Антон Бондаренко, який був фіксером для журналістів французьких редакцій TF1 та LCI під час їхніх подорожей в Україну.
Про це повідомили в TF1 Info.
Там розповіли, що Бондаренко працював фіксером з лютого 2022 року, бувши для французьких журналістів «гідом, перекладачем і супутником».
«Потім він вирішив вступити до армії. Він загинув на передовій, захищаючи свою країну», — написали у французькому виданні.
Про смерть Бондаренка також розповіла Богдана Сахно, директорка Всеукраїнського навчально-наукового центру шевченкознавства Київського національного університету імені Тараса Шевченка, де вчився загиблий військовий.
Той, за її словами, мав позивний Бандерас і був командиром 1 відділення 1 взводу оперативного призначення та виконувачем обов’язків головного сержанта 10 роти 4 батальйону 13 бригади оперативного призначення «Хартія» Нацгвардії України.
Він зник безвісти ще 15 вересня під час виконання бойового завдання на Харківському напрямку. Лише днями тест ДНК підтвердив, що він загинув.
«Антон ніколи не боявся смерті, він боявся прожити життя поза гідністю. Але Антон — це і є сама гідність і саме життя. “Любов” і “обов’язок” для нього — дієслова. У всьому дієвий, у всьому справжній, у кожному вчинку — сміливий і щирий. Інтелектуал із серцем Воїна. Юнак із чарівною-чарівною усмішкою. Цей допис — уклін його мамі Вікторії Решко, усім його рідним, його вчителям. І ніжні обійми Антону», — написала Сахно.
Тетяна Качановська, яка викладала в Бондаренка, назвала загиблого «невгамовним і пристрасним шукачем сенсів». За її словами, він загинув від російського дрона.
«Антон — повний антипод старого з поширеного ним колись вірша Кавафіса. В минулому часі про нього говорити не можу. Світла пам'ять і вічна шана Герою! Співчуття родині і друзям», — написала вона.
Спогадами про загиблого військового поділилася й репортерка TF1 Шарлін Урель:
«Жодні слова ніколи не зрівняються з болем і порожнечею, які ти залишаєш після себе.
Ти дав нам змогу документувати цю жахливу війну. Ти відчинив мені двері своєї країни, щоб я могла краще її зрозуміти. […] 26 років — це занадто рано, щоб піти.
Ти захотів вступити до армії, щоб захищати свою країну, ти більше не міг терпіти, як гинуть стільки невинних. Ти був тим сонцем посеред темряви, а для мене — як маленький брат, якого я обіцяла захищати. Проти війни нічого не вдієш. Спочивай із миром, мій Антоне».
Редакція «Останнього Бастіону» висловлює щирі співчуття рідним і близьким Героя. Дякуємо за Чин!