Від Косового поля до Конституції: історія одного дня в століттях.
Битва на Косовому полі відбулася у День святого Віта (Відовдан) 1389 року, 635 років тому. Смертельний бій точився між військами християн на чолі з сербським князем Лазарем та османами султана Мурада. І князь, і султан загинули в бою. Після битви османи почали захоплювати сербські князівства. Саме тому, починаючи з кінця XVII століття, у Відовдан серби вшановують полеглих «за віру і батьківщину». Це день жалоби для Сербії — не прийнято грати, співати чи веселитися. У переддень Відовдана за традицією розпалюють священне багаття «криєс» — як відголосок язичницького культу Перуна.
28 червня 1569 року, 455 років тому, відбулася Люблінська унія, за якою Королівство Польське та Велике князівство Литовське об'єдналися в єдину федеративну державу — Річ Посполиту. До складу Корони Польської входили також Київщина, Волинь, Брацлавщина та Підляшшя.
28 червня 1643 року Жан-Батист Поклен, будучи актором мандрівної комедійної трупи, вперше вийшов на сцену під псевдонімом Мольєр.
28 червня 1651 року розпочалася битва під Берестечком між козаками Богдана Хмельницького та армією Речі Посполитої польського короля Яна Казимира. Наслідком Берестецької битви стало укладення невигідного для України Білоцерківського договору 1651 року.
28 червня 1914 року, 110 років тому, в Сараєві 19-річний боснійський серб Гаврило Принцип, член терористичної організації «Чорна рука» та таємної організації «Млада Босна», убив спадкоємця австрійського престолу ерцгерцога Франца Фердинанда та його дружину Софію Хотек.
«Світу, ймовірно, ніколи не буде сказано про справжню причину вбивства ерцгерцога Франца Фердинанда. Судячи з усього, у нас ніколи не буде жодної людини, яка б знала все, що треба б знати», — Едуард Грей, прем'єр-міністр Великої Британії.
Цей теракт став каталізатором початку Першої світової війни.
28 червня 1956 року робітники заводу ім. Йосипа Сталіна (ZISPO) в Познані вийшли на страйк, який швидко переріс у масові протести та демонстрації під гаслами: «Свободи! Хліба! Бога! Геть комунізм!». На вулиці вийшло близько 100 тисяч людей. Страйк мав економічні причини, але швидко перетворився на політичний — із вимогами свободи та зміни режиму. Заворушення тривали до 30 червня, поки армія та сили правопорядку не придушили народний протест.
28 червня 1996 року після «конституційної ночі» Верховна Рада прийняла Конституцію України. Розгляд 5680 пропозицій, поправок і заяв другого читання Основного Закону тривав 10 днів. В останню, «конституційну» ніч парламент розглянув найважливіші та найспірніші статті: розподіл повноважень між гілками влади, державну символіку, питання приватної власності, статус Автономної Республіки Крим і статус мов у державі.
З того часу до Конституції було внесено низку змін — зокрема щодо форми правління, судової системи та курсу на євроатлантичну інтеграцію. Загалом Конституцію України змінювали вісім разів — як Верховна Рада України, так і Конституційний Суд.
8 грудня 2004 року було затверджено зміни до Конституції щодо переходу від президентсько-парламентської до парламентсько-президентської змішаної республіки.
Зміни щодо реформи правосуддя були внесені 2 червня 2016 року.
Конституція — це той документ, із яким мають узгоджуватися всі інші нормативно-правові акти. Це Основний Закон, справжній закон законів. А це, своєю чергою, означає, що його не можна переписувати залежно від зміни політичної еліти. Саме цей документ об’єднує історію незалежної України в одне ціле, стримує радикалізм кроків влади та узгоджує минуле, теперішнє й майбутнє.
Верховна Рада не може ухвалювати закони, що суперечать Конституції. Кабінет Міністрів, усі суди, Служба безпеки чи Національна поліція — усі державні інституції України зобов’язані провадити свою діяльність і ухвалювати рішення, переконавшись, що ці дії відповідають Конституції. Інакше бути просто не може.
Сама ж Конституція захищена також тим, що внести зміни до неї значно важче, ніж змінити будь-який інший закон.
Віднедавна складається враження, що не обов’язково змінювати Основний Закон — досить просто забути, що в ньому вже написано. Ледь не щодня ми спостерігаємо, як Володимир Зеленський фактично грає роль «єдиного джерела» рішень, ставить Конституцію «на паузу». Він отримує дедалі більше повноважень, не передбачених Основним Законом, а сам парламент із часом дедалі більше перетворюється на орган другорядного значення. Усі кадрові рішення ухвалюються на Банковій, усі політичні заяви та реформи формуються там само.
Чи означає це, що Конституцію знову змінять?
У народі кажуть: «Закон — як дишло». І Конституція — це ж теж закон. Але документ, ухвалений у 1996-му й уже не раз змінений, ніби живе власним життям і постійно «наздоганяє» тих, хто його порушує.
Саме гарант має захищати, а не «ґвалтувати» Основний Закон. А якщо він цього не зробить — Конституція України знайде спосіб захистити себе сама. А український народ має їй у цьому допомогти.