Чому апачі стали символом непокори індіанців?
Апачі: чому американці так боялися цього непокірного індіанського племені?
Нині лихі вестерни, книги та фільми про Дикий Захід уже не такі популярні, як років тридцять-сорок тому. Але ж старше покоління добре їх пам’ятає!
Одним із найвідоміших і водночас небезпечних індіанських племен у вестернах мали славу апачі. Давайте дізнаємося, ким були ці грізні воїни, що наводили страх на американських загарбників.
Отже, це велике індіанське плем’я жило приблизно на сучасному півдні США, біля кордонів із Мексикою, трохи на захід від іншого, не менш грізного племені — команчів.
Самі себе апачі ніколи так не називали. Цю назву їм дали іспанці.
За походженням апачі належать до атабаскської гілки мовної сім’ї на-дене й споріднені з іншим відомим індіанським народом — навахо. Насправді апачі — це не одне плем’я, а ціла група споріднених племен: ліпани, чирікауа, мескалеро та інші.
Індіанці-апачі славилися неймовірною хоробрістю: вони безстрашно атакували ворога, який у багато разів перевершував їх чисельністю. Вони досконало опанували тактику «бий-біжи»: завдай удару й одразу сховайся.
На відміну від багатьох інших індіанських народів, апачі майже не господарювали: не вирощували кукурудзи й не розводили худоби.
Найвідомішим і найнепокірнішим вождем апачів став Джеронімо (у буквальному перекладі — «Позіхаючий»), який чверть століття хоробро боровся за свій народ і не раз перемагав блідолицих. На його затримання американці кидали п’ять тисяч солдатів.
І досі морські піхотинці США під час десантування вигукують «Джеронімо!». Це своєрідна відсилка: мовляв, десь поруч у гелікоптері опинився вождь апачів, і треба терміново стрибати вниз, рятуючи життя.
Сьогодні апачі втратили свої корінні землі. Близько ста тисяч представників цього колись великого народу животіють у резерваціях у штатах Аризона, Оклахома та Нью-Мексико. Вони заробляють продажем сувенірів туристам та виступами з танцями на потіху публіці.
Багато апачів, громадян країни, яка вважає себе найпередовішою у світі, не доживають навіть до сорока-п’ятдесяти років.