Славетний український художник, педагог і громадський діяча став жертвою сталінського терору. Загинув у жорнах совєцької репресивної машини.
9 січня виповнюється 150 років від дня народження Никанора Онацького (1875-1937), чию постать тривалий час свідомо замовчували. І лише після реабілітації 1956 року стало можливим дослідження життєвого шляху митця із Сумщини.
Багатогранна діяльність Никанора Онацького охоплювала образотворче мистецтво, мистецтвознавство, музеєзнавство, етнографію, історію, краєзнавство, археологію, літературу, педагогічну справу. А народився він — у багатодітній селянській родині на хуторі Хоменковому.
Змалку виявляв хист до малювання, але рано помер його батько і 16-річний юнак змушений був працювати на різних роботах. Аж у 24 роки Никанор почав навчатися у строганівському училищі технічного малювання у Москві, проте не закінчив його.
Продовжити навчання в Одеському художньому училищі допомогли не впливові знайомі, а талант. Згодом пан Онацький перебрався до столиці держави Романових — від 1903 року «здобуває граніт науки» у петербурзькому Вищому художньому училищі при імператорській Академії мистецтв у земляка Іллі Ріпина.
У той самий час Никанор Онацький діяльно співпрацював з українськими есерами, що стало причиною трагедії всього подальшого життя. Участь у політичних гуртках крайньо лівого спрямування привернула небажану увагу царату до студента, тож він змушений був повернутися додому без диплома.
Із вибухом Перших визвольних змагань (1917-1922) долучається до відродженого всеукраїнського товариства «Просвіта», а 1924 року разом з Олександром Олесем заснував сумський осередок, який згодом очолював деякий час. Митець поринає в агітаційно-пропагандистську роботу у нових для себе умовах.
Никанор Онацький був чудовим педагогом (мав власну методику), викладав малювання у навчальних закладах Лебедина, а пізніше у Сумах; був учасником кількох художніх виставок. 1920 року став організатором Сумського історико-художнього музею і впродовж 11 років був його керівником.
Колишній хуторянин також очолював комісію зі спорудження пам'ятника Тарасові Шевченку у Сумах автор Івана Кавалерідзе (відкритий у 1927 році). До настання сталінського терору Никанор Онацький брав участь в археологічних експедиціях Миколи Макаренка в Охтирці, Славгороді, Тростянці.
У зв'язку із цим впродовж лише одного 1931 року оприлюднив низку наукових (історичних і мистецькознавчих) розвідок. Зокрема, наступні:
У літературному доробку пана Онацького поезії, віршовані переклади, оповідання (під псевдонімом «В. Смолюк»), п'єси, публіцистичні статті. 1933 року він переїхав до Полтави, де працював у місцевому краєзнавчому музеї завідувачем етнографічного відділу, а невдовзі — заступником директора музею; прагнув перетворити музей на справжній центр із дослідження історії та культури українського народу.
Проте, працював недовго, бо активна діяльність Никанора Онацького привернула увагу силових органів Кремля, які звинуватили його в «українському буржуазному націоналізмі». У березні 1934 року відбувся перший арешт і 47 днів утримання в Харкові, а за рік звільнений із роботи на підставі «участі у гуртку есерів-націоналістів».
У липні 1935-го відбувся другий арешт і ув'язнення у тюремному підвалі Полтавського міського відділу НКВД. Третій арешт — уже у вересні 1937-го за звинуваченнями в «участі у контрреволюційній націоналістичній організації».
«23 листопада Никанора Онацького розстріляли за постановою особливої трійки. Він потрапив під репресивний механізм, що діяв в Україні 1920-1930-х роках, відомий як «погром науки». Саме той «погром» і знищив тих, на чию долю випало закладати основи українського музейництва», — пояснили у Сумському обласному художньому музеї імені Никанора Онацького.
Митця реабілітували 2 жовтня 1956 року. У листі прокурора Полтавської області повідомлялося наступне: «Н.Х. Онацький реабілітований, його справа закрита за відсутністю складу злочину»; фактчино, загубили таланта за його українську душу і незламну волю.
Доволі знаково, але раніше медіаагенція «Останній Бастіон» уже сповіщала читачів про те, завдяки невтомній праці із мозаїками у храмах італійської столиці український художник зумів здобути світову славу. На жаль, на батьківщині Святослав Гординський досі маловідомий.