Передбачення Портнова: ретроспектива через десятиліття.
Хочу нагадати читацькій громадськості про інтерв’ю вбитого Андрія Портнова, яке у лютому 2015 року він дав також убитому Павлу Шеремету.
Бесіда двох майбутніх небіжчиків, убивства яких досі не розкрито, цікава передусім тим, що відбулася десять років тому, що дозволяє нині оцінити прогнози та пояснення Портнова, озвучені тоді в «Українській правді».
Хочу лише зробити два зауваження.
По-перше, організатором «Євромайдану», який Секретар РНБО Клюєв наказав розігнати 30 листопада 2013 року, був глава Адміністрації Президента Льовочкін. Саме він фінансував бурхливу діяльність Мустафи Найєма, Єгора Соболєва та інших євроінтеграторів. Причина відома: бізнес Льовочкіна та Фірташа орієнтований на цивілізований світ, де вони й тримають свої активи – на відміну від бізнесу, наприклад, Клюєва чи Медведчука, який, до речі, тоді не мав доступу до владних кабінетів (Медведчук знову з’явився при владі пізніше – за президентства Порошенка). Втім, євроінтегратори отримували фінансування не лише від Льовочкіна: так, зокрема, Соболєв, В’ятрович і Сюмар літали по гроші в Монако до Хорошковського. Причина розгону «євромайданівців», які вже завершували свій перформанс на Майдані й розбирали звукопідсилювальну техніку, також відома – таким чином Клюєв, який люто ненавидів Льовочкіна, хотів показати, хто в домі господар.
По-друге, варто звернути увагу на розповідь Портнова про спробу його викрадення з Москви й доправлення до Києва, яка, за його словами, була замовлена та профінансована Віталієм Кличком у березні 2014 року. Виконавцем цього замаху став заступник начальника управління громадської безпеки ГУ МВС України в м. Києві Юрій Спаських, якого Кличко, нібито, спокусив сумою в один мільйон доларів. Спаських був затриманий ще в аеропорту «Шереметьєво», а сам факт цього замаху, на думку Портнова, ще раз доводить, що Віталія Володимировича з дитинства били по голові.
До речі, Кличко в 2014–2015 роках, коли в Москві тривав суд над Спаських (викрадач визнав провину, розповів про свої стосунки з Кличком і продемонстрував листування у телефоні та через Skype), з обуренням називав цю історію провокацією російських спецслужб. Однак згодом, коли і Спаських (після відбуття покарання), і Портнов повернулися до України, Кличко чомусь втратив дар мови. Хочеться сподіватися, що на це зверне увагу іспанська поліція, яка нині розслідує вбивство Портнова.
Дозволю собі ще кілька зауважень з приводу мого попереднього допису, де йдеться про інтерв’ю, яке в 2015 році в Москві для «Української правди» дав Андрій Портнов.
Виникає цілком природне запитання: як Павло Шеремет опинився в Москві під час війни і як йому вдалось розшукати Портнова – Шеремет пише, що «сделать это было не трудно»? З цього приводу нагадаю, що до своєї смерті в 2016 році Шеремет був обличчям російськомовного «Радио «Вести», номінальним власником якого називали Олександра Клименка, міністра доходів і зборів часів Януковича, а фактичним – колишнього прем’єр-міністра України Сергія Арбузова. Антиукраїнська діяльність «Радио «Вести» були припинена лише 3 березня 2017 року, коли Національна рада з питань телебачення і радіомовлення позбавила цей осідок «русского мира» ліцензії – це відбулось вже після загибелі Шеремета, який був підірваний у автомобілі своєї коханки Олени Притули за 15 хвилин до ранкового випуску «Радио «Вести», яке він вів.
До Москви Шеремет їздив/літав регулярно – він там отримував зарплатню, кажуть – 50 тисяч доларів на місяць, окрім бонусів і преміальних. Тож для нього розшукати Портнова під час чергового візиту до «білокаменної», дійсно, не становило жодних складнощів – телефон колишнього заступника глави Адміністрації президента Януковича йому дали «білогвардійці», скоріш за все, Арбузов.
Прикметно також те, що з «Українською правдою» Шеремет мав лише статевий зв’язок – через ліжко власниці цього видання. Тим не менш, на честь російського пропагандиста в Києві названий сквер (це вже другий столичний сквер, яким увіковічненні загиблі співмешканці Олени Притули) та встановлений пам’ятний знак на місці загибелі. Але коли за три роки після Шеремета інтерв’ю в Портнова по Скайпу взяла Наталя Влащенко, у так званих «соросятських ЗМІ» – а в Україні інших вже практично не залишилось – почалась рвота калом, мовляв, хіба можна брати інтерв'ю в поплічника Януковича! Особливо лютувала, називаючи це інтерв’ю «цинізмом», медіа-проститутка Лігачова, про продажність і безпринципність якої можна розповідати годинами.
Друге зауваження – стосовно того, за чий рахунок Кличко збирався оплатити викрадення Портнова. Мої дуже добрі знайомі, які колись промишляли в одній «бригаді» разом з нинішнім мером Києва, його характеризували як людину, яка за сто доларів зайця в полі заганяє. Тобто, розплачуватись Віталій Володимирович явно збирався чужими грошима. Враховуючи, що очолювана Кличком партія «Удар» вважається проєктом Льовочкіна, а сам Кличко в березні 2014 року, відправляючи «на дєло» Юрія Спаських, був головним претендентом на посаду президента України (київським градоначальником Кличко погодився стати за кілька днів по тому – після переговорів у Відні між Порошенком з одного боку й Фірташем, Льовочкіним та Кличком з іншого), нескладно зробити висновок, що викрадення Портнова в Москві та доставку його в Київ мав оплатити колишній глава Адміністрації Президента Януковича.