Загін перших
Дослідження космосу ніколи б не набули такої глибини, якби людство продовжувало ставитися до астрономії виключно з позиції спостерігача. Вдивляючись у зоряне небо, дискутуючи та теоретизуючи, перші астрономи Аравії та Еллади ще кілька тисячоліть тому почали процес осмислення Всесвіту.
Утім, ХХ сторіччя подарувало людству унікальну можливість не лише споглядати космос, але й бути фізично присутнім там. Теорія нарешті поступилась місцем емпіричному пізнанню. Почавши з виведення на орбіту малих експериментальних супутників, уже за декілька років людство наважилося споряджати туди і самих експериментаторів. Цей обов’язок взяли на себе аси винищувальної реактивної авіації — Їхній досвід ідеально підходив для виконання завдань в умовах космосу.
Сьогодні ми розповімо про українських космонавтів, учасників групи відбору першої пілотованої космічної місії в історії людства. Життєві шляхи цих людей дуже різні: трагічні, іронічні, сповнені величі. Деякі з їхніх подвигів назавжди увійшли в історію світової космонавтики, інші — залишились космічною спадщиною України.
Це історія про п’ятьох видатних українців з першого загону радянських космонавтів.
За багато років до того, як Гагарін сягнув орбіти, сотні молодих пілотів з усього СРСР марили небом. 1950-ті роки були сповнені і мріями про космос. Зрештою у обстановці надзвичайної секретності наприкінці 1950-х у СРСР розпочався відбір кращих пілотів для формування першого загону льотчиків-космонавтів.
Під час цього відбору ретельно вивчили 3461 особисту справу найкращих винищувачів з СРСР, Польщі та Східної Німеччини. Комісія зупинила свій вибір на 12 видатних випускниках авіаційних училищ, до яких трохи згодом додала ще вісьмох.
На попередніх співбесідах юнакам не розповідали, що справа напряму стосуватиметься космічних досліджень, запевняючи, що вони братимуть участь у випробуваннях новітньої радянської техніки. Що ж, якась частинка правди у цих словах була. Всі карти відкрили, коли пілотам присвоїли статус слухачів-космонавтів у щойно сформованому Центрі з підготовки космонавтів при ВПС СРСР. Щоб не привертати зайвої уваги, загін назвали Група ВПС №1. Наприкінці квітня 1960 року його остаточно було сформовано з 20 льотчиків-космонавтів.
Одним із курсантів став харків’янин Валентин Бондаренко, досвідчений льотчик 3-го класу у званні старшого лейтенанта. На момент відбору до центру підготовки Валентину виповнилося 24 роки.
Харків’янин Бондаренко був не єдиним космонавтом українського походження у загоні. Серед перших космонавтів також були кримчанин Григорій Нелюбов, луганчанин Георгій Шонін та мешканець Білоцерківського району Київщини Павло Попович.
Керманичем загону став житомирянин Сергій Павлович Корольов, ідейний батько радянської ракетно-космічної програми, яку він очолив з 1958 року, працюючи у Відділі №9 свого конструкторського бюро. Він уже доставив на орбіту перший штучний супутник Землі, тепер його основною метою стала присутність людини у космосі. З ним команда космонавтів познайомиться лише 18 червня 1960 року, коли конструктор особисто вперше презентуватиме їм космічний корабель «Восток».
Підготовка космонавтів розпочалася навесні 1960 року і складалася з багатьох етапів, куди входили як теоретичні знання, так і фізичні тестування для встановлення ліміту спроможностей кожного потенційного учасника майбутніх космічних польотів.
Виснажливі перевірки з імітацією умов космічного середовища стали рутиною для команди обраних. Під час одного з таких випробувань у березні 1961 року Валентин Бондаренко мав прожити 10 діб у сурдобарокамері (СБК-48), з максимально наближеною імітацією умов всередині космічного корабля. Експеримент був вдалим для Валентина і добігав кінця.
Перед тим як покинути камеру, Бондаренко спочатку мав позбутися датчиків контролю його стану, що трималися на тілі впродовж усього експерименту. Він зняв з себе кріплення, після чого, за протоколом, протер ці місця ваткою, змоченою у спирті. Це необхідно було зробити з огляду на санітарію, адже на шкірі навколо наліпок датчиків за час експерименту з’явилися подразнення.
А далі настала фатальна необачність. Відпрацьований шматок вати Валентин наосліп жбурнув у контейнер для сміття, встановлений поряд з електричною кухонною плитою, на котрій космонавт ще недавно готував собі їжу. На жаль, вата потрапила на ще гарячу спіраль накалювання електроплитки. В умовах чистого кисню, яким був насичений простір барокамери, вогонь миттєво розповсюдився площиною кімнати.
