•  

Василь Верховинця – чародій українського народного танцю

0
Василь Верховинця – чародій українського народного танцю

«Пам’ятайте, що за нашою чудовою піснею

перше слово належить нашому народному танцю.

Коли ми полюбимо сестру – пісню,

то полюбимо і її брата – танець»

Василь Верховинець

Сьогодні, 5 січня, минає 135 років від дня людини чиє життя було так чи інакше, але пов’язане з Полтавою, відомого українського композитора, актора, диригента, хореографа, фольклориста і педагога Василя Верховинця. Народився він в селі Старий Мізунь, в родині сільського дяка Миколи Костіва. Родина Костівих була провідником просвіти на селі. В родині панували поетичне слово, народна музика і пісня. Від матері Василь успадкував чудовий голос. Після закінчення місцевої початкової школи Верховинець продовжує навчання у Львові (у бурсі при Ставропігійському інституті), потім у Самбірській учительській семінарії. Отримавши диплом вчителя, молодий педагог починає викладати співи в народних школах міста Калуша, одночасно поєднуючи свою педагогічну діяльність з роботою в «Русько-народному театрі», де працює хормейстером, виступає на сцені з провідними партіями в музичних постановках.

У 1906 році в житті Василя Верховинця відбувається важлива подія – зустріч з корифеєм українського театру Миколою Садовським, який, помітивши талант у юнака, запропонував йому роботу у своїй трупі. Псевдонім Верховинець Василь Костів одержав від Садовського.

У театрі Садовського Верховинець працює над створенням сценічних образів. Киян чарували його тенор і майстерна гра в ролях Петра («Наталка Полтавка» М. Лисенка), Андрія («Запорожець за Дунаєм» С. Гулака-Артемовського), Левка («Майська ніч» М. Лисенка), Йонтека («Галька» Монюшка), Вашека («Продана наречена» Б. Сметани), Андрія («Катерина» М. Аркаса).

Згодом переходить на хормейстерську та диригентську роботу. Одночасно успішно закінчує теоретичний клас школи М.В. Лисенка під керівництвом професора Г.М. Любомирського. Певний час він працює разом із відомим хормейстером-диригентом О.А. Кошицем. Ним була написана велика кількість хорів, революційних маршів та романсів на слова Л. Українки, І. Франка, О. Олеся, М. Рильського, П. Тичини та інших українських поетів.

Великі досягнення Верховинця у справі хореографії. 23 листопада 1910 року у театрі Садовського відбулася прем’єра комічної опери Лисенка «Енеїда». Особливо цікавими були веснянки карфагенянок і гопак на Олімпі у постановці Верховинця. Цікавим був танець молоді біля корчми, поставлений ним же для драми І. Франка «Украдене щастя» (прем’єра 7 березня 1912 р.). Винахідливо скомпоновані і поставлені Василем Миколайович обрядові «хори веснянок» в п’єсі «Маруся Богуславка» мали винятковий успіх у глядачів.

Він багато часу досліджував українські народні танці, проводив етнографічні дослідження, записував традиційні танці та танцювальні кроки в українських селах, ним записані танці «Роман» і «Гопак», «Василиха», «Шевчик», «Рибка». Також Василь Миколайович записав українське весілля. Книга «Українське весілля» у 1912 р. стала його першою науковою працею. Друга праця «Українські танці» (1913 р.) стала результатом наполегливих пошуків у царині народних танців.

З метою створення міцної теоретичної бази для дальшого розвитку національної хореографії Верховинець пише книгу «Теорія українського народного танцю» (1919). Це було перше в Україні ґрунтовне дослідження характеру і принципу побудови української народної хореографії, дослідження, яке мало на меті створення на народній основі національного фахового балету. «Теорія українського народного танцю» витримала 5 перевидань. У 1923 р. публікується ще одна праця В.М. Верховинця – збірка дитячих ігор з піснями «Весняночка», в якій викладається методологія роботи з дітьми.

У 1920-1932 рр. – керував кафедрою мистецтвознавства Полтавського інституту народної освіти, хоровою студією ім. Стеценка при Музичному товаристві ім. Леонтовича (Київ), 1927-1928 рр. – був керівником хору Харківського драматичного театру.

У 1930 році Верховинець у Полтаві створює «Жінхоранс» – жіночий колектив театралізованого співу. Ансамбль подавав пісню, супроводжуючи її ритмічними рухами, що відтворюють певний образ, підказаний змістом твору. Це був новий оригінальний жанр театралізованої пісні, який базувався на традиції українських пісень-діалогів, ігрових пісень, танців.

П.П. Вірський писав: «Здобутки створеного ним вокально-хореографічного ансамблю „Жінхоранс“ – це наша класика, це яскрава сторінка в історії української хореографії. Кращі традиції „Жінхорансу“ свято шанують усі танцювальні колективи України». Варто зазначити, що у 1935 році на першому міжнародному фестивалі народного танцю, який відбувався у Лондоні, першу премію одержав так званий «триколінний гопак» Верховинця, завоювавши визнання світової громадськості. Саме своєю творчою знахідкою, своїм баченням та професійним підходом Василь Миколайович Верховинець вивів український народний танець на міжнародну арену.

23 грудня 1937 року Верховинця заарештували. Він звинувачувався як активний учасник контрреволюційної націоналістичної організації. 11 квітня 1938 р. його розстріляли.

У вічність пішов Василь Верховинець, замовкла його пісня, зупинився його танець. Та справжній талант неможливо вбити. Виринули з небуття по краплині спогади друзів, дружини, сина Ярослава, ожила пісня митця, а творча спадщина В. Верховинця широко використовується й зараз, здобувши світове визнання. Вільно звучать колись заборонені хорові твори та солоспіви, вивчаються дитячі ігри з піснями і танцями, відкрито студіюється «Теорія українського танцю» – справжня перлина хореографічного мистецтва. Сьогодні ми маємо змогу насолоджуватись неоціненним творчим скарбом свого співвітчизника – скарбом, в який Василь Верховинець вклав красу народної пісні, вишуканість руху, витончений світ своєї української душі, свого життя, схожого на справжній танець.