Як «доступні ліки» від уряду можуть коштувати вам здоров’я.
Є речі, які влада вміє продавати ідеально. Не тому, що вони ідеальні, — а тому, що вони красиво упаковані.
Ось вам свіжа «перемога соціальної політики»: на виконання рішення РНБО та указу Президента людям обіцяють зниження цін на ліки й «доступність всюди». А як символ нової епохи — продаж безрецептурних ліків на АЗС, включно з вендинговими автоматами.
І тут я різко насторожився. Бо знаю один дуже український трюк: коли держава не може забезпечити систему — вона знімає з себе відповідальність і називає це реформою.
Те, що в нормальних країнах є про контроль ризиків, у нас перетворюють на «бери й лікуйся сам», але тепер ще й «під каву на заправці».
Головний аргумент лобістів продажу ліків на заправках — нібито європейський досвід. Нам кажуть: подивіться на Польщу, Швецію чи Данію — там це працює.
Це — напівправда, яка гірша за брехню.
Так, у деяких країнах ЄС дійсно можна купити медикаменти на АЗС. Але диявол криється в деталях, про які наші чиновники воліють мовчати.
По-перше, у Європі дозволений продаж виключно обмеженого переліку засобів. Наприклад, у Польщі це близько 60 позицій: базові знеболювальні, льодяники від горла, засоби від печії.
По-друге, там діють жорсткі вимоги до упаковки (малі пачки на 1–2 дні прийому, щоб уникнути передозувань) та умов зберігання.
Що ж пропонує український МОЗ? Відкрити шлюзи для всього безрецептурного асортименту. Це тисячі найменувань: від складних протиалергічних препаратів до засобів, що впливають на тиск чи шлунково-кишковий тракт.
Жодна країна ЄС не дозволяє такого безконтрольного обігу ліків без участі фармацевта. Це не євроінтеграція — це дерегуляція рівня країн третього світу.
Найбільший абсурд ситуації полягає в тому, що аргумент про «недоступність ліків у дорозі» розбивається об реальність.
Будьмо відвертими: аспірин, парацетамол, нурофен, стрепсілс, ренні та активоване вугілля вже зараз продаються на більшості брендових заправок України.
Цей базовий набір, якого цілком достатньо для екстреної ситуації в дорозі, уже доступний водіям.
Тоді навіщо розширювати номенклатуру? Навіщо перетворювати заправку на повноцінний аптечний склад без аптекаря?
Відповідь очевидна: це рішення продиктоване не турботою про пацієнта, а бажанням великих паливних мереж отримати частку високомаржинального ринку, а уряду — поставити «галочку» у звіті про реформи.
Влада обіцяє, що конкуренція з АЗС змусить аптеки знизити ціни. Це твердження викликає в економістів гірку посмішку.
Бізнес-модель будь-якої заправки будується на convenience pricing — націнці за зручність. Ви бачили на АЗС воду чи шоколад дешевше, ніж у супермаркеті? Ні. Там усе дорожче на 30–50%.
Очікувати, що мережі, які продають хот-доги з потрійною націнкою, раптом стануть соціальними донорами дешевих ліків, — це наївно.
Але висока ціна — це менше зло. Більше зло — відсутність контролю.
Ліки — це хімічні сполуки, чутливі до температури. Аптеки витрачають величезні кошти на системи клімат-контролю та холодильне обладнання, їх регулярно перевіряє Держлікслужба.
Хто контролюватиме тисячі вендингових автоматів на трасах? Що станеться з сиропом чи пігулками, які пролежали добу в розпеченому на сонці автоматі в липні або перемерзли в січні?
Це вже не ліки — це потенційна отрута. І коли пацієнт отримає ускладнення, пред’явити претензії буде нікому: касир на заправці за це не відповідає.
Рішення дозволити продаж ліків без участі спеціаліста — це злочин проти фармацевтичної безпеки.
Фармацевт — це не продавець. Це фахівець, який знає про сумісність препаратів, побічні дії та протипоказання.
На АЗС такого фільтра не буде. Людина з виразкою купить знеболювальне, яке спровокує кровотечу. Гіпертонік — препарат від застуди, який спричинить криз.
Паралельно уряд упроваджує ще одну «геніальну» ідею: дозволяє медсестрам працювати в аптеках у селах.
За всієї поваги до медсестер, їх навчали виконувати призначення лікаря та доглядати за хворими, а не розбиратися у фармакокінетиці.
Це підміна понять і професійна деградація. Замість того щоб створювати стимули для провізорів їхати в село, держава просто знижує стандарти якості для сільського населення.
І наостанок — про «прозорість» у лікарняних аптеках.
Вимога продавати лише препарати з трьома найнижчими цінами з Нацкаталогу звучить соціально, але на практиці це пастка. Пацієнт у стаціонарі, часто у важкому стані, позбавляється вибору.
Йому нав’язують найдешевший генерик, який може бути менш ефективним або гірше очищеним, ніж дорожчий аналог.
Якісні європейські виробники просто підуть із цього сегмента ринку, не витримавши цінової війни з найдешевшими (часто азійськими) субстанціями.
Це не доступність лікування — це примусова економія на здоров’ї найвразливіших.
Те, що сьогодні подається як велика перемога та євроінтеграція, насправді є набором хаотичних і лобістських рішень.
• Ми не наближаємося до Європи, а віддаляємося від її стандартів безпеки.
• Ми не знижуємо ціни, а створюємо нові канали надприбутків для паливних гігантів.
• Ми не покращуємо доступність, а підвищуємо ризик масових отруєнь фальсифікатом і зіпсованими препаратами.
Справжня реформа — це страхова медицина, реімбурсація та жорсткий контроль якості.
А перетворення країни на великий базар, де пігулки продають упереміш із бензином, — це шлях у прірву.
Урядовий пакет під брендом «доступність ліків» містить небезпечну дерегуляцію (АЗС + вендинг), яка не доводить ані зниження цін, ані реальної доступності, зате знімає із системи фармацевтичну опіку й перекладає ризик на громадянина. Це шлях у безлад, де крайнім знову стане людина — клієнт АЗС.
«Редакція «Останнього Бастіону» може не поділяти позицію авторів. Відповідальність за матеріали в розділі «Опінії» несуть самі автори.»