Мажори – ми часто використовуємо це слово, але рідко задумуємось, що воно означає. Я не вважаю мажором будь-яку дитину з багатої сім'ї, адже забезпечені батьки – не вада.
Вада – бути впевненим, що фінансовий стан або соціальний статус дають право плювати на чужі права і демонстративно виставляти напоказ свою зневагу, жлобство і хамство.
В жовтні минулого року у центрі Харкова позашляховик, за кермом якого сиділа молода дівчина, на великій швидкості в'їхав у натовп, збивши на смерть шестеро людей, а ще шестеро отримали травми. Кримінальне провадження досі в суді. Час від часу у справі то зникає експерт, то не можуть почати засідання, то не вдається встановити, чи була дівчина під дією наркотичних засобів.
Днями у Києві водій позашляховика на пішохідному переході збив на смерть дитину, намагався втекти, а коли не вдалося, почав знімати номери зі свого автомобіля. Під час затримання хлопець погрожував і кричав про те, що з ним чинять незаконно.
Пізніше його батько пояснив, що зняти номери – це був імпульс, інстинкт самозбереження. Хоча всім нам давно відомо, що знімати номерні знаки – це не інстинкт, а давня традиція, яка допомагає злочинцям залишатись анонімними і втекти від відповідальності.
Звичайно, саме явище мажорства – це наслідок виховання. Але головна причина, чому такі поодинокі випадки перетворюються в систему – це державна машина, яка дозволяє таким елементам паразитувати на правоохоронних органах, десятками років залишаючи безкарними цілі клани.
Річ у тому, що мажорів на дорогах прикривають такі самі мажори у кабінетах правоохоронних органів. Хто з вас не чув, як чергового злочинця або вбивцю на дорогах від в'язниці рятує кум, сват, брат або друг у погонах?
В мене є свій такий досвід. Декілька місяців тому я сам стикнувся з системою. Після сутички на Бесарабці, коли декілька молодих хлопців нанесли мені тілесні ушкодження. Наступні дні обурювала не жага помсти і не людська образа, а саме те, яким чином спрацювала система.
Мою справ було доручено прокурору, який "випадково" виявився близьким товаришем підозрюваних, а керівник цієї ж прокуратури був з ними у сімейних стосунках. Як вони ведуть справу і чим це все закінчиться, ми побачимо, але вже сьогодні троє з них вільні, а четвертий втік з країни.
Втім, мова не про це. Всі ці прокурори є дітьми з заможних родин, і ніколи не мали ані проблем з грошима, ані проблем у побуті. Вони не скривджені, не ображені, і, здавалось би, мали всі шанси стати чемними держслужбовцями.
Реальність виявляється іншою. От поясніть мені мотивацію молодої людини із забезпеченої сім'ї, з дорогою машиною і квартирою в центрі міста, яка влаштовується на роботу в прокуратуру, поліцію або СБУ на зарплату 5-12 тисяч гривень? Я, звичайно, припускаю, що з тисячі таких молодих спеціалістів кілька десятків йдуть в систему з любові до ремесла, щоб отримати досвід або, чим чорт не жартує, змінити систему на краще.
Втім, все стає на свої місця, якщо проаналізувати, куди влаштовуються такі хлопці. Вони не йдуть рядовими патрульними, слідчими або навіть прокурорами. Як правило, вони виявляються в "хлібних" департаментах по боротьбі з економічними злочинами Нацполіції, ГПУ або СБУ, а ще варіант – департаменти органів прокуратури з нагляду за діяльністю правоохоронних органів.
Звичайно, там теж не всі такі, в цих підрозділах теж багато чорної роботи, яку треба комусь робити, але виконують її інші, не такі везучі хлопці. Але ті, кого на жаргоні називають "фартовими", йдуть в ці підрозділи зовсім з іншою мотивацією. Адже тільки там можна не просто отримати ксиву, а й "відбити" батьківські інвестиції в просування, гарну освіту та численні хабарі.
Можливостей заробити в цих департаментах – мільйон. Починаючи від комплексного зливу кримінальних проваджень, "правильної" кваліфікації злочинів "для своїх", і закінчуючи потрібними експертизами та "дружніми" протоколами допиту свідків.
Для таких правоохоронна система – це величезна індустрія, побудована на людському горі і впевненості, що свої завжди прикриють спину і витягнуть з будь-якої ситуації – від хуліганки, бійок, грабежів, і до більш серйозних схем шахрайства та крадіжок. А шлюби, хрестини, тусовки з суддями і з прокурорами створюють міцні зв’язки, породжуючи нові кола кругової поруки.
Так виростають касти феодалів, щільні колони яких не лише вбивають надію на правосуддя, але й не дають відбутися цілій державі. І поки Ілон Маск запускає чергове диво, у нас під звуки чергового династичного весілля прокурора зі слідчим або судді з мажором з'являється 258-а схема уникнення від сплати податків і розкрадання державного майна.
І це робить не Путін через поребрик, це наш паразит на тілі нашого суспільства, який з нахабною усмішкою на обличчі сіє розпач, зневіру і ненависть до системи. Це те, що у мільйонів викликає почуття безсилля, відчаю і приниження.
Вихід з цього глухого кутка є. Це повний перегляд системи кадрового забезпечення правоохоронних органів. Починаючи від навчання і завершуючи просуванням по службі. Будь-який новий співробітник прокуратури, поліції або СБУ має починати не з хлібних посад, а з низу, з вулиці і найтяжчої роботи. В разі встановлення конфлікту інтересів, коли слідчі щодо справи раптом виявляються родичами, а прокурори – друзями підозрюваних, мають каратися виключенням з системи без права на повернення.
Майновий стан працівників правоохоронних органів має залізно підтверджуватись їхніми доходами. Не може людина, яка весь час пропрацювала слідчим або прокурором дозволити собі коштовний автомобіль або маєток. Заробляти гроші – не гріх, гріх робити це на горі тисяч принижених громадян, які благають систему про справедливість.
Втім гнітючим є те, що вся ця псевдоаристократія зростається з державною машиною набагато швидше і ефективніше, ніж ми з вами намагаємося цю систему змінити.
І нехай гуманісти мене осудять, але такі саркоми треба випалювати розпеченим залізом, як завгодно – публічним осудом, звільненнями, чистками. Вони є коренем розчарування, безсилля і принижень наших. З цим жили наші батьки, але ми маємо зробити все, аби з цим не жили наші діти.
Мустафа Найєм