Християнські символи Опішнянських підземель

Зображення християнських символів у підземеллях Опішного

Усі науково досліджені підземелля Опішного (Полтавщина) містять зображення на стінах та стелі, переважно хрестоподібні. Схожі зображення зустрічаються і в підземеллях інших козацьких поселень Середнього Поворскля (зокрема, Великих Будищ, Диканьки (дослідження автора) й Полтави [2]. У даній статті охарактеризую пам’ятку, де зображень найбільше, – у підземеллі, провалля якого вивчене 29 липня й 1 серпня 1996 року на опішнянському кутку «Гончарівка» науковцями Національного музею-заповідника українського гончарства в Опішному.

На жаль, детального плану цієї споруди під час дослідження зроблено не було, але всі конструктивні особливості ретельно фіксувалися відеокамерою. Після аналізу матеріалів відеозйомок [3], використовуючи свідчення археолога Анатолія Гейка й архітектора Овсія Величка, мною було складено схематичний опис і план цього ходу (мал. 1).

Підземелля складається з чотирьох відрізків тунелів (орієнтованих приблизно за сторонами світу), поєднаних у чотирикутник. Лише по одному кінцю двох з цих тунелів закінчувалися завалами, що свідчить про можливість їх продовження. Інші закінчувалися тупиками або входили в інший хід. Один із завалів слугував входом для дослідників. Інший виник у ХХ столітті, про що свідчить наявність у насипаній землі фрагментів тогочасного посуду.

Висота всіх ходів – близько 1.7 м, а ширина – дещо більша 1 м. Але окремі частини відрізнялися ступенем округлості склепінь, фактурою поверхні, слідами від інструментів, якими викопувалися. Що, на мою думку, свідчить про їх різночасовість і дозволяє прослідкувати періодичність у викопуванні.

На мою (і Овсія Величка) думку, найдавнішим є південний та частина західного ходу. Про це свідчить ретельна загладженість, сірий колір стін, відсутність явно виражених слідів від інструментів, якими вони копалися, бляклість створених кіптявою від свічки зображень. У стінах обох з цих відрізків є ніші. Неподалік від завалу викопано нішу завширшки близько 70 см, завглибшки близько 40 смі заввишки від дна до стелі ходу. Особливо цікава напівкругла ніша в західній частині ходу, де збереглися сліди від кріплення заслінки. Біля неї знайдено фрагменти зеленого скляного штофа й поруч з ними – кісточки вишні, що, на мою думку, свідчить про зберігання в цій ніші пляшки з вишневою наливкою. На місці з’єднання вищеописаних ходів у східному кутові збереглися округлі глибокі ямки діаметром близько 3 см, які залишилися на місці кріплення дверей. Тобто спочатку це був хід завдовжки близько 20 м, від якого на північ відходило відгалуження завдовжки близько 15 м, вхід до якого закривався дверима.

Пізніше (про що свідчить горбкуватість та жовтий колір стін, наявність виразних слідів від копання лопатою, насичений чорний колір зображень на стелі) до цих ходів було приєднано ще два відрізки. Західний продовжено на 5 м. У його кінці утворилася печера неправильної форми зі значними слідами від лопати й меншою кількістю – знаряддя з шириною робочої поверхні 4-6 см. У стінах усіх відрізків є ніші для освітлювальних приладів, що розташувалися на місцях перехресть (на протилежній стіні від місця входження одного відрізка в інший), а також приблизно на середині довжини тунелю.

За способом зображення виокремлюються дві групи хрестів (назви у лапках подано за енциклопедією «Символи, знаки, емблеми» [1, С.245]):

І. Продряпані з різною мірою детальності на середині висоти стінок – переважно «руські православні» хрести (6 малюнків). Ідентичних малюнків немає, хоча всі дуже подібні і відрізняються лише окремими деталями. Над раменами двох помітні літери ХС й ІС ХС. Лише один з продряпаних хрестів вирізняється округлістю рамен, що робить його подібним до квітки. Оскільки заглиблення одних хрестів патиновані, інших – ні, можна зробити висновок, що вони різночасові. Пізніші – крайні північні зображення західного тунелю.

ІІ. Зображені кіптявою від свічки на стелі, верхніх частинах стін і над великими нішами, різноманітні за формою. Виокремлюються такі їх групи:

1. Прямі рівносторонні чотирикінцеві («катакомбний», чи «знамення перемоги»). Вирізняються насиченим чорним кольором. Зафіксовано 12 таких знаків, розташованих у всіх чотирьох відрізках тунелів, переважно біля інших груп знаків та над нішами, скупчень не утворюють. Один з таких хрестів має дещо викривлені кінці рамен, чим уподібнюється до свастики. На мою думку, це пов’язано з недбалістю його зображення.