Швидкий порятунок Бондаренка унеможливив штучний перепад тиску всередині СБК-48. Коли тиск вирівняли і двері камери нарешті вдалося відкрити, хлопець ще дихав. Лікарі боролися за його життя кілька годин поспіль, проте наступного дня, 23 березня, Валентин Бондаренко помер. Це сталося за 20 днів до польоту Юрія Гагаріна у космос.
Український космонавт став першою жертвою, яку людство сплатило за прагнення сягнути космосу. І хоча трагічна випадковість обірвала його життя, позбавивши можливості дістатися орбіти, він все-таки опинився на Місяці — названий його ім’ям кратер Бондаренко розташований на зворотному боці супутника Землі.
Попри трагічну долю, космонавт Бондаренко таки потрапив туди, де завжди мріяв побувати.
Незадовго до першого старту космічного корабля «Восток-1» на роль основного пілота місії було обрано Юрія Гагаріна. У разі неможливості вильоту його мав замінити росіянин Герман Тітов. А якщо і цей план зазнає невдачі — кримчанин Григорій Нелюбов.
Григорій Нелюбов народився 31 березня 1934 року в кримському селі Порфір’євка. Змалку хлопець цікавився космосом.
Попри кримське походження, левову частку свого дитинства Григорій провів у Запоріжжі, де навчався у загальноосвітній школі №50. Наприкінці 9-го класу записався у шкільний аероклуб, почав захоплюватися астрономією.
На момент випуску з аероклубу Григорій Нелюбов уже мав 50 годин нальоту на радянському літаку Як-4. Далі були роки служби у морській авіації, де значні льотні здібності Нелюбова помітило командування. Невдовзі всі ці рапорти зіграють вирішальну роль при виборі кандидатури льотчика у перші космонавти.
Він був справжнім улюбленцем Центру космічної підготовки, а також мав дуже теплі стосунки з Тітовим і Гагаріним — космонавти дружили цілими родинами. Не дивно, що саме ця трійця друзів була зрештою відібрана для польоту на «Восток-1», а у подальшому, після цієї вдалої місії, космонавта Нелюбова розглядали у якості пілота майбутніх місій космічних кораблів «Восток» 2, 3 і 4. Та свого зоряного шансу Григорій Нелюбов не дочекався через роковий для нього збіг обставин.
Це сталося 27 березня 1963 року, коли трійко космонавтів, Григорій Нелюбов, Іван Анікєєв та Валентин Філатьєв, затіяли бійку з військовим патрулем, що чергував на одній із залізничних станцій. Космонавти були у відпустці і вирішили завітати до буфету, де випили шампанського (інцидент стався напередодні дня народження Нелюбова). В будівлі буфету вони бавилися армрестлінгом, через що розбили солянку. Це не сподобалося продавчині буфету, і вона викликала військовий патруль. Після сварки, що переросла в бійку, патруль затримав трьох космонавтів та відвів до комендатури. Спочатку Нелюбов перебував у статусі свідка, але через свій палкий характер (а можливо, і завдяки випитому) полаявся з начальством військової комендатури, яке й дало справі широкого розголосу.
Провину за інцидент поклали повністю на космонавтів. Спочатку доля Нелюбова як найменш причетного до провокування конфлікту залишалася невизначеною. Колеги-космонавти щосили намагалися пом’якшити покарання одному з найкращих членів загону, але сам він навідріз відмовився визнавати свою провину, що зрештою і вплинуло на рішення дисциплінарної комісії. Усіх трьох учасників інциденту відсторонили від подальшої участі в космічній програмі і виключили із Загону перших. Для Григорія Нелюбова це означало крах кар’єри.
Космонавта так і не поновили у загоні, а через принципову позицію певних людей він навіть не зміг продовжити кар’єру як льотчик-випробувач нових типів реактивних літаків. Перспективній зірковій кар’єрі поклав кінець безглуздий побутовий скандал.
Доля ще двох українців з першого загону космонавтів, Георгія Шоніна та Павла Поповича, склалася вдало. Луганчанин з селища Ровеньки Георгій Шонін, якого одним із перших зарахували до загону космонавтів ще 7 березня 1960 року, чекав на свою космічну подорож довгих дев’ять років.
Він підкорив орбіту у званні командира космічного корабля «Союз-6» під час першого у світі синхронного пілотування одразу трьох космічних кораблів. Разом з «Союзом-6» Шоніна в орбітальних маневрах брали участь «Союз-7» та «Союз-8».
