Під приводом боротьби за безпеку влада розгортає систему масового штрафування водіїв.
Масштабна дорожньо-транспортна пригода, що сталася 17 серпня в Голосіївському районі Києва, під час якої після зіткнення двох BMW одна з автівок вилетіла на літню терасу закладу й перекинулася, стала ідеальним тригером для запуску давно відпрацьованого державного механізму.
Реакція влади була блискавичною: президент анонсував засідання РНБО щодо посилення відповідальності за порушення ПДР, а міністр внутрішніх справ Іван Вигівський заявив про повернення прихованих патрулів — «Фантомів» — та встановлення десятків нових камер автоматичної фіксації. Проте за яскравою обгорткою турботи про людські життя ховається холодний розрахунок «держави-паразита», яка підміняє інфраструктурну безпеку автоматизованим збором ренти.
Ще до серпневої аварії, у середині липня 2026 року, Комітет Верховної Ради з питань правоохоронної діяльності підтримав за основу законопроєкт № 15348, спрямований на посилення відповідальності за порушення ПДР та різке підвищення штрафів за перевищення швидкості. Одночасно понад 50 народних депутатів (ініціатор — Роман Грищук, серед підписантів — Руслан Стефанчук, Олена Кондратюк, Михайло Радуцький та інші) зареєстрували альтернативний, ще жорсткіший законопроєкт № 15348-1, який пропонує скасувати так званий «поріг безкарності» у 20 км/год та значно розширити санкції для водіїв. Саме ці документи нині стають юридичним підґрунтям для розгортання нової системи масового штрафування на дорогах.
З погляду політичної психології влада майстерно використовує класичний механізм «моральної паніки». Через медіа суспільству демонструють емоційну, шокуючу подію за участю мажорів на елітних авто, формуючи гострий суспільний запит на «наведення ладу». І під цей запит державний апарат миттєво підсовує готове рішення — нові законопроєкти, камери та «Фантоми». Парадокс полягає в тому, що ці інструменти жодним чином не зупиняють вуличних гонщиків чи водіїв у стані алкогольного сп’яніння, які найчастіше стають винуватцями таких трагедій. Для власника преміального авто штраф у кілька сотень чи навіть тисяч гривень — це просто непомітна транзакція, вартість чашки кави. Натомість реальний фінансовий удар припадає на пересічного платника податків.
В економіці державного сектору така політика описується концепцією пошуку ренти. Справжній коригувальний податок (так званий податок Пігу) запроваджується для того, щоб зробити шкідливу поведінку настільки невигідною, аби вона повністю зникла. Але логіка вітчизняного МВС інша. Міністр відкрито хизується статистикою: за місяць роботи «Фантомів» до початку повномасштабної війни було виписано понад 26 тисяч штрафів. Це колосальні надходження до бюджету за мінімальних витрат, причому велика кількість порушень сприймається не як провал безпекової стратегії, а як ключовий показник ефективності успішної фіскальної моделі.
Якби справжньою метою держави була безпека, вона керувалася б світовою урбаністичною концепцією «нульової смертності» та принципами заспокоєння руху. Світова практика доводить, що водії інстинктивно перевищують швидкість там, де дорога спроєктована як широка злітна смуга. Жодна камера не змінює психології водіння — вона лише автоматизує збір «данини». Реально знижує швидкість лише інженерія: фізичне звуження смуг, шикани, захищені острівці безпеки, освітлені та підняті пішохідні переходи, де розігнатися фізично неможливо або вкрай складно. Замість створення умов, за яких порушувати правила складно, держава консервує небезпечну інфраструктуру, на якій порушувати легко, а фіксувати порушення — прибутково. Це свідомо сконструйована пастка.
У період, коли країна перебуває на п’ятому році виснажливої повномасштабної війни, такі пріоритети виглядають відвертим ударом по реальному сектору економіки. Будь-який активний бізнес сьогодні функціонує в умовах тотального кадрового голоду, енергетичних криз та логістичних перепон. Коли підприємство щодня координує роботу великого штату інженерів, менеджерів, регіональних і медичних представників, підтримуючи життя економіки, ініціативи щодо тотального контролю на дорогах перетворюються на непередбачуваний прихований податок на переміщення. Замість дерегуляції та зниження транзакційних витрат для бізнесу державний апарат створює жорсткий регуляторний тягар. Для компаній, співробітники яких щодня перебувають за кермом, ненавмисні перевищення швидкості на ділянках зі штучно заниженими обмеженнями або нелогічно встановленими знаками стають постійною статтею операційних витрат.
Анонсоване засідання РНБО щодо штрафів за порушення ПДР замість розв’язання питань порятунку критично важливих галузей чи захисту підприємців від свавілля перевіряльників яскраво демонструє глибокий відрив державного апарату від реальності. Під виглядом упровадження європейських практик і турботи про збереження життів держава будує систему автоматизованого фіскального тиску. І поки справжні винуватці резонансних ДТП продовжують розв’язувати свої проблеми за допомогою адвокатів і зв’язків, звичайні водії та бізнес змушені оплачувати існування цієї «держави-паразита», яка відмовляється будувати безпечні дороги, але бездоганно навчилася стригти з них купони.