2. Прямі в колах («круглі»). Виокремлюється три групи таких зображень:

- чотирикінцеві (найчисленніші – 6 знаків);

- восьмикінцевий (1 знак);

- шестикінцевий (1 знак).

Восьмикінцевий зображено в південному ході, на місці, де він з’єднується зі східним. Він – один з найстаріших у підземеллі – світло-сірий, ледь помітний під шаром нальоту. Поряд, на початку східного тунелю, зображено шестикінцевий хрест (у колі). На його стелі знаходиться й більшість чотирикінцевих хрестів у колах, хоча по одному з них є й у інших відрізках. Зокрема, у північному, на місці його з’єднання із західним, та у західному – на місці з’єднання з південним.

Колір прямих хрестів у колах менш насичений, ніж прямих, навіть зображених поруч, що дозволяє стверджувати про їх ранішість.

3. Семикінцеві й п’ятикінцеві («патріарші» та «папські» – 4 знаки). Скупчуються у північному тунелі, на місці його з’єднання зі східним. Вирізняються чорним насиченим кольором. Подібні до крайніх північних продряпаних хрестів західного тунелю й, на мою думку, близькі до них за часом.

4. Хрест на підставці-тринозі, що при огляді з іншого боку подібний до тризуба. Розташовується посередині північного тунелю, має насичений чорний колір.

Інші знаки, не хрестоподібні, одиничні:

- подібний до тризуба, розташований у східному тунелі, на місці його входження в північний;

- подібний до букви (Н) – у західному ході на місці з’єднання з південним;

- подібний до схематичного зображення яблука у центрі південного ходу.

Вищенаведені дані свідчать про різночасовість виокремлених груп зображень, що дає змогу, по-перше, говорити про тривале використання підземель, по-друге, стверджувати, що в різні періоди використовувалися різні типи знаків. Найдавніші знаки зображено на місці з’єднання найстарішого південного зі східним і західним тунелями. Найновіші – по всіх тунелях (прямі хрести), але найбільше – в найпізнішому північному. Зауважу, що жодних знаків немає в кінці західного ходу, що закінчується тупиком. Обмаль їх і в прилеглій ділянці північного ходу. Таким чином, найбільше знаків сконцентровано на місці з’єднання тунелів, що мають продовження.

Про призначення вищеописаних християнських символів у підземеллі свідчать етнографічні матеріали. Адже принаймні 100 років віруючі опішненці малюють хрести з обереговою функцією у своїй оборі на два релігійні свята: Водохрещу (Йордань) та Страсний Четвер. У кінці ХІХ – на початку ХХ століття перед освяченням рублених хат у світлицях малювалися чотири хрести (які символізують чотирьох апостолів-євангелістів, про що свідчать відповідні підписи). Вони були подібними за формою до першої групи зображень з підземелля, але відрізнялися від них способом нанесення – були мальованими фарбами. На Водохрещу хрести зараз зображують переважно освяченою крейдою на дверях, воротах, вікнах, передніх кутах будівель. На Страсний Четвер хрести малювали освяченою («страсною») свічкою на одвірках, сволоках тощо. Старі зображення, як правило, не стирали, а нові малювали або поверх них, або на вільному місці поряд. Метою таких зображень був захист обійстя від грому і нечистої сили.

На мою думку, особливості розташування хрестоподібних знаків у даному підземеллі, їх значна кількість та етнографічні матеріали засвідчують, що вони наносилися з обереговою функцією. Продряпані хрести могли зображуватися на Водохрещу чи перед освяченням підземель, а закопчені свічкою – на Страсний Четвер. На жаль, наявні на сьогодні дані не дозволяють точно датувати як саме підземелля, так і зображені в ньому хрести. На мою думку, їх нанесено у проміжку від другої половини XVIIдо кінця ХІХ століття, а тривалий період зображення подібних знаків у підземеллі з обереговою метою засвідчує факт усвідомлення його як частини певної садиби.

Можливо, детальніше вивчення іконографії цих знаків допоможе датувати їх точніше. А це варто зробити, адже вищенаведені матеріали показують, яким чином змінювалася іконографія хрестів як оберегових символів у свідомості українців.

Розпочну публікацію з першого підземелля, яке мені вдалося обстежити в селищі Опішня 2006 року. Ця споруда розташовується на початку опішнянського кутка Прогоня (мал.1). Його назва найбільш вірогідно походить з часів заселення Опішні після монголо-татарської навали. Словник Бориса Грінченка тлумачить це слово як «просіка в лісі».

