявила редакція незалежного на той час англомовного видання Kyiv Post.
Колишня заступниця головного редактора видання, а нині керівниця Kyiv Independent, Ольга Руденко в коментарі УП пригадує, що проблеми в редакції почалися після публікації двох критичних матеріалів про колишню генеральну прокурорку Ірину Венедиктову. Після цього Офіс генпрокурора почав тиснути на власника Kyiv Post – бізнесмена Аднана Ківана. На думку Руденко, саме в цей момент Ківан вирішив, що має взяти під контроль редакційну політику медіа.
Команда видання чинила спротив намаганням власника взяти редакцію під ручне управління, тому він звільнив усіх і перезапустив газету з новим менеджментом.
– Я не знаю, яку саме роль відіграв Офіс президента в тиску на Kyiv Post. Але є певний логічний ланцюжок відповідальності. Ірина Венедиктова була призначена президентом. Після нашої публічної заяви про тиск Венедиктової на незалежне видання її не звільнили. Офіс президента не засудив це. Це значить, що її дії або були відомі Офісу, або були прийнятні для Офісу, або просто не мали значення для Офісу, – розповідає УП Ольга Руденко.
Тобто спроби ОП впливати на інформаційну політику ЗМІ – це не щось нове чи екстраординарне. Але на початку 2024-го відносини між владою і журналістами відчутно загострилися.
Йдеться про стеження за командою Bihus.info, а також залякування журналіста Юрія Ніколова. Ці випадки не оминула увага міжнародної спільноти.
Наприкінці січня посли країн G7 зустрілися з українськими журналістами та редакторами, щоб розібратися, що насправді відбувається.
Неформальне спілкування тривало кілька годин. Спочатку посли країн G7 висловлювали свої побоювання щодо ситуації зі свободою слова в Україні. А потім передали слово журналістам. Кожен розповідав про своє бачення та досвід роботи під час війни.
На цю зустріч від Укрінформу запросили не Мацуку, а його заступницю Марину Сингаївську, яка на той момент ще працювала в агентстві.
За словами співрозмовників УП серед присутніх на зустрічі, Сингаївська, не стримуючи сліз, розповідала про тиск і намагання цензурувати роботу Укрінформу з боку нового керівництва. Також вона показала послам і колегам «рекомендації», які Мацука надсилав регіональній редакції.
«Всі оху*ли: і посли, і ми теж. Все сказане після Марини Сингаївської було тусклим», – ділиться з УП на умовах анонімності один із учасників зустрічі.
Про зміст зустрічі медійників із послами G7 одразу стало відомо ОП. За даними джерел в оточенні президента, на Банковій одразу почали обговорювати можливі сценарії виходу сухими з води – «щоб ніхто не здогадався про факапи» (ганебний провал – УП) в Укрінформі.
Впродовж кількох місяців в ОП і МКІП обговорювали можливість запросити на роботу в агентство експерта, який мав спостерігати за дотриманням стандартів. Згодом з'явився варіант створити незалежну наглядову раду. Але рішення так ніхто і не ухвалив.
За словами співрозмовників УП в Кабміні та ОП, зрештою на Банковій вирішили піти перевіреним шляхом – прибрати Олексія Мацуку. Буцімто немає людини – немає проблеми.
24 травня т.в.о. міністра культури та інформаційної політики Ростислав Карандєєв повідомив, що новим керівником агентства призначили полковника Сергія Череватого.
Череватий – військовий журналіст і кандидат політичних наук. З 2000-х працював у різних військових медіа та викладав військову журналістику у вищих навчальних закладах.
В 2021 році приєднався до Командування Сухопутних військ ЗСУ, зокрема був заступником тодішнього командувача ОСУВ «Хортиця» Олександра Сирського зі стратегічних комунікацій. Під час повномасштабного російського вторгнення став речником Східного угруповання військ Збройних сил України.
Співрозмовники УП серед військових, які безпосередньо перетиналися з Череватим у роботі, характеризують його як людину з менеджерськими здібностями, яка розбирається в «контрольованих комунікаціях» і пресрелізах, але не в роботі цивільних ЗМІ.
«У військових комунікаціях Сергій дуже непоганий спеціаліст. Але цивільна редакція – це інший рівень менеджерства, інший рівень свободи слова. У цьому він слабкий, тому що звик виконувати накази. Він – військова людина, яка розуміє субординацію і шанує керівництво.
Череватий вміє розповідати людям про те, що «ситуація складна, але контрольована». Але його найбільший успіх – те, що чоловік, який написав пісню «Байрактар», служив у нього. І це він називає словами: «Я зробив найвідомішу пісню про цю війну», – кажуть співрозмовники УП у Силах оборони, які були раніше залучені до роботи зі ЗМІ.
Ростислав Карандєєв 27 травня представив Сергія Череватого як гендиректора колективу Укрінформу. Зустріч тривала 15–20 хвилин. Протокольні виступи т.в.о. міністра і нового керівника агентства закінчилися дуже швидко. Після прозвучали кілька критичних запитань від працівників – про цензуру, тиск і несправедливе преміювання. У відповідь – непевне «спочатку треба в усьому розібратися».
Більшість працівників відверто раділи звільненню Олексія Мацуки, але їх насторожували «погони» в кріслі гендиректора агентства.
Череватий розповів УП, що отримав від т.в.о. міністра культури та інформполітики пропозицію очолити агентство за кілька днів до призначення. Для нього це було неочікувано, але він сприйняв це як «служіння країні».
Новий гендиректор ще не визначився, чи залишаться на своїх посадах заступники з команди Мацуки.
«Я зараз вивчатиму стан справ. Розумію, що питання є. Вивчу їх детально, а потім ухвалюватиму рішення. Поки що все залишається, як є. Мене ж не готували два місяці на цю посаду. Я ухвалив рішення, грубо кажучи, за два дні», – каже він УП.
За словами співрозмовників УП з команди президента, на Банковій певний час не могли знайти заміну Олексію Мацуці.
Проблема була в тому, що за нинішніх обставин охочих очолити Укрінформ обмаль. Не кажучи вже про наявність кваліфікованих кадрів для управління такою великою медійною структурою.
Тому для Офісу президента кандидатура полковника Сергія Череватого – найкраща з-поміж усіх існуючих. Він – військовий, який звик виконувати накази і не обговорювати їх.
Загалом призначення військовослужбовця керівником агентства, яке останніми місяцями обговорювали переважно в контексті утисків свободи слова, є безпрограшним для Банкової антикризовим рішенням.
З одного боку, це спроба згладити гострі кути, що створив Мацука, на якого тепер можна повісити всіх собак. З іншого – таке призначення нейтралізує потенційну критику в бік нового керівника. Бо, мовляв, «людина військова», а військових у час війни не критикують.
Відкритим залишається питання, чи зможе Череватий зрозуміти сенс і специфіку управління цивільним медіа або йому й надалі спускатимуть правила роботи з печерських пагорбів.
Неефективний менеджмент уже призвів до того, що Укрінформ стрімко втрачає репутацію і фахових людей. Зараз агентство ризикує відкотитися на десять років назад і повернути собі імідж «партійного листка» – тільки тепер «зеленого», а не «біло-блакитного».
Автор: Ангеліна Страшкулич, Роман Кравець.
Опубліковано вперше у виданні Українська правда.