Іноді я думаю, що якби ми загинули у Маріуполі, то всім було б краще...
Нас назвали б безіменними героями, які трималися стійко, але не довго.
Нами б захоплювалися. Розповідали неправдоподібні історії про нашу мужність і нескінченну відвагу.
Після звільнення міста від рашистів нам поставили б пам'ятник. Один на всіх. Пам'ятник на всіх набагато дешевший, ніж житло кожній родині, хто вижив, замість зруйнованого.
На пам'ятнику написали б щось, на кшталт: «Стійкі та незламні жителі півмільйонного українського Маріуполя. Пам'ятаємо».
Ми і справді виявилися стійкими та незламними. У нас просто не було іншого виходу. Ми стійко виживали та мужньо не ламалися. Тому що якщо зламаєшся, то збожеволієш. Іноді люди сходили з розуму. Вмирали раніше за смерть. Я теж зійшла б, якби не вибралася.
Це дивно, що хтось вижив. Теоретично – це було неможливо. Тільки ми про це не знали. У нас зовсім не було інформації та загальної картини подій. Нас урятувала наша наївність.
Хтось думав, що можна піти в інший район, може, там тихіше? І йшов із рюкзаком та собакою, ховаючись від обстрілів у паперових підвалах мертвих багатоповерхівок.
Хтось не знав, що їхати містом смертельно небезпечно: машини розстрілюють росіяни. Він розміщав в один мікроавтобус усіх рідних, друзів, сусідів, тварин і мчав у ньому з пробитим капотом і без шибок, сподіваючись вижити.
Хтось, зневірившись, ішов до знайомих у підвал, думаючи, що всім разом легше добути воду і хоч якусь їжу. Не знаючи, що іноді за воду та їжу могли вбити.
І траплялося диво – цей хтось виживав. Бої переміщалися до іншого району міста; російські військові відпочивали від цілодобових обстрілів і, саме в цей час, не контролювали дорогу, що веде до життя; у чужому підвалі жили нормальні люди, які ділилися останньою їжею.
Якщо дивитися на роздерте росіянами місто, то там немає живого місця.
Такий феномен.
Живого місця нема, а живі залишились. Не всі, звісно. Тим, кому поталанило.
Іноді, у наймертвіших і найчорніших будинках, у підвалах, виживали люди. Або, навпаки, будинок стоїть майже не пошкоджений, а на подвір'ї лише мертві. Міна чи снаряд прилетіли, коли люди готували їжу на багатті.
Якби ніхто не вижив, то ніхто ні про що не дізнався би.
Мертве місто не змогло б ні про що розповісти. Я думаю, якщо нас зараз стали менше слухати, це не означає, що нам треба замовкнути.