Щороку 16 грудня у світі відзначають день народження Людвиґа ван Бетховена. Славетному німецькому композитору виповнилося б 253 роки.
Його твори належать до найбільш виконуваних у репертуарі класичної музики та охоплюють перехідний період від класичного до романтичного періоду музики, а його кар'єру умовно поділяють на ранній, середній і пізній періоди. Бетховен досі неповторний у всьому.
За традицію, він був охрещений наступного дня після народження — 17 грудня 1770 року — у катедральному соборі Бонна. Його творчість була далекою від Ренесансу у часовому вимірі, але доба Відродження залишила у музичній спадщині Бетховена свій непомітний широкому загалові слід.
Можливо, найочевидніший спосіб пов'язати Бетховена і цю чудову сторінку в історії людства, це зіставити драматичну ораторію композитора 1802 року «Христос на Єлеонській горі» («Christus am Ölberge», симфонія №85), в якій відбивається емоційне передчуття збентеження від розп'яття Ісуса, із картиною Джованні Белліні «Агонія в саду» 1459 року («L'Orazione nell'orto»).
Полотно зображує один зі знакових біблійних сюжетів напередодні трагедії на Ґолґофі. Белліні намалював Христа, котрий стоїть навколішки у молитві на Єлеонській горі, а поруч з ним учні — Петро, Яків та Іван; на задньому плані Юда веде римських солдатів, щоби схопити Спасителя.
Ця картина тісно пов'язана з аналогічною роботою зятя Белліні — Андреа Мантенья (цілком імовірно, що вони взяті із малюнка батька Белліні, Якобо). У версії Белліні-молодшого обробка ранкового світла відіграє важливішу роль у наданні сцені квазінеземної атмосфери.
Споглядати це полотно видатного італійського художника краще під музику. Яку, спитаєтеся ви? Відповідь очевидна: під ораторію Бетховена «Христос на Єлеонській горі», що дозволяє зануритися у сюжет на повну.
Окремо медіаагенція «Останній Бастіон» нагадує читачам, як рівно 2 роки тому нейромережа «ANN» дописала незавершену симфонію №10 Бетховена. Дописаний музичний твір перед публікою виконав оркестр «Nexus».