Мал.1

Ліс ріс на Прогоні у часи, коли містечко було ще невеликим, а за ним знаходилися буди (сучасне село Малі Будища) та селітроварні підприємства в Більську, до яких і вела дорога просікою в лісі. Уже в середині XVII століття неподалік від місця, де розташовувалася досліджена підземна споруда, існувала дерев’яна Покрівська церква (перебудована церква з такою назвою на цьому місці діяла в Опішні найдовше з культових споруд – до 1950-х років). У XVIII столітті Прогоня вже була досить густо заселеною, про що свідчать численні підйомні матеріали з її території. Неподалік краю мису, утвореного нині безіменним струмком і правим високим берегом річки Ворскла, на якому міститься куток Прогоня, розташована (навколо місця, де колись стояла Покровська церква) значна кількість підземних споруд (або кілька розгалуджених), які час від часу нагадують про себе провалами. Відомі досить достовірні розповіді місцевих мешканців про те, що на схилі мису кілька разів відкривалися входи до підземель цього кутка.

Мал. 2

Провали біля споруди, дослідженої 2006 року, траплялися неодноразово. Перший, відомий мені, утворився за близько 40 метрів західніше, після бойових дій 1943 року. Провалля було, за спогадами місцевих мешканців, великим і глибоким. Очевидно, це свідчить про обвал якогось значного підземного приміщення. Наступного разу провалля утворилося за 14 м на північний захід навесні 2004 року. На жаль, тоді його дослідити не вдалося, оскільки в нього потрапляла значна кількість талих вод. А коли вода припинила проникати, підземелля одразу засипали.

Наступне провалля утворилося на місці перехрестя кількох ходів навесні 2006 року. Його було обстежено експедицією Інституту керамології – відділення Інституту народознавства НАН України. Ця експедиція складалася з автора даної статті, який здійснював обстеження, і наукового співробітника Національного музею-заповідника українського гончарства в Опішному Богдана Пошивайла, який стояв на підстраховці. До речі, цікавий факт. Оскільки я ще не досліджував підземель Опішні, відчувався певний страх перед невідомим. Не підтримала мене більшість колег по роботі. Намагалися переконати не відвідувати провалля. Бо там, мовляв, небезпечно, а у мене – мала дитина. Але все ж директор Інституту керамології Олесь Пошивайло дозволив, з умовою, щоб я в цей день вважався (та й правильно!) у відпустці за власний рахунок.

Як виявилося після того, як я проник у порожнину, земля провалилася, оскільки, внаслідок потрапляння в підземелля води у 2004 році, під дерновим шаром утворилася округла печера діаметром близько 3 м і висотою близько 1 м з куполоподібним склепінням, яке трималося на корінні дерев, що росли над ним. Намокнувши після танення снігу, склепіння впало у західній, найнижчій частині ґрунту над печерою. У провалі зафіксовано обриси трьох входів у тунелі, що вели на північ, захід і схід. Західний хід нагадав про себе через два роки, коли провалився навесні посеред проїжджої частини дороги (за 14 м від провалу 2006 року). Порожнину обстежено. Але самого тунелю помічено не було. Бо земля, що впала згори, повністю перекрила його.

Північний хід (чи, може, велика ніша), що вів до долини річки Ворскли, схил якої розташований приблизно за 50 м від провалу, був завалений великими брилами глини від склепіння. Складалося враження, що це було зроблено цілеспрямовано. Лише східний хід вдалося дослідити повністю.

Тунель завдовжки близько 8 м (на жаль, через поспішливість, зумовлену побоюванням обвалу, заміри були зроблені нашвидкуруч, тому подаю їх приблизними), завширшки 1,33 м і заввишки 1,2 м, з напівсферичним склепінням, розташовувався на глибині приблизно 5 м (до підлоги) від сучасної поверхні. Оскільки на дні ходу фіксується шар намулу, можна припустити, що його висота була більшою. Закінчується споруда округлою печерою діаметром 2,5 м, на дні якої помітне квадратне заглиблення зі стороною квадрата близько 1 м. На південному боці заглиблення розташовувався дерев’яний оброблений брусок – розколений за допомогою клинця стовбур дерева, трапецієподібний після підтесання сокирою. Цей брусок міг бути деталлю зрубу, але можливе його використання й у інших цілях. До речі, перед входом у печеру фіксуються ще два скупчення дерев’яного тліну, але сказати, чи це залишки якихось дерев’яних конструкцій, чи сліди від «роботи» попередніх «дослідників» без розкопок неможливо. На мою думку, яма в печері – залишки замуленого колодязя, до якого і вів хід. Про таке призначення квадратної ями зі зрубом побіжно свідчить і той факт, що перед нашим дослідженням йшли затяжні дощі й у тунель влилася значна кількість води. Але на час дослідження від неї залишилася лише волога внизу стін і на підлозі. Оскільки всмоктатися в глиняні стіни і підлогу вона так швидко не могла, можна зробити висновок, що вся вода стекла у квадратну глибку яму – колодязь, що, наприклад, міг використовуватись для набирання води. Якщо це так (що можливо достовірно визначити лише після археологічних розкопок), можна зробити висновок про те, що дане підземелля розраховувалося на тривале перебування під землею людей.