Політ «Союз-6»тривав майже п’ять діб (11-16 жовтня 1969 року). Екіпажі «Союзів» відпрацювали космічне злагодження, провели експеримент з відстеження пуску балістичних ракет на установці «Факел», а також вперше в історії людства виконали низку зварювальних робіт під час виходу у відкритий космос на установці «Вулкан». За вправність та майстерність після повернення на Землю Георгій Шонін удостоївся звання Героя Радянського Союзу.
Це був перший та єдиний космічний політ у кар’єрі українського космонавта. Саме він приніс йому популярність і сприяв подальшому просуванню по службі, яку Георгій Шонін завершив 1990 року у званні генерал-лейтенанта авіації.
Натомість Павло Попович (родом із українського селища Узин в околицях Білої Церкви) вперше побував на орбіті за сім років до Шоніна. В період з 12 до 15 серпня 1962 року він здійснив перший в історії парний пілотований політ, в якому брали участь два космічні кораблі: «Восток-3» (його пілотував космонавт Андріян Ніколаєв) та «Восток-4» (яким керував Павло Попович).
Під час місії, що тривала три доби, космічні кораблі Поповича та Ніколаєва змогли у русі налагодити сталий радіозв’язок між собою, провели низку фізико-біологічних експериментів, та навіть відпрацювали маневр знищення ворожих супутників за допомогою контрольованого тарана власним космічним кораблем.
Невдовзі після старту Павло Попович втілив і особисте побажання керівника загону — Сергія Корольова, який попрохав космонавта заспівати в космічному кораблі одну з його улюблених пісень. Це була перша пісня, яку співали на орбіті, і пролунала вона саме українською мовою.
Після повернення на Землю космонавту Поповичу присвоїли звання Героя СРСР. Свій наступний політ він здійснив тільки за 12 років — з 3 до 19 липня 1974 року Попович пілотував космічний корабель «Союз-14». Під час своєї місії він виконав стиковку з радянською орбітальною станцією «Салют-3», куди екіпаж «Союзу-14» перейшов для проведення наукових досліджень земної поверхні та атмосферних явищ. За цю місію Павло вдруге отримав звання Героя СРСР.
Сергій Корольов був головним фактором успіху радянської ракетно-космічної програми і забезпечив космонавтів першого загону космічним транспортом, на якому вони могли вирушати у свої мандрівки.
Утім, Корольов випробував на собі й політичні переслідування більшовиків: наприкінці червня 1938 року вченого заарештували за приналежність до «…згубної троцькістської організації, що діяла у Науково-дослідному інституті №3 (НКБ СРСР)». За цим звинуваченням видатного конструктора засудили до 10 років виправно-трудових робіт у концентраційному таборі. Політична параноя Йосипа Сталіна, яка призвела до страшних репресій 1937-1938 років, ледь не коштувала життя та здоров’я одному з найталановитіших ракетних конструкторів того часу.
На щастя, репутація вченого та його особисте звернення до Сталіна (він писав диктатору кілька разів) подіяли. Відтак у вересні 1940 року Корольова спочатку перевели під аналог домашнього арешту. Для вченого це були примусові роботи з розробки радянського літака Ту-2, які він здійснював разом із Андрієм Туполєвим під час Другої світової війни.
Ще перебуваючи у в’язниці, вчений розмірковував над першими концепціями космічних апаратів на реактивній тязі. Разом з Юрієм Кондратюком вони визначили найбільш оптимальну траєкторію руху до Місяця. За чутками, напрацювання Корольова та Кондратюка пізніше використало NASA при плануванні орбітальної траєкторії космічного корабля Apollo 11.
1944 року з Сергія Корольова остаточно зняли всі обвинувачення, після чого його життя почало поступово вирівнюватися. У загоні космонавтів конструктор користувався великим авторитетом. Він особисто пообіцяв, що кожен учасник загону літатиме у космос, і зі свого боку зробив усе можливе для втілення обіцяного.
Команда Сергія Корольова у 1957 році запустила перший штучний супутник Землі, на практиці реалізувавши концепцію Вернадського про багатоступеневі ракети. Далі була низка вдалих запусків космічних кораблів «Восток», виведення на орбіту багатомісного космічного корабля «Восход». А під час керування місією космічного корабля «Восход-2» відбувся перший в історії вихід людини у відкритий космос (який здійснив космонавт Олексій Леонов).
Саме за життя Корольова розпочаті роботи з будівництва цілого парку радянської космічної техніки. Під його керівництвом створено перші космічні апарати серій «Луна», «Венера», «Марс», «Зонд», деякі супутники серії «Космос», а також проєкт космічного корабля «Союз».
Поза всякими сумнівами, успішне втілення у життя космічної програми СРСР не лежало виключно на плечах українців. Але без внеску наших співвітчизників вона ніколи б не стала дійсністю.