Казус Чумака-Лєщенка-Сюмар.
Існують прекрасні люди, які роками класно розповідають про антикорупційну політику, пропагують боротьбу з корупцією, вчать проводити журналістські розслідування, запроваджують стандарти доброчесності та свободи слова.
Роками очолюють громадські організації і засвоюють величезні грантові бюджети.
Їх зрештою виставляють як ікон громадянського суспільства.
Але щойно ці діячі з менторської діяльності потрапляють у realpolitik і антикорупціонери враз стають служками корупціонерів і олігархів, навчителі стандартів слова руйнують ці стандарти, пропагандисти доброчесності плюють на доброчесність.
Чому так?
А ще важливіше чому не має реакції їхніх колег?
Чому мовчать найчесніші рухи «Чесно» щодо своїх делегатів у владу? Медійна спільнота про казус Сюмар?
І взагалі чому громадянським суспільством в Україні самоназиваються заробітчани за гроші.
Про безкорисливість. Про солідарність. Про служіння зрештою.
Проте ця моя репліка так і зависне в повітрі, бо як виявилося клас грантоотримувачів не менш мафіозно згуртована структура, ніж корупціонери з якими вони позірно борються.
На жаль…
Бо вчити когось «бути» і бути особистим прикладом — це різні речі…
Автор: український націоналіст Юрій Сиротюк