Стеля і стіни ходу – загладжені. На західній стінці (приблизно за 1 м від печери з колодязем і на висоті близько 1 м від підлоги) виявлено групу заглибин. Спочатку зображено опуклий навскісний хрест в заглибленому квадраті зі стороною близько 30 см. На мою думку, зважаючи на наявність у печері колодязя, такий хрест повинен був попереджати про небезпеку упасти в нього. Приблизно за 20 см від зображення видовбано заглиблення напівсферичної форми для каганця (мал.2.8). Довжина заглиблення близько 15 см, висота близько 5 см, глибина близько 10 см. Поверхня над каганцем закопчена, а по центру прожарена до жовтогарячого кольору. Приблизно за 10 см від попереднього видовбано вертикальне видовжене заглиблення зі стрілчастим верхом. Його ширина – 5 см, висота – близько 20 см, заглиблене в стінку на 20 см. Зважаючи на відсутність слідів задимленості й прожареності у виямці, можна зробити висновок про те, що в ньому нічого не палилося. Можливо, в цій ніші ховався якийсь інший предмет. Наприклад, ключ. І нарешті, біля самого входу в печеру з колодязем на висоті близько 1 м лишився глибокий отвір діаметром близько 2 см. На мою думку, це місце кріплення дверей. Кілька таких отворів у кімнаті з колодязем можуть позначати місце кріплення пристрою для підіймання води з нього.

Досліджений хід було викопано за допомогою широкої лопати, численні сліди від якої збереглися на стінах у жовто-бурому суглинку. Точно такому ж за візуальними ознаками, як і в інших досліджених мною підземеллях Полтавщини. Але на більшості площі стіни ретельно загладжені. До речі, подібний рельєф поверхні стін зафіксований, наприклад, у підземеллі, дослідженому 1996 року в іншій частині селища [1].

На жаль, брак знахідок у споруді не дозволяє точно визначити час її створення. Теоретично підземелля можна датувати, провівши спеціальний аналіз деревини з колодязного зрубу. Цінним джерелом для датування могла стати «давня мисочка» (напевно, каганець), яку забрали з собою «спелеологи з міста Харків», які «досліджували» хід перед нами. У лапки я взяв ці фрази тому, що ці відомості почув від місцевої мешканки, яка стала свідком «дослідження». У мене з’явилася думка про сумнівний характер цих робіт ще й тому, що вони проводилися після 21-ї години, коли надворі вже стемніло.

І справді, після проведеного розслідування, вдалося з’ясувати, що досліджували хід місцеві мешканці. Зокрема, Юрій Радченко, який і взяв вищезгаданий каганець. На жаль, будь-які мої спроби побачити цей виріб закінчилися невдачею. Юрій спочатку під різними приводами переносив час нашої зустрічі. А потім сказав, що «каганець десь подівся». Очевидно, його викинула дружина. За його описом, це була нижня частина гончарної посудини, закіптявлена до чорного кольору.

Історія, пов’язана з даною спорудою, продовжилася 2008 року. Саме в цей час Полтавщина готувалася до гучного відзначення 200-літнього ювілею Полтавської битви. На території бойових дій здійснювалися інтенсивні пошукові роботи. У тому числі – з використанням сучасного пошукового обладнання, зокрема, георадара. На моє прохання фахівцями Львівської політехніки вперше на Полтавщині було здійснено зйомки на місці даної споруди за допомогою цього пристрою (мал.3.1-2). Було з’ясовано, що вона складається з двох розгалужених тунелів, спрямованих на північний захід і захід від провалу, приблизно відповідаючи сучасному спрямуванню вулиць Партизанська і Шевченка. До кінця відрізка по вулиці Шевченка дістатися не вдалося за браком часу. А от відрізок по Партизанській закінчується приблизно за 100 м від провалу. Притому в його кінці помітна вертикально розташована порожнина. Можливо – колодязь. До речі, про наявність загадкових колодязів різної глибини в підземних тунелях інших частин Опішні я неодноразово чув від людей, які колись проникали в них. У нижній частині вертикальної порожнини помітна лінзоподібна порожнина (на глибині між 6 і 8 м). Що це? Вхід у другий рівень підземель, як були упевнені фахівці, що здійснювали георадарне даслідження? Дізнатися зможемо лише після подальших досліджень даної споруди.

Мал. 3

Таким чином, таємниця підземної споруди, провал якої було досліджено 2006 року в Опішні, для мене лишилася нерозгаданою. Маю надію на те, що вона знову нагадає про себе провалом. Або ж вдасться розкопати засипане 2006 року провалля і повноцінно дослідити описану вище частину ходу.

А.Л. Шербань

http://tourist.kharkov.ua/